Вивчення святоюріївського комплексу дало змогу простежити специфічний взаємозв’язок ритуалу / міфології, мистецтва (уснословесного, іконографічного, літературно-художнього), християнської релігії і стверджувати безперервність духовної традиції. В основу творення герменевтичного образу Юрія-змієборця лягли міфологічні уявлення про двоєдину сутність Творця, дві іпостасі якого виражені такими параметрами як життя і смерть, молодість і старість та співвідносяться з двома періодами календарного року – теплим (весна, літо) і холодним (осінь, зима). Міфологема протиборства характеризує порубіжний час, момент трансформації Х-божества з однієї подоби в іншу – омолоджену. Відомості про два юріївські свята – весняне й осіннє, що ділили календарний рік навпіл, повір’я про двох Юріїв – молодого і старого – сконденсували давні уявлення про календарний рік як цілісну систему свят, що була підпорядкована пошануванню верховного божества – “батька природи”. Полісемантичність і багатоморфність уснословесного образу Юрія переконує, що у процесі еволюції він “зростав” під впливом уявлень різних культурних епох, модифікуючись у синкретичні форми. Синтез амбівалентного Х-божества з християнським святим дав надзвичайно складну образну модель, атрибути якої є в усній словесності, іконографії, в агіографічній легенді та художній літературі. Народно-образне бачення св.Юрія, реалізуючись у пісенних формах календарно-обрядової поезії, моделює образ весняного Животворця. Пейзажно-експресивні штрихи створюють ефект сублімації образу Юрія у світ природи. Юріївська поезія зорієнтована на етноестетичне сприйняття поетичного образу, який у народному світогляді асоціюється з Зеленим Юрієм. У загальноетнічному контексті юріївська поезія має самобутній характер. Їй властива пластичність деталей, пафос мажорного настрою, “аура” вегетативної магії, а з точки зору поетики – автологічність. Вростаючи у літературу, уснословесні образи розпочинають новий етап художнього образотворення. Народнопоетичний “Юрій” у художній літературі не такий ефектний, як Різдво, Купала, проте це не менш виразне явище, якому властиві певні закономірності. На підставі вивчених творів Марка Черемшини (“Сив-сокіл”, “Недописані книги”), Ю.Федьковича (“Пісні во честь і славу великомученика Юрія”), Г.Хоткевича (“Камінна душа”), М.Коцюбинського (“Тіні забутих предків”), В.Отрощенко (“Юрія”), Ладі Могилянської (“В день святого Юрія”), О.Стефановича (“Юрій”), Є.Маланюка (“Візії”), С.Пушика (“Давній міф”) та інших можна стверджувати існування певної тенденції художнього образотворення – від рецепції юріївської обрядовості та олітературення уснословесного образу Юрія до символізації у поезії. Естетизація “Юрія”, різні ідейно-тематичні відтінки його вираження в автохтонній та діаспорній літературі творять нові унікальні художні модифікації. Так, етнографічні елементи, “імплантовані” у поезію, викристалізовують художньо самобутні символічні образи “Юрія” (Б.Кравців, В.Отрощенко). Сугестивна лірика, що навіює образ Юрія, спрямована на певний етнодосвід. Такий асоціативний тип образності можна було б назвати найвищим ступенем естетико-художнього відтворення уснословесного образу. Отже, у контексті культури елементи усної і писемної словесності взаємно проникають, видозмінюються й утворюють синкретичні структури, складні художні моделі. Таким чином, образотворення “Юрія” в українській словесності набуло оригінально художніх форм вираження. |
