В процесі дисертаційного дослідження вирішено важливе наукове завдання – розроблено і обґрунтовано теоретико-методологічні засади та практичні рекомендації щодо функціонування ринку праці і зайнятості населення регіону в сучасних умовах. На основі проведеного дисертаційного дослідження було зроблено такі висновки: 1. Суспільно-географічна сутність ринку праці полягає в тому, що він включає крім особливої системи економічних відносин найму на роботу такі географічні ознаки, як територіальність, що характеризує ринок як систему локальних, регіональних та міжрегіональних відносин попиту і пропозиції трудових ресурсів, а також комплексність, яка вказує на ринок як комплекс видів трудової діяльності, яка враховує статево-вікову та професійно-кваліфікаційну структуру населення регіонів різних типів. 2. Регіональний ринок праці – це система відносин між роботодавцями регіону і найманими працівниками щодо реалізації трудового потенціалу, окреслена певними територіальними суспільно-географічними передумовами, яка є відносно цілісною виокремленою підсистемою, що перебуває в тісному взаємозв’язку з іншими природними, соціальними, господарськими системами регіону. Первинним територіальним елементом національного ринку праці слід вважати локальний ринок праці, який слід розуміти як сукупність соціально-трудових в межах первинної адміністративно-територіальної одиниці. Вивчення функціонування системи ринків праці та прояву основних аспектів його функціонування на рівні окремих поселень є доречним виокремлення в їх межах точкових ринків праці, що формуються за рахунок жителів населених пунктів. 3. Розвиток та становлення місцевого самоврядування, зростання його значення змушують дати нову оцінку процесам соціально-трудових відносин, що відбуваються на ринку праці. Регіональний розвиток та формування самодостатності територій за рахунок повного й ефективного використання її ресурсів, у тому числі трудових, та конкурентних переваг – це нова модель територіальної організації господарства регіонів і їх ринків праці. Зростання рівня розвитку професійних вмінь і навичок працездатного населення в регіонах різних типів суттєво підвищує якість управлінських рішень, виконавчої і виробничої дисципліни та можливості адаптації в складних соціально-економічних умовах. Підвищення рівня освіти населення в регіонах, освоєння ним новітніх інформаційних технологій суттєво підвищує стійкість розвитку територій, розширює можливості адаптації до нових умов господарювання, активізує використання творчих можливостей людини. Розвиток освітньо-професійної компоненти трудового потенціалу території створює передумови для його перетворення в конкурентну перевагу. 4. Особливістю суспільно-географічного дослідження функціонування ринку праці та зайнятості населення є те, що завдяки використанню географічних підходів, він розглядається як територіальний прояв сукупності трудових процесів на основі взаємозв’язків та взаємовідношень з географічним середовищем. Вихідним методологічним положенням суспільно-географічного вивчення регіонального ринку праці є територіальна неоднорідність, контрастність, динамічність протікання соціально-економічних процесів, пов’язаних з реалізацією трудової діяльності в межах окремих територій, їх роль в регіональному розвитку. Використання інструментарію суспільно-географічних досліджень забезпечило дослідження ринку праці в компонентному, функціональному і територіальному аспектах. Ринок праці як об’єкт суспільно-географічного дослідження має територіальні рівні, що в процесі сукупної взаємодії формують особливості його просторового розвитку. Територіальна структура ринку праці передбачає виділення наступних рівнів: національного, регіонального, локального, точкового. 5. Суспільно-географічний підхід до вивчення ринку праці включає аналіз природно-ресурсних і виробничих особливостей території, як природної та соціально економічної бази формування ринку робочих місць, виходячи з притаманних для певної території особливостей сфери прикладання праці, рівня зайнятості, тощо. Це пов’язано з традиційним розумінням географічною наукою цілісності системи “природа-людина-господарство”, що передбачає розгляд і вивчення окремого елемента з врахуванням всіх інших. 6. Територіальна організація трудового потенціалу досліджуваного регіону характеризується нерівномірністю, яка проявляється найбільшою його концентрацією у передгірській та рівнинній частинах і невисокою густотою в межах гірської території. Виявлено, що значна частина (близько 40%) трудового потенціалу зосереджена в сільських населених пунктах. Сформована система освітніх закладів і сучасна підготовка спеціалістів, що формують пропозицію праці не в повній мірі відповідають господарським потребам попиту регіону. Це проявляється значною кількістю невикористаних працівників окремих спеціальностей і значною їх часткою у структурі безробітних (бухгалтери, юристи, економісти). Встановлено, що за період ринкових перетворень зросло значення трудової мобільності у формуванні регіонального ринку праці. Сучасні трудові міграції мають міжрегіональний та міждержавний напрям і носять в основному нелегальний характер. Встановлено, що переважна частина робочих місць зосереджена в трьох найбільших містах: обласному центрі Івано-Франківську, Калуші та Коломиї, які в сучасних умовах акумулюють значну частину працюючих (більше 50% усіх найманих працівників). Малі міста, гірські села, сільськогосподарські території з невеликими, переважно моноспеціалізованими виробництвами мають звужені можливості щодо розвитку локальних ринків праці і вимагають додаткового стимулювання зайнятості і подолання хронічного безробіття. 7. На основі запропонованого суспільно-географічного підходу було проведено галузеву сегментацію регіонального ринку праці. В результаті виявлено, що найбільше значення для сучасного етапу розвитку регіонального ринку праці Івано-Франківської області мають енергетична, хімічна, деревообробна, легка і харчова галузі промисловості. Визначено значні відмінності у територіальній організації робочих місць і трудового потенціалу. Концентрація найбільших підприємств-роботодавців у трьох найбільших містах притягує трудові ресурси з навколишніх поселень, що суттєво звужує можливості розвитку ринку праці сільської місцевості. Функціонування аграрного сегменту ринку праці охоплює всіх зайнятих у сільськогосподарському виробництві і характеризується низькою ефективністю через зниження товарності виробництва а також існування прихованого безробіття за рахунок самозайнятих у селянських господарствах. Посилення значення несільськогосподарських видів діяльності за рахунок розвитку невиробничої сфери та підприємництва є одним з подальших прогресивних напрямів розвитку сільського ринку праці. 8. Визначено, що подальший розвиток сфери прикладання праці повинен відбуватись за рахунок створення нових робочих місць у населених пунктах із значною концентрацією трудового потенціалу (малі міста, села). Це створить передумови для подальшого розвитку точкових ринків праці і формування нових ядер притягання трудових ресурсів в межах локальних ринків праці, що в свою чергу зменшить існуючі територіальні диспропорції. Виявлено, що територіальна спеціалізація сфери прикладання праці Івано-Франківської області визначається сукупністю суспільно-географічних умов і характеризується наступними особливостями. В межах рівнинної частини області господарська діяльність характеризується переважанням сільськогосподарських видів і обробної промисловості. Передгірська частина є найбільш промислово освоєна з переважаючою часткою обробних видів промислової діяльності, тут розміщені основні промислові підприємства-роботодавці. Гірська частина області не має можливостей в сучасних умовах промислового освоєння і в силу впливу природних умов обмежені можливості розвитку аграрного сегменту ринку праці. Встановлено роль міграцій населення у формуванні регіонального ринку праці, визначено позитивні та негативні її наслідки. До позитивних належать – зниження напруги на локальних ринках праці, підвищення рівня доходів сімей, де є працівники-мігранти, до негативних – поступова втрата найбільш продуктивної частини трудового потенціалу регіону, поширення соціального сирітства, розвиток тіньової економіки. 9. До основних напрямів удосконалення управління регіональним ринком праці належать: – поступове збалансування ринкових і державних важелів на всіх територіальних рівнях управління; – узгодження прийняття управлінських рішень щодо регіонального ринку праці з регулюванням проблем соціального, демографічного, промислового, інституційного та інших аспектів соціально-економічного розвитку території; – посилення локального та місцевих рівнів управління у регулюванні процесів зайнятості та безробіття; – формування узгодженої на всіх територіальних рівнях політики управління трудовими міграціями, як важливим компонентом регіонального ринку праці, формування відповідної нормативно-правової бази; – стимулювання підприємницької ініціативи та підвищення інвестиційної привабливості території з подальшим розвитком сфери прикладання праці у промисловості, АПК, невиробничій сфері; – підвищення конкурентоздатності трудового потенціалу за рахунок посилення значення освітньої компоненти, збалансування підготовки кадрів до господарських потреб; – подальше удосконалення і розвиток інфраструктури регіонального ринку праці і посилення зв’язків між окремими елементами. | 