У дисертації подано теоретичне узагальнення й нове вирішення проблеми формування самостійно-дослідницької діяльності майбутніх учителів іноземних мов у процесі ступеневої підготовки. 1. Методологічними засадами вивчення закономірностей організації та функціонування самостійно-дослідницької діяльності слугували принципи і закони діалектики, які конкретизуються в системному підході, теоріях особистості, діяльності, творчості, гуманістичній психології та педагогіці, акмеології, синергетиці. Дослідження історичних аспектів цієї проблеми дозволило виявити генезис поняття „самостійно-дослідницька діяльність”, розкрити її домінуючі цілі, форми та види в різні історичні епохи. Аналіз історико-теоретичних джерел засвідчив, що інтерес до означеного виду пізнавальної діяльності посилювався в епохи Античності, Відродження, Новий час. Проте найбільша увага як організаційному, так і концептуальному напрямам дослідження цієї діяльності приділяється на початку ХХІ століття. 2. Систематизація на рівні теоретичного осмислення досвіду організації самостійно-дослідницької діяльності у вищих педагогічних закладах США, Канади, країнах Західної Європи та Азії засвідчила наявність різних підходів до вирішення проблеми формування фахівців засобами цієї діяльності відповідно до специфіки навчального закладу. Однак простежуються деякі тенденції в застосуванні методів самостійно-дослідницької роботи, серед них: критична оцінка студентом ідей, актуалізація та притягнення індивідуального досвіду задля аргументації своїх поглядів, формулювання власної позиції, перевага дискусійно-креативних форм і кооперованих проектно-пошукових заходів. У вітчизняному досвіді організації самостійно-дослідницької діяльності виникла необхідність у її переконструюванні відповідно до кредитно-модульної системи. На сучасному етапі найпоширенішими видами самостійно-дослідницької діяльності виступають: виконання індивідуальних навчально-дослідних завдань і курсових проектів, написання рефератів, есе та доповідей, опрацювання окремих розділів навчальної програми, які не викладаються на лекціях. При цьому науковцями наголошується, що в європейських вищих закладах освіти, порівняно з вітчизняними, самостійна робота є принципово важливим засобом професійної підготовки фахівців. 3. Вивчення місця самостійно-дослідницької діяльності у професійній підготовці майбутніх учителів іноземних мов засвідчує, що ця діяльність сприяє активізації засвоєння навчального матеріалу у випереджувальному режимі, контекстуалізації, інтеграції, узагальненню інформації, яку отримує студент на лекційних і семінарських заняттях. У самостійно-дослідницькій діяльності є можливим формувати систему компетентностей майбутніх учителів, розвивати їхнє теоретичне мислення, рефлексивність, виховувати педагогічну культуру. Однією з провідних тенденцій розвитку вищої професійної освіти є упровадження компетентнісного підходу до формування змісту підготовки фахівців. Вивчення науково-теоретичних джерел дозволило виокремити систему компетентностей учителя іноземних мов: науково-пізнавальна, соціальна, комунікативна, полікультурна, інформаційно-технологічна, професійна, компетентність саморозвитку. 4. Узагальнюючий синтез запропонованих нами підходів щодо розуміння феноменів „самостійна діяльність студентів”, „дослідницька діяльність студентів”, здійснений на основі систематизації їх провідних характеристик у площині функціонального, процедурного, структурного аспектів, а також проекція світових пріоритетів професійної підготовки на контекст формування сучасного фахівця в національній системі освіти дозволяють визначити феномен „самостійно-дослідницька діяльність” у такий спосіб: це є пізнавальна діяльність творчого характеру, яка сприяє розвитку методологічної культури особистості, її інтересів, системного критичного мислення, рефлексії, готовності до ефективної реалізації дослідження на засадах поліпарадигмальності. 5.Структуру самостійно-дослідницької діяльності репрезентують такі компоненти: мотиваційно-ціннісний, змістовий, процесуально-операційний, рефлексивний. Система мотивів самостійно-дослідницької діяльності відбивається в інтересах, цінностях, життєвих цілях, переконаннях, ідеалах. Змістовий компонент синтезує науково-педагогічну інформацію академічно та практично орієнтованого сегментів, де структуру академічного сегмента складають методологічний, історичний, теоретичний, технологічний блоки інформації, а структуру практично орієнтованого – методичний, суб’єктно-комунікативний і змістово-рольовий блоки. Процесуально-операційний компонент передбачає оволодіння студентом комплексами самостійно-дослідницьких дій, серед яких розробка вихідної бази дослідження, вивчення теоретичної інформації, проведення діагностувального експерименту, утворення моделі формувального етапу педагогічного експерименту, аргументація власної наукової позиції, узагальнення експериментальних даних, прогнозування наслідків дослідження, оформлення результатів наукового пошуку, самооцінка. Означені комплекси відбивають цілісну систему методологічних і методично-процесуальних знань студентів щодо закономірностей розгортання пошуково-творчої роботи. Рефлексивний компонент передбачає саморозкриття, самопроектування, самоздійснення студента, що сприяє стабілізації його самостійно-дослідницької діяльності, безперервності й динамічності її функціонування, визначення перспектив її розвитку. Функціональна роль самостійно-дослідницької діяльності у формуванні ключових компетентностей майбутнього вчителя іноземних мов полягає в її методологічній, функціональній, процесуальній, змістовій „спроможності” активізувати у студента процес оволодіння складовими цих компетентностей. 6. Критеріями оцінки рівнів сформованості означених вище компонентів виступили: системно-внутрішньомотиваційний (виявлення студентом позитивного ставлення до самостійно-дослідницької діяльності та утворення системи внутрішніх мотивів); конструктивно-знаннієвий (оперування майбутнім фахівцем системою науково-педагогічних знань, що виступають предметним змістом самостійно-дослідницьких завдань); продуктивно-дієвий (опанування самостійно-дослідницьких дій, правильності і точності їх використання); контрольно-самооцінний (здійснення студентом самодіагностики, проектування свого розвитку та контроль за ефективністю втілення свого творчого потенціалу). Відповідно до ступеня актуалізації означених критеріїв і їх показників визначено сукупність рівнів самостійно-дослідницької діяльності: низький, нижчий за середній, середній, вищий за середній, високий. 7. З метою вирішення проблеми оптимізації самостійно-дослідницької діяльності в підготовці вчителів іноземних мов було розроблено експериментальну систему формування цієї діяльності, що передбачала такі фази: препаративну, модифікаційну, креативну. Проекція специфіки компонентів самостійно-дослідницької діяльності на площину означених фаз дозволила утворити таксономію векторів упровадження самостійно-дослідницьких завдань. Таксономія векторів самостійно-дослідницьких завдань у контексті формування мотиваційно-ціннісного компонента мала такий характер: диспозиційний, орієнтувальний, саморегуляційний. Змістовий компонент формувавсь у самостійно-дослідницьких завданнях, таксономія векторів упровадження яких була такою: педагогічний у підготовці бакалавра, педагогічний у підготовці магістра, ознайомлювальний, спеціалізований, інноваційний. Таксономія векторів процесуально-операційного компонента віддзеркалювала поетапність оволодіння самостійно-дослідницькими діями, саме тому ця таксономія була такою: інтеріоризаційний, моделювальний, продуктивний. Формування рефлексивного компонента здійснювалось у самостійно-дослідницьких завданнях, векторами упровадження яких є самовизначальний, самопроектувальний, самореалізаційний. Основними стратегіями цієї системи виступили творчі прецеденти, перспективний пошук, евристичне дослідження, процедурно-підготовчий тренінг. 8. Функціонування експериментальної системи формування самостійно-дослідницької діяльності у процесі ступеневої підготовки базувалася на таких педагогічних умовах: забезпечення в навчально-виховному процесі пофазового оволодіння компонентами цієї діяльності, а саме, препаративна, модифікаційна та креативна фази; задіяння потенціалу навчальних дисциплін педагогічного циклу, навчальної та виробничої практики, підготовки кваліфікаційних наукових робіт у напряму створення пізнавально-креативної атмосфери, в якій студент активно розробляє та втілює оригінальні дослідницькі задуми, проекти, рішення; упровадження педагогічних стратегій, що мають на меті довготривалі перспективні дослідження, які охоплюють матеріал декількох змістових модулів і передбачають багатоаспектне вивчення певної проблеми, взаємоузгодження експериментальних засобів, поступове ускладнення наукових завдань дослідження. 9. Експертиза навчально-методичного супроводу системи формування самостійно-дослідницької діяльності майбутнього вчителя іноземних мов, запровадженого у практику (а саме: у такі навчальні дисципліни, як „Педагогіка”, „Основи наукових досліджень” (бакалаврат), „Вища освіта і Болонський процес”, „Філософія науки”, „Педагогіка вищої школи”, „Методологія та методика психолого-педагогічного дослідження”, „Менеджмент та маркетинг сучасної освіти”, „Превентивна педагогіка” (магістратура); на етапі підготовки курсових, дипломних, магістерських робіт; у процесі навчальної та виробничої практики), виявила позитивну динаміку становлення всіх компонентів означеної діяльності. Діагностичне дослідження рівнів сформованості мотиваційно-ціннісного, змістового, процесуально-операційного, рефлексивного компонентів засвідчило, що в експериментальній групі збільшилася кількість студентів з високим рівнем сформованості цих компонентів: 29 % (було – 1 %); у контрольній групі виявилося 13 % студентів (було – 2%). Рівень „вищий за середній” на початку експерименту виявило в експериментальній групі 13 % респондентів, у контрольній – 16 %; після його проведення кількість студентів становила відповідно 62 % та 34 % респондентів. Із середнім рівнем сформованості компонентів самостійно-дослідницької діяльності до початку експерименту було 60 % студентів експериментальної групи та 58 % – контрольної, після завершення експериментальної роботи їх стало відповідно 9 % і 44 %. Якщо середній показник студентів з характерним низьким рівнем та рівнем „нижчий за середній” в обох групах становив до початку формувального експерименту відповідно 18 % і 8 % (експериментальна група) та 17 % і 7 % (контрольна група), то після упровадження експериментальної технології таких студентів в експериментальній виборці вже не було, а в контрольній їх кількість становила 7 % (рівень „нижчий за середній”) та 2 % (низький рівень). Перспективи вивчення проблеми формування самостійно-дослідницької діяльності вбачаються нами у розкритті системи її розвитку з огляду на спеціалізацію професійної підготовки вчителів, визначенні її ролі у становленні творчої особистості фахівця, дослідженні потужності її впливу на формування викладача-науковця в умовах вищої школи, ролі тьютора в оптимізації самостійно-дослідницької діяльності студентів академічної групи. |