Символ як особливий елемент і ресурс соціальної взаємодії вже набув значення легітимного, важливого та перспективного об’єкта соціологічного аналізу. З’ясовано й специфічні аспекти його дослідження. У проаналізованих роботах українських і зарубіжних соціологів символ розглядається як особливий соціальний феномен, ресурс соціальної взаємодії, механізм адаптації індивідів і груп до соціального середовища, ресурсу історичних трансформацій, механізм самопрезентації, різновид соціального капіталу. Визнаючи правомірність, важливість і перспективність кожного з цих підходів, предметом дослідження було обрано роль символу в демонстративних презентаціях і самопрезентаціях у процесі соціальної взаємодії. Вибором предмету обумовлюється і вибір домінуючої методології дослідження. Це – соціологічні напрямки, в яких демонстративний аспект соціальної взаємодії є провідним: інтеракціонізм, особливо такий його різновид, як символічний інтеракціонізм, соціальна драматургія Е. Гофмана, концепція символічного капіталу П. Бурдьє. Розглядаючи роль символу в структурі статусно-рольової взаємодії, були зроблені такі висновки: 1. Традиційне структурно-функціоналістське тлумачення статусу як жорстко заданої соціальної позиції, так і тлумачення символічним інтеракціонізмом ролі символу як механізму самоідентифікації особистості в сучасних умовах не зовсім співвідносяться із соціальною практикою. Динамізм сучасних соціальних процесів засвідчує, що статусно-рольові трансформації поведінки індивідів, груп і формальних структур набувають суттєво інших вимірів: статуси стають менш визначеними, ролі більш значимими, а динаміка їх взаємних модифікацій менш прогнозована. Особливо яскраво це проявляється в демонстративних аспектах статусно-рольової взаємодії. 2. Окрім наведених автором дисертації логіко-онтологічних аргументів на користь цього твердження, було всебічно проаналізовано соціальну природу, механізми формування, спосіб життєдіяльності, ціннісні орієнтації, регламентативні правила і кодекс поведінки групи знаменитостей. Особливе значення має той факт, що для цієї соціальної групи роль – необхідний і достатній системотворчий принцип і механізм формування та підтримки способу соціального функціонування. 3. Дисертантом було перевірено ці висновки шляхом аналізу поведінки людей у сфері одягу та моди. На основі аналізу відповідної галузевої зарубіжної літератури було з’ясовано, що за останні два століття в розвинутих промислових демократичних суспільствах спостерігаються щонайменше дві глобальні тенденції. Для модерного суспільства (класичного капіталізму) одяг і мода були способом підтвердження й утвердження соціального статусу (для елітних соціальних страт) або пасивним визнанням нав’язаного та покірно сприйнятого статусу. Для постмодерного (посткапіталістичного) суспільства, зважаючи на різні зазначені й описані в дисертації причини, мода демократизується, а її використання в символічних соціальних актах усе більше набуває протилежного спрямування: мода і частково інші демонстративні символи, поступово стають рольовою заявкою на статус, а в деяких сегментах суспільства мають самодостатнє значення, тобто є утвердженням власної індивідуальності. Конкретно-соціологічне опитування, проведене автором у складі відповідної дослідницької групи, підтвердило, що поведінка українського населення в цілому вкладається в схему, описану зарубіжними дослідниками, що може слугувати додатковим аргументом на користь запропонованої в дисертації ідеї. |