1.Серед нелетальних травм обличчя і головного мозку у дітей різних вікових груп превалюють черепно-мозкові ушкодження; серед інших ушкоджень переважають ураження м’яких тканин обличчя та порожнини рота у дітей молодшого та дошкільного віку, щелепно-лицьові ушкодження та переломи кісток лицьового відділу черепа поєднані з неважкими і важкими формами черепно-мозкових ушкоджень у дітей молодшого шкільного віку та підлітків. 2.Перебіг легких форм черепно-мозкової травми - струсу головного мозку у дітей молодшого та дошкільного віку , струсу і забою головного мозку легкого ступеня у дітей молодшого та старшого шкільного віку, відзначається переважною швидкоплинністю об’єктивної неврологічної симптоматики, з регресом її після травми, в середньому, на 7-11 та 9-14 добу відповідно, з моменту травми, високим ступенем кореляції між строками регресу означених неврологічних симптомів та терміном розладу здоров’я. Викладене дає підстави вважати, що оцінка ступеня таких ушкоджень має здійснюватись за критерієм короткочасного розладу здоров’я у всіх вікових групах . 3. При тривалому перебігу легких форм черепно-мозкових травм або наявності їх наслідків , судово-медична оцінка ступеня тяжкості тілесних ушкоджень повинна базуватись на ретельному неврологічному обстеженні дитини та аналізі медичної документації , з урахуванням вказівок на несприятливий перебіг пологів, вроджених вад розвитку та запальних захворювань нервової системи у дітей молодшого віку, хронічних соматичних захворювань або інтоксикацій-у дітей шкільного віку та підлітків. 4.Важкі форми черепно-мозкових ушкоджень ( забій головного мозку важкого ступеня, стиснення головного мозку підоболонковими крововиливами) у дітей молодшого, дошкільного та молодшого шкільного віку відзначає наявність переломів кісток переважно склепіння черепа ( лінійних, вдавлених та осколково-вдавлених), у дітей старшого шкільного віку - як наявність, так і відсутність переломів кісток склепіння та основи черепа, з розвитком при цьому порушень вітальних функцій, що складають небезпеку для життя потерпілих. Таким чином, оцінка ступеня тяжкості таких форм черепно- мозкових ушкоджень має здійснюватись за критерієм небезпеки для життя . 5. Ізольовані щелепно-лицьові ушкодження характеризує наявність підокісних переломів переважно альвеолярних відростків щелеп у дітей молодшого та дошкільного віку, утворення переломів носових кісток, відростків верхньої щелепи, стінок орбіти, тіла і суглобових відростків нижньої щелепи, а також-травм зубів у дітей молодшого і старшого шкільного віку, що пов’язане з анатомо-фізіологічними особливостями періоду дитинства. При цьому, їх перебіг відзначає переважно нетривалий термін “ гострого періоду” ( в середньому-від 10 до 12 діб), з швидким регресом симптомів травми, відсутність ускладнень процесів консолідації та-переважно сприятливий їх вихід. Викладене доводить доцільність застосування критерію тривалості розладу здоров’я при здійсненні судово-медичної оцінки ступеня тяжкості вказаних ушкоджень у дітей різних вікових груп. 6.При ушкодженнях тільки м’яких тканин обличчя, незважаючи на стислі строки їх загоєння та нетривалий термін розладу здоров’я - ймовірність несприятливого виходу переважно вкушених , вкушено-рваних і скальпованих ран “середньої” та “ нижньої” зон обличчя з розвитком деформуючих рубців та функціональними розладами ( порушенням носового дихання, акту жування, слюнотечею, порушенням міміки, асиметрією обличчя) доводить доцільність застосування критерію стійкої втрати працездатності та невиправності ушкоджень. Остаточна судово-медична оцінка при цьому має здійснюватись шляхом обов’язкового повторного обстеження дитини протягом не менш ніж як через 1- 1,5 місяців з моменту загоєння ушкоджень. 7. При наявності неважких щелепно-лицьових ушкоджень, поєднаних з легкими або важкими формами черепно-мозкових травм - визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень має базуватись на даних, що об’єктивізують важкість ураження головного мозку, згідно з експертними критеріями, що застосовуються в випадках ізольованих черепно-мозкових ушкоджень. 8. У випадках несприятливих наслідків черепно-мозкових та сполучених черепно-лицьових ушкоджень, судово-медична оцінка ступеня тяжкості тілесних ушкоджень має бути комплексною тобто - передбачати обов’язковий аналіз перебігу “ гострого періоду” травми, відображений в оригіналах медичної документації та обов’язкове клініко-інструментальне дослідження, із застосуванням результатів неврологічного обстеження, комп’ютерної томографії, електроенцефалографії головного мозку, отоневрологічного та нейрофотальмологічного досліджень. |
