Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Філологічні науки / Германські мови


155. Шило Вікторія Вікторівна. Структура та семантика іменникових парадигм в англійській мові (на матеріалі французьких правових запозичень XI-XIX ст.): дис... канд. філол. наук: 10.02.04 / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. - Л., 2005.



Анотація до роботи:

Шило В. В. Структура та семантика іменникових парадигм в англійській мові (на матеріалі французьких правових запозичень XIXIX cт.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 – германські мови. – Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2005.

Дисертація присвячена дослідженню структурних і семантичних особливостей французьких правових запозичень в англійській мові. Всебічне висвітлення та пояснення процесу запозичення здійснено шляхом встановлення його екстралінгвальної детермінованості. Вивчення історії виникнення та становлення запозиченої із французької мови правової терміносистеми дало змогу простежити інтенсивність надходження французьких правових запозичень в англійську мову, яке можна умовно поділити на два періоди: перший – друга половина XIII – XIV cт., другий – друга половина XVII – початок XIX ст.

Модус існування запозичених термінів у системі мови-реципієнта та їхній словотвірний потенціал описано за допомогою такої мікроструктури, як словотвірна парадигма. Це дало змогу простежити сполучуваність запозиченої твірної основи з дериваційними формантами, її входження в різні словотвірні моделі (зокрема суфіксальні та композитні). Завдяки аналізу термінологічних похідних у межах словотвірної парадигми охарактеризовано мотивацію і першорядні структурні та семантичні зміни, що супроводжували утворення похідного терміна безпосередньо від запозиченої основи.

Категоріальна обумовленість семантики твірних і похідних і, відповідно, повтор окремих лексико-семантичних груп у конкретних словотвірних парадигмах слугували підставою для узагальнення таких повторів та зведення їх в одну, типову для запозичень кожної окремої частини мови, словотвірну парадигму. Обсяг конкретної словотвірної парадигми залежить від структури та семантики запозиченої твірної. Що менша кількість морфем у твірній, то більше вона має можливостей сполучатись з різними словотвірними формантами. Не завжди можна встановити залежність обсягу словотвірної парадигми, утвореної на основі запозиченя від його семантики, хоча зазвичай, що більше значень має запозичена твірна, то вірогіднішим є утворення від неї великої кількості похідних слів.

Структурно-семантичний аналіз дериваційних іменникових парадигм англійської мови, в основі яких лежить французьке запозичення, дає підстави для таких висновків:

1. Запозичення становлять один із продуктивних способів розширення та збагачення словникового складу мови, зокрема, її термінологічних підсистем. Усебічний аналіз запозичень в англійській мові дав змогу визначити основні хронологічні періоди їх надходження, сфери функціонування, структурні типи, ступінь лексичної асиміляції та напрями словотвірної потенції.

2. Еволюція англійської правничої термінології тісно пов’язана з розвитком правничої науки, культури, освіти, вона залежить від соціально-історичного поступу людства, підпорядковується внутрішньомовним законам і міжмовним контактам, зокрема, англо-французьким, що зумовило гетерогенність її етимології.

3. Хронологічні періоди надходження французьких правничих термінів до складу англійської мови визначаються низкою позамовних факторів, передусім, політичних, і тривалих соціокультурних відносин, що сформувалися протягом XI – XIX ст. Кожен з цих періодів зумовлює різні кількісно-якісні характристики французьких запозичень, насамперед, в адміністративно-правовій, цивільно-процесуальній, фінансово-комерційній, міжнародно-правовій галузях права. Зародження системи наукової правничої лексики припадає на XI ст. саме у той час на розвиток правової культури в Англії вплинуло нормандське завоювання (1066), з якого почалось запровадження нововведень в англійську правову систему.

4. Найінтенсивніше надходження французьких правових запозичень відбувалося у два періоди: 1) друга половина XIIIXIV ст.; 2) друга половина XVII – початок XIX ст. У перший період кількість запозичених французьких правничих термінів була найбільшою, що зумовлено поширенням англійської мови у тих сферах правової діяльності, де вона раніше не застосовувалась. На кількість французьких запозичень у другий період вплинув культурний та політичний престиж Франції в Західній Європі. Постійні контакти між Англією та Францією, підтвердженням чого є такі політичні події, як війни королеви Анни проти Франції (1702 – 1714), Французька буржуазна революція (1789 – 1799), наполеонівські війни (1803 – 1815), неодноразові конфлікти між Англією та Францією з приводу колонізації територій Індії й Америки, постійно супроводжувались численними угодами про мир, які впливали на розвиток міжнародно-правового словника англійської мови.

5. Правові запозичення кожного періоду характеризуються співвідношенням іншомовних елементів з національними, специфікою проникнення та адаптації в мову-реципієнт, особливим словотвірним розвитком.

Упродовж двох століть після нормандського завоювання простежується домінування англо-нормандського діалекту. Англо-нормандське походження мали і правові запозичення, які поступово формувались у певні тематичні групи правової лексики. Після 1250 р. правові терміни запозичувалися через центральнофранцузький діалект. Вплив англо-нормандського та центральнофранцузького діалектів на фонетичний склад англійської мови виявлявся у пристосуванні фонетичної будови запозичень до англійської вимови та орфографії. Насамперед, це стосувалось носових і лабіалізованих звуків.

Правові запозичення XI XIV ст. збагатили англійську мову також концептами узагальненого вжитку. Розширення значень термінів у неправовій сфері свідчить про високий рівень їх прагматико-семантичної адаптації. Цей процес не був однобічним: у запозичених термінів виникають також вужчі, більш спеціалізовані смисли. Отже, інтеграція запозичень у лексико-семантичну систему мови-реципієнта сприяла не лише появі в них нових значень, а й їх смисловій диференціації.

Запозичення XIII – XIV ст. відзначаються високим ступенем фонетико-орфографічної та структурно-морфологічної асиміляції в системі мови-реципієнта, що створювало сприятливі умови для появи словотвірних парадигм. У запозиченнях XVII – XIX ст. ступінь цієї асиміляції був меншим. Вони повніше корелюють зі своїми французькими прототипами, здебільшого характеризуються моносемантичністю і мають в англійській правовій мові статус іншомовних вкраплень з обмеженою сферою вживання. Словотвірна продуктивність таких запозичень розвинена слабше, а отже, процес творення словотвірних парадигм на їхній основі має периферійний характер.

6. Французька мова впливала на процес запозичення прямо і опосередковано. Тому за своєю фонетико-орфографічною формою багато латинських запозичень в англійській мові збігається з латинськими запозиченнями у французькій. За цим принципом асимілювалися правничі терміни, які проникли до англійської мови безпосередньо з латинської. Соціальні фактори та неприязне ставлення до французької мови в епоху Ренесансу спричинили регресивну корекцію старофранцузьких термінів з метою наближення їх до латинського зразка. Це вплинуло на походження ядра словотвірних парадигм правничої термінології, їхньою основою є і прямі французькі, і опосередковані латинські запозичення.

7. Розгалуження словотвірних парадигм правничої термінології ґрунтувалось на двох видах запозичень: 1) простих основах, до яких додавались продуктивні автохтонні словотвірні елементи (heirdom < OF eir + suf. -dom; heirship < OF eir + suf. -ship); 2) складних основах, які переважно запозичувались безпосередньо з французької мови (comissioner < F. commission + suf. -er; commissionee < F. commision + suf. -ee).

8. Розвиток складу словотвірних парадигм не був послідовним: у системі англійської правової термінології функціонують парадигми, структура компонентів яких утворювалась за словотвірними моделями і мови-реципієнта, і мови-джерела. Процес запозичення стосувався не лише окремих одиниць, які були джерелом утворення словотвірних парадигм, а й словотвірних французьких парадигм, перенесених до мови-реципієнта цілим блоком.

9. Становлення словотвірних парадигм ґрунтується на особливостях семантики запозичених твірних. Під час запозичення твірні французькі основи семантично модифікувались внаслідок метафоричного перенесення значень, що позначилось на подальшій семантичній деривації їхніх значень у системі мови-реципієнта. За збереженням чи зміною значень терміна-прототипа твірні основи представлені семантичними конвергентами та дивергентами. Останні демонструють звуження чи розширення семантики терміна прототипа.

10. 92,5 % похідних, що входять до складу словотвірних іменникових парадигм, представлені суфіксальними моделями, а 7,5 % – композитними. Зіставний аналіз семантики твірних основ та їхніх похідних показав, як похідна одиниця пов’язана з твірною. Отже, особливість семантики суфіксальних похідних полягає в повному або частковому засвоєнні ними лексико-граматичних варіантів твірної та залежить від специфіки семантичної функції словотвірного форманта. Кожен похідний термін виникає на основі строго визначеного значення запозиченої французької основи, яка є матеріальним виразником семантичної спорідненості суфіксальних похідних словотвірної парадигми. Суфіксальні деривати можуть виявляти словотвірно зумовлену полісемію, джерелом якої є мотивуюча частина. Це веде до виникнення додаткових терміносмислів. Спостерігаються такі варіанти значення складних слів, у яких французьке запозичення становить детермінант або детермінат: а) значення цілого виводиться зі значень його елементів; б) зміщення в семантичній структурі цілого зумовлене зміною значення одного з елементів внаслідок його спеціалізації; в) сприйняття семантичної структури цілого відбувається на основі асоціацій, при цьому його значення не виводиться із значень елементів складного слова.

11. Особливістю правових запозичень в англійській мові є тенденція до тематичного групування їх навколо основних центрів значень. Запозичені іменники, дієслова, прикметники та їхні похідні, що виступають засобами номінації для вираження понять правничої термінології, утворюють свою систему в межах англійської правової терміносистеми та об’єднуються у сім лексико-семантичних груп. У їх межах простежуються міжлексемні (родо-видові) та внутрілексемні (полісемія) зв’язки. Внаслідок цього аналіз більшості словотвірних парадигм, основою яких є запозичення, дає змогу побудувати типову, на частиномовному рівні узагальнення словотвірну парадигму. Типова словотвірна парадигма запозиченого іменника містить і суфіксальні, і композитні моделі. Її дериваційні позиції представлені в семи лексико-семантичних групах. Типові словотвірні парадигми запозиченого дієслова та прикметника охоплюють лише суфіксальні моделі. Дериваційні позиції типової парадигми запозиченого дієслова репрезентують шість лексико-семантичних груп, а запозиченого прикметника – лише три.

12. Обсяг словотвірної парадигми запозичення залежить від двох тісно пов’язаних між собою факторів: структури запозиченого твірного слова та його семантики (багатозначності). Залежність обсягу словотвірної парадигми від твірного слова можна назвати обернено пропорціональною: зі зменшенням кількості морфем у запозиченій твірній основі кількість похідних слів у словотвірній парадигмі зростає. Залежність обсягу словотвірної парадигми від семантики твірного слова не настільки очевидна, хоча, зазвичай, що більше значень має запозичене твірне слово, то вірогіднішим є утворення від нього великої кількості похідних слів.

Результати дисертаційної роботи можуть слугувати основою для зіставних термінознавчих досліджень у межах англійської мови або застосовуватись у вивченні структурно-семантичних особливостей правової терміносистеми у двох або більше мовах. Вони також відкривають перспективу дослідження продуктивних способів словотворення для виявлення словотвірних парадигм в інших терміносистемах англійської мови, що дасть змогу описати їх словотвірний розвиток та прогнозувати продуктивність моделей, за якими утворюватимуться нові похідні на основі запозичення. Аналіз словотвірної парадигматики, що ґрунтується на запозиченому елементі, сприятиме виявленню нових закономірностей номінативної діяльності англійської мови.

Публікації автора:

1. Шило В. В. Генезис і становлення англійської правничої та адміністративної термінології // Вісник Львівського університету. Сер. іноземні мови. – Львів: ЛНУ, 2003. – Вип.11. – С. 126 – 136.

2. Шило В. В. Генеза словотвірних іменникових парадигм в англійській мові (на матеріалі французьких правових запозичень) // Проблеми семантики слова, речення та тексту. Зб. наук. праць. – К.: КНЛУ, 2004. – Вип. 12. – С. 247 – 253.

3. Шило В. В. Словотворча активність французьких основ у похідних іменниках англійської мови // Проблеми семантики слова, речення та тексту. Зб. наук. праць. – К.: КНЛУ, 2003. – Вип. 9. – С. 422 – 430.

4. Шило В. В. Семантична кореляція французьких запозичень та їхніх похідних в англійській мові // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. Зб. наук. праць. – К.: КНЛУ, 2004. – Вип. 5. – С. 103 – 111.

5. Шило В. В. Словоскладання крізь призму словотвірної парадигми (на матеріалі французьких правових запозичень XIIIXVIII cт.) // Матеріали міжнародної наукової конференції “Актуальні проблеми романо-германської філології в Україні та Болонський процес”. – Чернівці: Рута, 2004. – С. 298 – 300.

6. Шило В. В. Генезисні особливості термінологічних запозичень XIXIV століть у правовій терміносистемі англійської мови // Тези доповідей міжнародної науково-практичної конференції “Соціокультурні аспекти навчання іноземних мов”. – Тернопіль: ТДПУ, 2004. – С. 95 96.