Анотація до роботи:

Горєв В. О. Свобода договору як загальна засада цивільного законодавства України. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03. – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва Академії правових наук України. – Київ, 2007.

Дисертацію присвячено дослідженню свободи договору у цивільному праві України. Обґрунтовано, що свобода договору як загальна засада цивільного законодавства має вважатися таким принципом, який стосується усіх цивільно-правових норм і відносин, якщо інше прямо не встановлено у цивільному законодавстві, не випливає з його змісту або із суті відповідних цивільних відносин. З’ясовано її основні ознаки та прояви. Доведено, що вона як на стадії укладення договору, так і після його припинення як договірного зобов’язання є юридичною фікцією.

Автором викладено власне бачення правової природи обмежень свободи договору та механізму їх встановлення. Зроблено висновок, що ними є не тільки межі здійснення прав учасників договірних відносин, а й межі здійснення їх законних інтересів. Доповнено класифікацію таких обмежень. Особливу увагу приділено дослідженню проблемних аспектів прояву свободи договору на стадіях його укладення та виконання.

Сформульовано пропозиції з удосконалення законодавства та правозастосовної практики у сфері укладення, зміни та розірвання цивільних договорів.

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у необхідності вдосконалення реалізованої у цивільному праві України концепції свободи договору. За результатами дослідження автор сформулював такі висновки:

1. Визначення свободи договору у ЦК України як загальної засади цивільного законодавства означає, що вона має вважатися такою, яка стосується усіх цивільно-правових норм і відносин, якщо інше (зокрема спеціальна засада) прямо не встановлено законодавцем, не випливає із змісту норм окремої підгалузі, інституту чи субінституту цивільного законодавства або суті відповідних цивільних відносин.

2. На стадії укладення договору свобода договору полягає у свободі переговорів, вільному волевиявленні особи на укладення договору, свободі вибору договору, свободі вибору контрагента за договором, свободі вибору форми договору та свободі визначення умов договору. У «чистому» вигляді, без юридичних фікцій, суть свободи договору полягає у можливості сторін змінювати та розривати укладений ними договір. У такому вигляді вона виступає на стадії виконання договору.

3. На рівні ч. 3 ст. 6 ЦК доцільно реалізувати інший прийом правового регулювання договору, а саме: «У договорі дозволено все те, що не суперечить актам законодавства та загальним засадам цивільного законодавства».

4. Підприємництво суб’єктів природних монополій, а також суб’єктів господарювання, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку певного товару, та договори, якими воно опосередковується, не є публічними у значенні, передбаченому ст. 633 ЦК України.

5. Стаття 635 ЦК України потребує вдосконалення з тим, щоб виключити неоднозначність часових меж дії обмеження вільного волевиявлення особи (осіб) на укладення договору, яке випливає з попереднього договору та розширити межі договірної свободи при укладенні попереднього договору шляхом вилучення зі ст. 635 ЦК України положення про його двосторонній характер.

6. Главу 53 ЦК України доцільно доповнити загальними положеннями про переважні права на укладення договору. В них необхідно визначити момент виникнення переважних прав на укладення договору, загальні преклюзивні строки їх реалізації залежно від виду об’єктів цивільних прав, загальні підстави припинення таких прав, порядок повідомлення правомочної особи про можливість реалізувати її переважне право на укладення договору, вказати про можливість встановлення таких прав договором.

7. До відносин осіб з приводу укладення та виконання непоіменованого у законодавстві договору має застосовуватись не аналогія закону, а загальні положення ЦК України про договір. Те ж саме стосується змішаного договору у тому випадку, коли застосування положень актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містить змішаний договір, суперечить його суті.

8. Якщо законом встановлено, що певний договір належить укладати у письмовій формі, то учасники цивільних відносин вільні обирати електронну форму договору. При цьому буде вважатися, що вони дотрималися вимоги закону щодо письмової форми договору, тому що на сьогоднішній день електронна форма договору з позиції ст. 207 ЦК України розглядається як різновид письмової форми договору.

9. Щоб виключити передумови для неоднозначного розуміння та застосування учасниками цивільних відносин низки обмежень свободи вибору форми договору (п. 4 ч. 1 ст. 635, ч. 1 ст. 513, ст. 521, ст. 654 ЦК України), у ст. 205 ЦК України доцільно прямо встановити, що письмова форма правочину поділяється на просту письмову та нотаріальну.

10. З ч. 1 ст. 638 ЦК України доцільно виключити такий критерій з’ясування істотних умов договору як «необхідні для договорів даного виду». Цей критерій не дає змоги однозначно з’ясовувати коло істотних умов як поіменованих, так і непоіменованих у законодавстві договорів. Він спричиняє внутрішні колізії у ЦК України, внаслідок чого втрачається чітка визначеність між дозволеним та обов’язковим при узгодженні умов договору.

11. Типовий договір не повинен мати імперативного характеру при визначенні на його основі умов цивільного договору. Для того, щоб у договірній практиці не виникало непорозумінь з цього приводу, у ЦК України доцільно чітко розмежувати поняття «типовий договір» та «типові умови договору».

Публікації автора:

1. Горєв В. О. Істотні умови договору як обмеження договірної свободи учасників цивільних правовідносин // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. – 2006. – Вип. 9. – С. 165–170.

2. Горєв В. О. Методологічні засади дослідження свободи договору в цивільному праві України // Наше право. – 2006. – № 2. – С. 41–45.

3. Горєв В. О. Поняття та зміст свободи договору як загальної засади цивільного законодавства України // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. – 2006. – Вип. 1. – С. 91–99.

4. Горєв В. О. Свобода переговорів при укладенні договору та її правові обмеження // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2006. – № 34. – С. 279–287.

5. Горєв В. О. Спеціальні обмеження вільного волевиявлення особи на вступ у договірні відносини // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2006. – № 32. – С. 302–310.

6. Горєв В. О. Особливості визначення умов договору, що укладається на підставі правового акта органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування // Молодь у юридичній науці: Зб. тез Міжнародної наукової конференції молодих вчених «Четверті осінні юридичні читання» (21–22 жовтня 2005 р.): У 3-х ч. – Ч. 2: Приватно-правові науки. – Хмельницький: Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2005. – С. 62–64.

7. Горєв В. О. Деякі проблемні аспекти правового регулювання свободи переговорів при укладенні цивільно-правового договору в Україні // Актуальні проблеми цивільного права та процесу: Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої пам’яті професора О. А. Пушкіна. – Харків: Видавництво Харківського національного університету внутрішніх справ, 2006. – С. 31–34.

8. Горєв В. О. Охоронюваний законом інтерес як правовий засіб забезпечення свободи договору в цивільному праві України // Охоронюваний законом інтерес в цивільному праві та процесі: Матеріали круглого столу, 16 грудня 2005 р. – Харків: Видавництво Харківського національного університету внутрішніх справ, 2006. – С. 138–140.

9. Горєв В. О. До питання про проблемні аспекти правового регулювання порядку визначення змісту цивільного договору на основі типового договору // Проблемні питання цивільного та господарського права: Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції студентів та аспірантів. – Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2007. – С. 361–364.