У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення науково-прикладної задачі структурної перебудови економіки України. На основі аналізу теоретико-методологічних положень, виявлених особливостей та динаміки структурних змін у країнах ЦСЄ обґрунтовано концептуальні підходи до моделювання та програмування структурних зрушень в економіці України. 1. Сукупність взаємопов’язаних проблем, що обумовлює відсутність реальних структурних змін в економіці нашої країни, передбачає: методологічну неточність визначення поняття „структура” соціально-економічної системи, звуження його лише до співвідношення елементів складу системи, а не відношень між цими елементами; неокресленість структурних деформацій у кількісному (частки елементів моделі складу системи) та якісному (взаємовідношення між елементами) вимірі, а також сутності структурних та інституційних реформ у процесі трансформації економіки і суспільства і, відповідно, системи цілей та пріоритетів інституціональних та структурних змін, суб’єктів та об’єктів регулюючих впливів. 2. Різновекторна спрямованість регуляторних реформ різних країн, з одного боку у напрямі поглиблення інтеграції у світове господарство і, з іншого, – захисту національних інтересів, набуває особливої суперечливості у перехідних економіках, для яких сфера впливу цих реформ розширюється на базисні відносини між елементами соціально-економічної системи, на відміну від ринкових, у яких регуляторні реформи можна розглядати як адаптивні до змінних умов внутрішнього середовища чи зовнішнього оточення. 3. Орієнтація теоретичних моделей структурних змін на зовнішні чинники економічного зростання істотно обмежує сферу їх застосування у перехідних економіках, в противагу економікам країн, що розвиваються. Систематизація методичних підходів до оцінки структурних зрушень дозволяє виявити переважання методів аналізу моделі складу системи, а не відношень між елементами системи, що власне і доцільно розглядати як визначальну характеристику її структури. 4. З огляду на методи реформування економіки виділимо два основні напрями, характерні для країн з перехідною економікою: поступові перетворення (країни СНД); швидка лібералізація (країни ЦСЄ та Балтії). Відносно вищий рівень ефективності трансформаційних реформ у країнах ЦСЄ та Балтії пояснюється тим, що лібералізація режиму зовнішньої торгівлі у них супроводжувалася: стабілізацією інфляції та поступовою лібералізацією внутрішніх цін; у подальшому – лібералізацією імпортного режиму; встановленням реального ефективного обмінного курсу національної валюти; завершенням процесу приватизації; проведенням структурних реформ у соціальній сфері (запровадження жорсткого законодавства з праці; модернізація пенсійної системи; реформа сфери охорони здоров’я та страхування); реформуванням податкової системи (запровадження єдиного податку з доходу і ПДВ; в окремих країнах – відміна податків на дарування, спадок, передачу нерухомості, дивіденди). Визначальними характеристиками трансформаційних і, як їх компоненти, структурних реформ в країнах ЦСЄ були керованість, узгодженість з стратегічними програмними документами розвитку, поступовість, поетапність і послідовність. Як головний зовнішній чинник впливу на структурні зрушення та формування інституціонального базису виступав процес імплементації Спільного доробку ЄС. 5. Результати регресійного аналізу дозволяють зробити висновок про такі статистично значущі залежності, які характеризують структурні зрушення у країнах ЦСЄ: найбільший вплив на економічне зростання здійснюють реформи у сфері малої приватизації, управління підприємствами та банківському секторі; негативно впливають цінова лібералізація, а також приватизація великих підприємств; на ріст ВВП у розрахунку на одну особу позитивно впливають частки приватного сектора у ВВП, обсяги грошової маси до ВВП, приватного споживання до ВВП, обсяг нагромадженого основного капіталу та експорту, негативно – частка зовнішньої торгівлі, інвестицій та сільського господарства у ВВП, обсяги імпорту та зовнішньої заборгованості. Відзначається слабкий обернений вплив лібералізації зовнішньої торгівлі на рівень відкритості економіки та сильний позитивний вплив на частку зовнішньої торгівлі з економіками, що не відносяться до перехідних. Негативно впливають „мала” та позитивно – „велика” приватизація на рівень відкритості економіки, а також спостерігається негативний вплив цінової лібералізації на частку випуску промислової продукції у ВВП. 6. Економетричний аналіз характеристик структури вітчизняної економіки та її регіональних підсистем, а також динаміки їх зміни, дозволяє стверджувати про істотні диспропорції у розрізі елементів складу моделі системи: галузевому (домінування окремих галузей та підприємств в обсягах виробництва; невідповідність структурної побудови економіки конкурентоспроможній структурі економік сусідніх країн); територіальному (концентрація економічної активності в обласних центрах та окремих містах з поглибленням рівня депресивності районів та малих міст); відтворювальному (переважання власних коштів підприємств в структурі капітальних інвестицій за джерелами фінансування в противагу кредитним ресурсам, коштам вітчизняних та зарубіжних інвесторів; територіальна концентрація прямих зарубіжних інвестицій; відсутність значущих обсягів портфельних інвестицій); зовнішньоекономічному (домінування в структурі експорту неконкурентоспроможних у стратегічній перспективі товарів; низький ступінь диверсифікації експорту; надмірна залежність від критичного імпорту; технологічному (низька питома вага високотехнологічної продукції в експорті та частка інноваційно активних підприємств); інституціональному (зменшення економічної активності малих підприємств; низький рівень граничної схильності населення до заощаджень та інвестування в продуктивний сектор економіки; нерозвиненість інфраструктури та інституцій ринкового господарства). 7. Наявні структурні диспропорції та деформації доводять необхідність моделювання та програмування структурної перебудови як компоненти трансформаційних реформ в сенсі їх цілеорієнтації на досягнення бажаних змін у структурі економіки. Основним зовнішнім джерелом ініціювання структурних зрушень є вплив глобалізації та регіоналізації, а внутрішнім – змагальність суб’єктів господарювання. Виходячи з цього, метою структурних реформ визначена динамічна конкурентоспроможність економіки під впливом держави, громадянського суспільства, багатостороннього регулювання торгівлі та євроінтеграції. Виявлені у роботі структурні деформації та диспропорції зумовлюють пріоритетність протидії тінізації економіки, цільового програмування усунення деформацій та диспропорцій, інтенсифікацію євроінтеграційного процесу та впливу суспільства на покращання окресленої сукупності індикаторів раціональної структурної побудови національної економіки. |