У дисертації на основі проведених досліджень здійснено теоретичне узагальнення і практичне вирішення актуальної задачі формування стратегії внутрішньокорпоративного управління, що дало змогу розробити теоретичні положення та практичні рекомендації, спрямовані на обґрунтування шляхів підвищення ефективності функціонування акціонерних товариств в умовах трансформаційної економіки України та сформулювати наступні висновки. 1. Реформи, що проводяться у державному секторі економіки, корпоратизація та приватизація державних підприємств призвели до того, що переважаючою формою господарювання в Україні стають акціонерні товариства. Першочергового значення набуває проблема вдосконалення їх діяльності. Вирішення цього завдання можливе за умови застосування стратегічного підходу в корпоративному управлінні, адже саме він забезпечує розвиток підприємства в динамічних зовнішніх та внутрішніх умовах господарювання. 2. Корпоративне управління являє собою систему організаційно-правових, економічних і фінансових взаємовідносин усіх учасників товариства, що встановлює механізми, способи взаємодії зацікавлених сторін, за допомогою яких вони представляють у корпорації свої інтереси і взаємодіють з ним та між собою. Система корпоративного управління об’єднує дві підсистеми: зовнішнє та внутрішнє корпоративне управління. Суб’єкти внутрішньої системи корпоративного управління, як і зовнішні суб’єкти, мають складну систему інтересів, її узгодження є головним завданням внутрішньокорпоративного управління. 3. Встановлено, що стратегічне управління акціонерним товариством має низку особливостей, що пов’язані з природою корпорації. Головними учасниками стратегічного управління в корпоративних утвореннях виступають: держава, яка головним чином через нормативне регулювання координує стратегії економічних суб’єктів з орієнтирами власної економічної політики; власники акціонерного товариства, які мають право оцінки й ухвалення стратегічних рішень менеджерів компанії, керуючись власними стратегіями; менеджмент корпорації, який безпосередньо формує і реалізовує стратегію. 4. Визначено стратегію внутрішньокорпоративного управління як встановлену на тривалий період сукупність орієнтирів, напрямів і способів взаємодії усіх суб’єктів внутрішньокорпоративних відносин. Стратегія внутрішньокорпоративного управління є складовою частиною стратегічного набору, який є синтезом стратегій, розроблених на різних рівнях організаційної ієрархії. 5. Виявлено, що система внутрішньокорпоративного управління в Україні знаходиться на початковому етапі формування. Виділено низку параметрів, якими характеризується сформована модель корпоративного управління в Україні, зокрема: вітчизняне внутрішньокорпоративне управління націлене не на узгодження інтересів зацікавлених осіб, а на збереження механізмів, які дозволяють продовжити процес перерозподілу власності; найзначнішим акціонером є держава; зберігається та зміцнюється мотивація інсайдерів; для корпорацій не притаманні звичайні механізми корпоративного контролю через фондовий ринок, банкрутство тощо; безоплатна приватизація призвела до значного розпорошення акціонерних капіталів між громадянами країни; неврегульованість законодавчої і нормативної бази. Особливості формування корпоративного сектору в економіці України призвели до зниження ефективності стратегічного управління акціонерними товариствами. 6. Встановлено, що існує багато об’єктивних і суб’єктивних факторів, які перешкоджають розробці стратегії корпорації. Серед об’єктивних факторів визначено: стан економічної системи; неврегульованість законодавчого поля, включаючи незахищеність дрібних акціонерів; практично нерозвинений фондовий ринок. До суб’єктивних факторів віднесено: емпіричні, психологічно-особистісні, організаційні. 7. Визначено найбільш впливові фактори, з урахуванням яких має розроблятися стратегія внутрішнього управління акціонерним товариством: фінансовий стан акціонерного товариства, розпорошеність капіталу, частка належних працівникам акцій, особисті стратегії власників, управління виробництвом, тип ОСУ, ступінь централізації та децентралізації, кваліфікація персоналу, особисті амбіції та етичні принципи керівників, їх стратегічне мислення, мотивація персоналу, корпоративна культура. 8. Запропоновано стратегію внутрішньокорпоративного управління, що містить такі складові: стратегія в галузі організаційної структури управління корпорацією – оптимальне співвідношення прав і відповідальності Загальних зборів, Спостережної ради, Правління, Ревізійної комісії; створення при Спостережній раді групи стратегічного управління, до складу якої повинні бути включені фахівці з підтримки високої курсової ціни акцій на фондовому ринку; реорганізація товариства відповідно до обраної процесно-зорієнтованої структури управління з підприємницькими підрозділами; стратегія в галузі фінансів – широке застосування кредитних ресурсів для забезпечення виконання окремих програм розвитку, забезпечення фінансової стійкості корпорації; одним з основних чинників якої пропонується виплата дивідендів; впровадження дивідендної політики типу “постійні виплати + екстра дивіденди”, доповнення її політикою виплати дивідендів акціями; додаткова емісія акцій по високій курсовій ціні для реального нарощування капіталу; формування стратегічної поведінки підприємства – виховання “корпоративного духу” через розробку та впровадження етичного кодексу акціонерного товариства; впровадження системи мотивації з переважним акцентом на залучення працівників до участі в управлінні товариством; створення фонду акціонування працівників товариства з одночасним впровадженням методики “участі в результатах”. | 