Анотація до роботи:

Манюк В.В. Структура, динаміка, типологія і відновлення дібров Дніпровсько-Орільського природного заповідника. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук за спеціальністю 03.00.16 – екологія. Дніпропетровський національний університет Міністерства освіти і науки України, Дніпропетровськ, 2005.

Установлені межі сучасного поширення лісів формації дуба звичайного в степовій частині долини р. Дніпра, оцінено значення Дніпровсько-Орільського природного заповідника в збереженні синтаксономічного біорізноманіття заплавних дібров.

На основі вивчення гідроедафотопів, екологічного аналізу флори і біометричних параметрів біогеоценозів та з використанням постулатів лісової типології О.Л. Бельгарда запропоновано уточнену й доповнену схему типології дібров для умов степової частини долини Дніпра.

Здійснено реконструкцію поширення дібров у надпорожистій частині долини Дніпра, аналізуються причини й масштаби змін їх меж та структури, обґрунтовується пропозиція внесення окремих типів до Зеленої книги України.

Розглядаються форми динаміки дубових біогеоценозів – сезонна й флуктуаційна, циклічні та гологенетичні сукцесії, пропонуються шляхи до їх збереження, а також даються рекомендації до менеджмент-плану Дніпровсько-Орільського заповідника і формування екомережі в районі досліджень з урахуванням формування найбільш оптимальних умов для сталого існування і розвитку дубових біогеоценозів.

1. Територія Дніпровсько-Орільського природного заповідника і прилеглих до нього ділянок є на сьогодні єдиним осередком, де збереглися середньозаплавні дубові ліси долини р. Дніпра в межах степової зони.

2. Діброви є найбільш стійкими і довговічними лісовими ценозами Дніпровсько-Орільського природного заповідника з тривалим циклом біоколообігу і тому являють великий інтерес з точки зору дослідження і збереження.

3. Найбільше біогеоценотичне значення мають середньозаплавні діброви долини Дніпра, які зростають в крайніх умовах екологічного ареалу дубових лісів, де головними лімітуючими чинниками є заплавність і алювіальність.

4. Екологічний аналіз дібров дозволяє визначити ступінь стійкості дібровних ценозів. На основі цього визначено, що середньозаплавні діброви є мозаїчним комплексом, в якому представлені як своєрідні неморальні моноценози, так і типові амфіценози, подальший розвиток яких може відбуватися за різними шляхами в залежності від співвідношення процесів заплавності й алювіальності.

5. В умовах відповідності лісорослинних умов домінуючим напрямком сукцесій природних, так і штучних дібровних біогеоценозів є демутація в напрямку до центральної асоціації в ряді заплавних дібров – Ulmeto-Acereto (tatarici)-Quercetum convallariosum, котру слід розглядати як найближчу до клімаскової стадії в умовах степової частини долини Дніпра. Зарегулювання гідрорежиму Дніпра пояснює інвазію коротко заплавного деревного ясена високого в природні дубові екосистеми з вірогідним формуванням в наступні 50-70 років ясенових дібров, нині не характерних для умов долини Дніпра.

6. На основі біоекологічного вивчення дібровного комплексу створено деталізовану лісотипологічну схему для умов долини Дніпра, яка є розвитком класичної схеми О.Л. Бельгарда. Ключову позицію в запропонованій схемі займає група “середньозаплавних типів”, введення якої обґрунтовується наявністю ряду особливостей в будові біогеоценозів на середній (над порожистій) ділянці долини Дніпра порівняно з нижньою течією, що в свою чергу зумовлено різницею у тривалості весняного водопілля (від 20-25 діб в районі Дніпровсько-Орільського заповідника до 35-50 діб в пониззі Дніпра).

7. Природні дібровні біогеоценози Дніпровсько-Орільського заповідника та прилеглих територій являють важливе созологічне значення і мають великий науковий інтерес, тому результати комплексної біоекологічної оцінки та типологізацію їх використано як наукову основу для надання ряду асоціацій статусу рідкісних та зникаючих угруповань, в першу чергу – унікальним чагарниковим біогеоценозам – “чорнокленникам” та основній асоціації в групі середньозаплавних дібров Дніпра – в’язо-дубнякам конвалієвим.

8. Для збереження дібров Дніпровсько-Орільського природного заповідника найбільш важливим заходом повинно бути відпрацювання режиму скидів вод греблями дніпровських ГЕС з імітацією весняної повені тривалістю до одного місяця і недопущенням стихійних скидів у зимовий період та різких добових перепадів рівня водосховищ.

9. Для збереження повної фітоценотичної різноманітності дібровного комплексу долини Дніпра в степовій зоні слід терміново розглянути можливість заповідання всіх дубових лісів у долині (на ділянці від старого гирла Орелі до меж Дніпровсько-Орільського природного заповідника) з наданням дібровам найбільш високого рівня охорони і обмеженням впливу урбанокомплексу як на діброви, так і на заплавні екосистеми в цілому.

Публікації автора:

1. Манюк В.В. К вопросу о закладке геоботанических катен в Днепровско-Орельском природном заповеднике // Вопросы степного лесоведения и лесной рекультивации земель: Межвузовский сборник научных трудов. Вип.1.– Днепропетровск, ДГУ, 1997.– С. 116-120.

2. Манюк В.В. Эколого-флористические особенности дубрав Днепровско-Орельского природного заповедника // Питання степового лісознавства та лісової рекультивації земель: Міжвузівський збірник наукових праць. Вип.2. – Дніпропетровськ, ДДУ, 1998. – С. 139-146.

3. Манюк В.В. До розповсюдження і типології середньозаплавних дібров Дніпровсько-Орільського заповідника і прилеглих ділянок долини Дніпра // Вісник Дніпропетровського університету. Біологія. Екологія. Вип. 9, т. 1.– Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2001. – С. 147-152.

4. Манюк В.В. Нарис рослинності Дніпровсько-Орельського природного заповідника // Заповідна справа в Україні. – Канів, 2000.– С.7-14.

5. Донченко Ю.В., Лихолат Ю.В., Манюк В.В., Говорун І.О. Інтродукція рідкісних рослин в умовах справжнього степу // Роль охоронюваних природних територій у збереженні біорізноманіття (матеріали міжнародної конференції, присвяченої 75-річчю Канівського природного заповідника).– Канів, 1998.– С. 64-65.

6. Манюк В.В., Соловйов С.В. До характеристики фітоценотичного біорізноманіття Дніпровсько-Орельського природного заповідника // Роль охоронюваних природних територій у збереженні біорізноманіття (матеріали міжнародної конференції, присвяченої 75-річчю Канівського природного заповідника). – Канів, 1998.– С. 76-77.

7. Манюк В. В. Приорілля як осередок збереження рослинного біорізноманіття національного значення // Проблеми створення Орільського національного природного парку: Матеріали науково-практичного семінару, м. Дніпродзержинськ, 16 листопада 2000 року.– Дніпропетровськ, 2000.– С. 28-31.

8. Манюк В.В. До флористичного і фітоценотичного різноманіття долини р. Дніпра на ділянці між старим і новим руслом р. Орелі // Актуальні питання ботаніки та екології: Матеріали конференції молодих вчених-ботаніків України (13-16 вересня 2000 р., Чернігів, Седнів).– Київ, 2000.– С.49-50.

9. Манюк В.В. Типологічні і созологічні особливості заплавних дібров Дніпровсько-Орільського природного заповідника // Актуальні питання ботаніки та екології: Матеріали конференції молодих вчених-ботаніків України (20-23 серпня 2001 року, смт. Зноб-Новгородське, Національний природний парк "Деснянсько-Старогутський").– Ніжин, 2001.– С. 45-46.

10. Манюк В.В. Лісорослинні умови заплави Дніпра в Дніпровсько-Орільському природному заповіднику // Агрохімія і ґрунтознавство: Міжвідомчий тематичний науковий збірник. Книга 2. – Харків, 2002. – С. 120-123.

11. Манюк В.В. До аналізу структури дібров Дніпровсько-Орільського природного заповідника // Проблеми природокористування, сталого розвитку та техногенної безпеки регіонів: Матеріали Другої Міжнародної науково-практичної конференції (Дніпропетровськ, Україна, 01-03 жовтня 2003.р.) – Дніпропетровськ, 2003.– С. 158-160.

12. Масюк А.Н., Манюк В.В. Реакция корневых систем древесных растений на изменение экологической среды в многоярусных рекультивированных эдафотопах // Земельні ресурси України: рекультивація, раціональне використання та збереження: Матеріали міжнародної наукової конференції, присвяченої 90-річчю з дня народження проф. М.О..Бекаревича, 20-21 лютого 1996 р.– Днепропетровск, ДГАУ.– 1996.– С. 105-106.

13. Чегорка П.Т., Манюк В.В. Состояние изученности биотических компонентов экосистем Днепровско-Орельского природного заповедника // Екологія та інженерія. Стан, наслідки, шляхи утворення екологічно чистих технологій: Всеукраїнська науково-методична конференція. – Дніпродзержинськ, 1996.– С. 162-164.

14. Чегорка П.Т., Онуфриев Р.А., Манюк В.В. Состояние и пути сохранения некоторых раритетных элементов флоры и фауны Днепровско-Орельского природного заповедника // Устойчивое развитие: загрязнение окружающей среды и экологическая безопасность: Материалы І-й международной научно-практической конференции, 4-8 декабря 1995 г.– Днепропетровск, ДГУ.– 1995.– С.121.

15. Чегорка П.Т., Манюк В.В., Онуфріїв Р.А. Про необхідність розширення Дніпровсько-Орельського природного заповідника // Актуальні питання збереження і відновлення степових екосистем: Матеріали міжнародної конференції, присвяченої 100-річчю заповідання Асканійського степу.– Асканія-Нова, 1998.– С. 348-350.

16. Чегорка П.Т., Манюк В.В., Дем’янов В.В., Барсов В.О. та ін. До проекту створення Орільського національного природного парку (екологічні чинники) // Національні природні парки: проблеми становлення та розвитку: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 20-річчю Карпатського національного природного парку (м..Яремча, 14-17 вересня 2000 року).– Яремче, 2000.– С. 351-357.

17. Шпак М.В., Гайдідей С.І., Обухова К.М., Манюк В.В. Стан збереження біологічного та ландшафтного біорізноманіття в Дніпропетровській області // Збереження і моніторинг біологічного та ландшафтного різноманіття в Україні (19-20 червня 2000 р.). – Київ, 2000.– С. 101-104.