Діяльнісний підхід до вивчення мовлення зумовлює необхідність всебічного та системного аналізу взаємодії мовних та позамовних чинників з огляду на антропоцентричну спрямованість сучасної лінгвістики. Проведений комплексний аналіз проявів гіперекспліцитності в англійському РМ дозволив визначити експлікаційні моделі як формально надмірні структури, які характеризуються перенасиченням плану змісту для реалізації певної комунікативної інтенції. Встановлено, що категоріальні ознаки РМ (непідготовленість, неофіційність, лінійність, конситуативність, тенденція до надмірного вживання мовних одиниць) та складові КА спричиняють появу та функціонування формально надмірних висловлень. Синтаксичні та функціональні-семантичні особливості експлікаційних моделей уможливлюють їх розподіл на 3 типи: експлікаційні моделі розчленування структури висловлення, розширення структури висловлення, розширення структури репліки. Завдяки такій структурно-семантичній типології гіперекспліцитність аналізується на рівні речення та на рівні діалогу. Виходячи з того, що висловлення – це актуалізоване у мовленні речення, визначаємо потенційно синтаксичне ціле як просте поширене речення або складне речення, які можуть розчленовуватися під впливом особливостей емоційної або раціональної поведінки комунікантів. ПСК, утворені в результаті розчленування, мають значеннєву співвіднесеність із базовим висловленням, отримують пунктуаційне оформлення, що позначає кінець речення та виконують потенційні функції другорядних членів речення, підрядних речень, частин складносурядних речень. Встановлено, що ПСК у потенційних функціях підмета, присудка, підрядного підмета і присудка не вичленовуються. Засобами розширення синтаксичної структури висловлення виступають плеонастичні елементи та ПСК, які на відміну від ПСК розчленування не можуть бути об’єднані в потенційно синтаксичне ціле у випадку експериментального скасування знаків закінченості речення. Синсемантичні висловлення у формі ПСК різноманітного структурного оформлення і лексичного наповнення призводять до зміщення семантичного фокуса. У корпусі плеонастичних елементів як засобу розширення виділяються: а) різноманітні види повторів; б) апелятивні займенники з іменником-характеризатором; в) експлетиви; г) перифрастичні твердження; д) вигукова індикація питальності. Особливості питально-відповідної побудови репліки як засобу модифікації структурної організації діалогу полягають в тому, що єдність “питання - відповідь” реалізується у межах однієї частини суміжної пари, а не в послідовних репліках комунікантів. Псевдоінформативне перепитування, яке супроводжується уточнююче-пояснювальними висловленнями, слугує засобом розширення репліки адресата. Спрямованість експлікаційних моделей на оптимізацію вербальної взаємодії виявляється у виконанні аргументативної та модально-оцінної функцій. Слід зазначити, що взаємодія між прагматичними функціями формально надмірних висловлень та їх структурно-семантичним змістом відрізняється нелінійністю. У подальшій роботі вважаємо доцільним вивчення когнітивних основ використання експлікаційних моделей, а також аналіз реалізації досліджуваних структур як стилістичного прийому й специфіки їх актуалізації в різноманітних соціальних контекстах з урахуванням, зокрема, гендерних особливостей комунікантів. |