1. Аналіз історії становлення та розвитку поняття «трудовий потенціал» показав необхідність його відокремлення від поняття «робоча сила», що визначається як сукупність фізичних і творчих здібностей людини до праці, яка бере участь у суспільному виробництві, та від поняття «трудові ресурси» – наявне працездатне населення країни у працездатному віці, а також працюючі підлітки і пенсіонери. Поняття «трудовий потенціал» значно ширше і охоплює кількісні і якісні міри людських здібностей, що використовуються та можуть бути використані в перспективі. Термінологічна систематизація згруповує існуючі визначення ТП за різними напрямками: соціально-економічним, трудоресурсним, політекономічним, екогомологічним, етнокультурним. Перспективним напрямком визначення ТП є суспільно-географічний, за яким автор визначає ТП як сукупність працездатного населення, що характеризується наявними на даний час і передбачуваними в майбутньому трудовими можливостями, що реалізуються чи можуть бути реалізовані в просторово-часовому аспекті. Використання ТП здійснюється через ринок праці, механізми та процеси, які пов’язані з його функціонуванням. Тому аналіз поняття «трудовий потенціал» тісно пов’язаний із розвитком понять «ринок праці», «зайнятість», «безробіття», «економічно активне населення», «попит» та «пропозиція», а також із системою показників, що забезпечують аналітичний огляд використання ТП. 2. Суспільно-географічне дослідження ТП на регіональному рівні передбачало виконання таких етапів: формування теоретико-методологічних основ дослідження; аналіз понятійно-термінологічного апарату; виявлення та аналіз факторів впливу на формування та використання ТП регіону; якісний і кількісний аналіз вихідних даних; інтерпретація результатів аналізу та виявлення тенденцій використання ТП; розробка рекомендацій щодо підвищення ефективності використання ТП регіону. Кількісний аналіз статистичних показників передбачав відбір статистичних даних, ранжування адміністративних районів Харківської області за показником ефективності використання ТП, факторний аналіз використання ТП, групування адміністративних районів Харківської області за вибірковою сукупністю статистичних показників, що налічує 46 позицій по кожному року за період 2000-2006 рр. 3. Формування та використання ТП відбувається під дією різноманітних факторів. Враховуючи суспільно-географічний аспект дослідження, було визначено економіко-географічні, соціально-географічні, геодемографічні та інституціональні фактори, що діють на державному, регіональному, галузево-виробничому, особистісному рівнях. Відтворення ТП Харківської області залежить від демографічного й природньо-біологічного факторів, що дозволяють кількісно оцінити трудовий потенціал та освітньо-професійний і економічний фактори, які визначають умови розвитку і якісні особливості робочої сили. Харківська область за період 2000-2006 рр. характеризується такими особливостями відтворення трудового потенціалу: збільшення частки осіб працездатного населення за рахунок вступу в працездатний вік чисельної когорти, народженої в середині 1980-х років, незначне збільшення чисельності осіб пенсійного віку та зменшення частки осіб молодших за працездатний вік, що обумовлено негативними демографічними процесами. Факторний аналіз дозволив по кожному року за період 2000-2006 рр. інтерпретувати такі фактори: формування ринку праці, формування та визначення ТП, економічний, еколого-медичний, соціальний, житловий. 4. Харківська область має сприятливу ситуацію на ринку праці і за рівнем безробіття, зайнятості, працевлаштування входить у п’ятірку областей, що є лідерами. Суспільно-географічний аналіз ринку праці Харківської області за період 2000-2006 рр. показав існування територіальних відмінностей. Так, найбільша кількість працездатного населення зафіксована в Харківському, Дергачівському, Чугуївському, Зміївському, Балакліївському, Ізюмському, Лозівському, Куп’янському, Красноградському районах. Рівень безробітних серед населення скоротився на 1,4% у 2006 р. Депресивними районами в цьому відношенні є Первомайський, Шевченківський, Ізюмський, Борівський. Основними факторами посилення процесу безробіття в них є скорочення обсягів виробництва, зниження інвестиційної активності, трансформування відносин власності, неконкурентноспроможність багатьох професій. Аналіз регіонального ринку праці в професійному аспекті показав перенасиченість його економістами, бухгалтерами, продавцями, кухарями, перукарями і виявив підвищення попиту на технологічні спеціальності. За досліджуваний період в області стабілізувались процеси вивільнення працівників за рахунок зменшення мобільності робочої сили та її закріплення на підприємствах. Територіальний аналіз навантаження в розподілі вільних робочих місць показав, що особливо депресивними в цьому відношенні є Кегичівський, Борівський, Барвінківський, Краснокутський райони, де на одне вільне робоче місце або вакантну посаду претендують більше 29 осіб. У регіоні реально зріс рівень працевлаштування, особливо у Близнюківському, Богодухівському, Дергачівському, Харківському районах за рахунок створення нових робочих місць. У цілому в Харківській області протягом 2006 р. створено 7,2 тис. робочих місць, активними заходами працевлаштування були охопленні 11,3 тис. осіб. 5. Для більш ґрунтовного аналізу використання ТП Харківської області було проведено групування районів на основі кластерного аналізу за 46 кількісними показниками по кожному року за період 2000-2006 рр. Автор згрупував райони, виділивши прикордонно-аграрну, периферійно-промисловоаграрну, центрально-промислову, прикордонно-промислову, Харківсько-промислову групи. На основі аналізу використання ТП у кожній групі були виділені підгрупи: регресуюча, стабільна і прогресуюча. Регресуюча підгрупа відзначається низькими показниками використання ТП, які мають тенденцію до зниження; стабільна підгрупа характеризується сталістю показника ефективності використання ТП; прогресуюча підгрупа виділяється зростанням показника ефективності використання ТП. Сприятливою ситуацією на ринку праці характеризуються центрально-промислова (Балаклійський, Зміївський, Красноградський, Первомайський, Чугуївський райони), прикордонно-промислова (Куп'янський, Лозівський, Ізюмський райони), Харківсько-промислова (Харківський район) групи. Прикордонно-аграрна (Близнюківський, Валківський, Сахновщинський райони), периферійно-промислово-аграрна (Богодухівський, Борівський, Золочівський, Нововодолазький, Зачепилівський, Печенізький, Барвінківський, Коломацький, Великобурлуцький, Дворічанський, Краснокутський, Шевченківський, Кегичівський, Вовчанський райони) групи відзначаються зворотними тенденціями на ринку праці. 6. На основі групування районів Харківської області було визначено основні суспільно-географічні напрямки вдосконалення використання ТП регіону для регресивної, стабільної та прогресивної підгрупи. Враховуючи вигідне економіко-географічне положення, спеціалізацію господарства, транскордонне співробітництво, регіональні цільові програми розвитку, основні заходи розв’язання проблем працезбереження для районів регресивної підгрупи повинні спрямовуватись на оптимізацію процесів відтворення населення, збереження існуючої робочої сили, оскільки існує проблема її відтоку. Враховуючи спеціалізацію більшості районів, необхідно сприяти створенню й відновленню аграрних підприємств та фермерських господарств, впроваджувати цільові програми розвитку малого та середнього бізнесу. Для більшості районів стабільної підгрупи, враховуючи вигідне ЕГП, необхідно створювати умови для зменшення зайнятості працівників у нефіксованому секторі економіки, підсобних домашніх господарствах, здійснювати подальшу реконструкцію державних підприємств з посиленням фінансування та залученням інвестицій для створення нових робочих місць, зміцнювати молодіжний ринок праці. Для районів прогресивної підгрупи необхідно збільшення рівня зайнятості, забезпечення його продуктивності, удосконалення механізмів функціонування державного замовлення в системі освіти; розвиток інвестиційно приваблюючих проектів. |