Проведене дисертаційне дослідження дає нове наукове обґрунтування проблеми політичної свободи як чинника функціонування демократичної політичної системи суспільства. Політична свобода спрямована, насамперед, на досягнення індивідуальної автономії, реалізацію особистих задатків та здібностей, а тому потребує державного стимулювання та забезпечення шляхом ряду заходів у духовній сфері суспільства. Таке вирішення проблеми переосмислює в контексті існуючих поточних суспільно-політичних умов ліберальну модель демократичної політичної системи, поглиблює та розвиває результати сучасного політичного аналізу причин кризи демократичної політичної системи. Зміст основних результатів дослідження можна звести до наступних позицій: Дослідження сутності свободи та демократичної політичної системи суспільства у їхньому взаємозв’язку та взаємовпливі доводить необхідність нового уточненого розуміння політичної свободи внаслідок її зміни у процесі суспільного розвитку. Так, в період буржуазних революцій ХVІІ-ХVІІІ століть рівень політичної свободи залежав від величини власності. У ХІХ столітті політична свобода розумілась як наявність демократичних процедур політичної участі та представництва. На початку ХХ століття основні прагнення у реалізації політичної свободи були спрямовані на досягнення соціальних гарантій та прав. Тому політичну свободу доцільно визначати як можливість громадян реалізувати різноманітні інтереси завдяки участі у суспільно-політичному житті країни, володінню політичними правами, яка набуває реального характеру тільки за умови її гарантування збоку держави та нерозривно пов’язана з іншими різновидами свободи.
Також у ході дослідження було з’ясовано, що теоретичне вивчення демократичної політичної системи доцільно здійснювати, розуміючи її як сукупність політичних інститутів, процедур, форм суспільного життя, культурних та світоглядних установок, що формуються для досягнення свободи кожної особи в конкретно-історичних умовах розвитку. Таке визначення не заперечує досягнень жодного з існуючих раніше підходів і, водночас, вказує на те, що вони не можуть бути універсальними і підлягають постійному критичному переосмисленню. Подібна модель демократичної політичної системи була обґрунтована класиками лібералізму, проте, цілий ряд складностей її практичної реалізації, криза західних ліберальних демократій спонукає здійснювати подальші наукові розробки в цій галузі. Зокрема, важливо розглядати політичну свободу як чинник функціонування політичної системи. Встановивши та розкривши напрями обмеження політичної свободи у практиці демократичних політичних систем, доведено зв’язок між недоліками демократичних принципів та процедур з одного боку і рівнем забезпечення політичної свободи особи – з іншого. Розглянувши свободу в контексті розвитку демократичної політичної системи в різні історичні періоди, з’ясовано, що спрямування та специфіка розуміння і реалізації свободи вимагає відповідної трансформації політичних інститутів, принципів, процедур демократії. Також спростовано поширену думку про те, що розширення демократії обов’язково означає збільшення свободи. Розгляд демократії як самоцілі, а свободи особи як її складової, або одного з принципів, призводить до викривленої політичної практики, всебічної критики демократії аж до заперечення її як цінності. Яскравим прикладом цього є поступове звуження ролі свободи як чинника демократичної політичної системи протягом ХХ століття. Звуження ролі політичної свободи призводить до кризи демократичної політичної системи. Це зумовлено невідповідністю ліберальної моделі демократії сучасній політичній свободі, про що засвідчив аналіз фактів політичної практики країн Заходу. Доведено суттєвий вплив політичної свободи на ефективність функціонування демократичної політичної системи. Свобода, на нашу думку, має розглядатись в її ліберальному трактуванні, тобто як необхідна передумова демократії, а демократія – засіб її забезпечення та захисту. Тому доцільно здійснювати трансформацію ліберальної теорії, не заперечуючи її фундаментального положення про найвищу цінність свободи особи, надати їй сучасного звучання. Подальші політичні дослідження мають спиратись на ідею свободи як висхідну умову ефективності політичної системи. Виявлення основних проявів кризи демократії, серед яких недовіра до демократичних інститутів, занепад ідеології індивідуалізму, приводить до висновку про нестачу таких духовних гарантій політичної свободи як демократичний тип світогляду та поведінки особи. Основний напрям розвитку політичної свободи у сучасній демократичній політичній системі обумовлюється такими тенденціями суспільного розвитку як посилення значення духовності в її широкому сенсі, зростання ролі нематеріальних цінностей та форм діяльності, поширення неполітичних форм групової ідентифікації, посилення незалежності особи від соціальних традицій та норм. Тобто, духовно-ідеологічна складова політичної системи стає сферою першочергових політичних інтересів. Такі зміни вимагають зміщення акцентів з соціально-економічних, інституційних та процедурних гарантій свободи, нестача яких була актуальна в умовах руйнування феодальних обмежень, формування індустріального суспільства, боротьби за можливість вільної підприємницької діяльності та загальне виборче право. Проте, у постіндустріальному світі вони вже наявні. Базовою тут стає духовна сфера забезпечення політичної свободи. В свою чергу політична свобода розуміється як засіб досягнення індивідом вільної реалізації своїх здібностей та схильностей, особистої автономії від суспільної регламентації, толерантного ставлення до інакомислення, свідомого прагнення індивіда до свободи, захисту своїх прав, відповідальності за власні вчинки.
Свобода у духовній сфері суспільства має провідне значення для реалізації політичної свободи, функціонування як розвинутих демократій, так і перехідних політичних систем. Такий висновок було отримано на основі узагальнення прогнозів щодо майбутнього демократичної політичної системи. Виявлено, що ядром нової моделі демократії має стати духовно-ідеологічна складова політичної системи. Доцільність такого твердження у дисертаційній роботі аргументовано його спорідненістю з християнською мораллю, етичним лібералізмом, що свідчить про глибоку вкоріненість ідеї духовної незалежності індивіда, а також ілюстрацією переважання проблем функціонування демократичної політичної системи в духовній площині. На користь пріоритету духовної свободи служить і той факт, що вона є основою високого рівня політичної свідомості, активної громадянської позиції, які служать противагою авторитарним тенденціям та маніпуляціям демократичного уряду. Тобто, саме заходи в духовній сфері спрямовані на формування високої політичної свідомості та освіти забезпечать реальну, а не формальну політичну свободу, ефективне функціонування політичної системи. Особливості функціонування політичної системи в Україні дають привід тлумачити свободу як сваволю та вседозволеність. Реалізації політичної свободи у нашій державі перешкоджає її сприйняття через призму колективізму та державного патерналізму. Невдачі політичних реформ є підстави пояснювати відсутністю віри у демократичні цінності та демократичних традицій. Пережитки тоталітарної доби переважно зосереджені у духовній сфері суспільства, оскільки її не можна змінити так само швидко як зовнішні інституційні атрибути політичної влади.
Також не можна нехтувати тим фактом, що засоби реалізації свободи як чинника демократичної політичної системи на теренах колишнього СРСР та у західних державах суттєво відрізняються. Це зумовлено відсутністю у постсоціалістичних країнах індивідуалістичного сприйняття свободи, традицій функціонування інститутів демократії та громадянського суспільства. Тому в Україні найважливішим завданням політичної діяльності можна вважати досягнення високого рівня політичної свідомості, розвитку громадянської та політичної освіти індивіда, на основі яких буде розвиватись політична свобода. Тільки за наявності духовних та світоглядних умов політичної свободи має поглиблюватись розбудова демократичних інститутів та механізмів. Без цього реформування політичної системи не дасть бажаних результатів, а демократія загрожує перетворитись на анархію або авторитаризм. Основні шляхи забезпечення свободи у сучасній демократичній політичній системі мають бути зосереджені у духовній сфері суспільства. Серед них основними є сприяння становленню демократичної політичної свідомості (лояльності та підтримки демократичних цінностей), культури (толерантність, плюралізм, відповідальність), норм поведінки кожного громадянина. Важливою є і гуманітарна політика держави: стимулювання розвитку культури, освіти, науки. Особливо актуально це для пострадянських країн, де держава, в умовах відсутності розвинутих форм громадської активності та самоврядування, є основним суб’єктом забезпечення та стимулювання політичної свободи.
|
