Дослідження та аналіз питань щодо правового регулювання роботи за сумісництвом і суміщенням професій (посад), вивчення наукової літератури, порівняння поглядів вчених із проблем, пов’язаних з темою дисертаційного дослідження, дали підстави авторці дійти наступних висновків. 1. Ураховуючи те, що на сьогоднішній день серед науковців існує фактично єдиний підхід щодо визначення понять „сумісництво” та „суміщення професій (посад)”, причому здебільшого зорієнтований на їх нормативне визначення, а також ураховуючи редакційну недосконалість окремих положень чинного законодавства, пропонується закріпити на рівні кодексу поняття „сумісництво” і „суміщення професій (посад)” у такій редакції: „Сумісництво - виконання працівником, крім своєї основної, передбаченої при укладенні трудового договору (контракту), іншої роботи на умовах трудового(их) договору(ів) на тому ж або на іншому підприємстві, в установі, організації, або у фізичної особи, у вільний від основної роботи час”. „Суміщення професій (посад) - виконання працівником на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією (посадою) у межах того самого робочого часу з доплатою в розмірах, передбачених у колективному договорі”. 2. До основних ознак сумісництва слід віднести такі: виконання роботи за сумісництвом здійснюється тільки на підставі трудового договору чи контракту; виконання роботи сумісником може здійснюватися не тільки за місцем основної роботи, а й одночасно на іншому підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи, яка використовує найману працю; виконання роботи за сумісництвом відбувається у вільний від основної роботи час. 3. Ураховуючи, що виконання додаткової роботи у вільний від основної роботи час вимагає від працівників більшого навантаження (розумового, фізичного, морального), обмеження сумісництва потребує чіткого врегулювання. Незважаючи на передбачену можливість законодавчого встановлення обмежень роботи за сумісництвом, на сьогодні в Україні немає загальних нормативних обмежень універсального характеру, тобто таких, які поширюються на працівників підприємств, установ та організацій всіх форм власності. До прийняття відповідних доповнень до Кодексу законів про працю України доцільно запроваджувати такі обмеження на роботу за сумісництвом шляхом включення додаткових положень до змісту колективних договорів, як це передбачено ч. 2 ст. 21 Кодексу законів про працю України. 4. Ураховуючи те, що згідно зі ст.92 Конституції України права і свободи людини і громадянина визначаються виключно законами України, в редакції ч. 2 ст. 21 Кодексу законів про працю України термін „законодавством” необхідно замінити на термін „законами”, що сприятиме вирішенню колізій у національному трудовому законодавстві. 5. З метою вдосконалення правового регулювання роботи за сумісництвом у проекті Трудового кодексу України необхідно визначити, що звільнення з роботи за сумісництвом провадиться із загальних підстав, передбачених даним Кодексом, а також у разі прийняття на цю посаду (на робоче місце) іншого працівника на умовах повного робочого часу, для якого така робота є основною. 6. Для суміщення професій (посад) найбільш характерними є такі ознаки: суміщення професій (посад) відбувається лише за наявності домовленості сторін трудового договору; працівник одночасно з трудовими обов’язками за своєю основною професією (посадою) виконує трудові обов’язки за іншою додатковою професією або на іншій посаді; виконання працівником трудових обов’язків за своєю основною та суміщуваною професією (посадою) здійснюється в межах одного трудового договору; виконання роботи в умовах суміщення професій (посад) здійснюється впродовж робочого дня нормальної тривалості за рахунок інтенсифікації праці; виконання основної і суміщуваної роботи відбувається виключно в межах однієї виробничої одиниці, тобто на одному підприємстві, в установі, організації чи у однієї фізичної особи; за виконання трудових обов’язків із додаткової професії чи посади працівник одержує доплату, розмір якої встановлюється колективним договором відповідно до чинного законодавства. 7. Обгрунтовано висновок, що підставою виникнення трудових правовідносин за суміщенням професій (посад) може бути не тільки трудовий договір, але й додаткова угода до раніше укладеного трудового договору. 8. Запропоновано переглянути встановлені обмеження щодо суміщення професій (посад) для працівників окремих галузей бюджетної сфери (постанова Ради Міністрів СРСР від 4 грудня 1981 року №1145 „Про порядок і умови суміщення професій (посад)” і постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року №1298 „Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери”). Доведено, що заборона суміщувати професії (посади) означеним категоріям працівників є такою, що порушує право вільно розпоряджатися своїми здібностями до праці, обирати род занять і професію. |