Головна мета дисертаційного дослідження полягала у дослідженні концепції відродження та шляхів розбудови української державності у теоретичній спадщині О. Назарука. Відповідно до сформульованої мети, а також завдань дослідження, які конкретизують шлях її досягнення, встановлено, що О. Назарук – один з представників українського консервативного напряму. Його монархічно-клерикальна концепція формувалася у період українського національного відродження початку XX ст. і стала важливим елементом тогочасної ідейної еволюції частини українською соціуму, вивчення якої, сподіваємось, зможе надати процесу сучасного українського державотворення традиціоналістських рис. До найбільш важливих результатів дисертаційного дослідження можна віднести такі: 1. Систематизовано за тематичною спрямованістю науково-теоретичну спадщину О.Назарука у такі блоки: 1) відновлення Української держави у формі спадкової монархії; 2) значення партій у політичній структурі; 3) роль церкви як властивого творця модерної української нації; 4) формування геополітичного статусу України в Центрально-Східній Європі. 2. Висвітлено основні етапи громадсько-політичної діяльності О.Назарука, який залишив помітний слід у практичному державотворенні як діяч Радикальної партії (1904), голова пресової служби Легіону УСС (1914–1918), а також співробітник “Вісника” СВУ, член Української національної ради ЗУНР (жовтень 1918), керівник управління преси і пропаганди в уряді УНР Директорії, міністр преси і пропаганди в екзильному уряді ЗУНР у Відні, співорганізатор і теоретик УКНП, а потім УНО (1930–1933), представник від УНО у Контактному комітеті (1937–1939) та ін. 3. Систематизовано погляди вченого на державу, що розкривають його розуміння проблеми організації влади, функціонування управлінського апарату, значення місцевого самоврядування, роль лідерів у державницько-політичному житті. 4. З’ясовано роль політичних партій у державотворчому процесі. Акцент зроблено на проблемі, актуальній і сьогодні – співпраця політичних сил західної і східної частини України. 5. Розкрито погляди О. Назарука на роль церкви і релігії в українському суспільстві, і визначено їх провідне місце у державотворчій концепції вченого. 6. Досліджено складний процес утворення нації, біля витоків якої стояв етнос, що постійно проходив певні стадії розвитку, культурного і політичного дозрівання: від згуртування споріднених племен у ширші етнокультурні об’єднання і аж до перетворення цих об’єднань на самосвідомі спільноти, що творять або прагнуть утворити держави. До основних чинників формування нації вчений відносить народну традицію, мову, спільну територію. 7. Розкрито концептуальні засади теорії походження суспільства та його соціальної структури, за О. Назаруком. Світоглядне уявлення вченого було побудоване на теологічному підході до виникнення соціуму. Основою функціонального суспільства визначено різнорівневі соціальні зв’язки, найвищий рівень яких представляли держава та церква. 8. Конкретизовано ідеї політика стосовно зовнішньополітичних орієнтирів Української держави міжвоєнного періоду, в яких переважав проєвропейський курс. Охарактеризовано перші кроки українських дипломатів, спрямовані на утвердження України як суб’єкта міжнародної політики. 9. На основі аналізу отримано оцінку політика взаємовідносин Східної Галичини та Наддніпрянської України в період національно-визвольних змагань (1917–1920), обґрунтовано ідею галицького “П’ємонту”, що передбачала відокремлення Галичини з метою повного опанування Великою Україною. 10. Розкрито позицію О.Назарука щодо розв’язання українського питання у політиці Польської держави міжвоєнного періоду. Його пропозиції зводилися до утворення української автономії у складі Польщі. |