1. Ефективність економічного розвитку пострадянських підприємств в перехідних умовах зумовлюється не тільки їх внутрішньою генезою, а й особливостями зовнішнього середовища, в якому вони функціонують. Формування останнього в рамках національної економіки відбувалось під впливом самого характеру економіко - інституціональних перетворень та політики держави в сфері економічного регулювання. 2. З метою подолання в Україні наслідків революційного характеру економічних перетворень та проведеної політики цінової лібералізації українські підприємства як адекватну альтернативу вимушено обрали адаптаційну лінію стратегічної поведінки, практичне відображення якої проявилося в широких масштабах бартеризації та інших негрошових формах розрахунків між підприємствами, спрямованих на зменшення трансакційних витрат. генти роблять вигляд, що це не так; по-третє, неплатежі, заліки, бартер є тими інструментами, які використовуються для створення такого враження, не є цілком коректними. Зокрема, встановлено, що збитковість, яка Б. Айксом та К. Гедді розглядається як іманентна риса пострадянських підприємств, не випливає із зазначеної моделі, а закладається в неї екзогенно, тобто провокується впливом заданих цільових настанов: а) рівністю цін на виготовлену продукцію, сировину та робочу силу; б) рівністю обсягів виготовленої продукції та задіяних для цього ресурсів, робочої сили; в) відсутністю конвенційного механізму формування цін на продукцію як механізму уникнення збитковості. Для більш об’єктивного аналізу специфіки пострадянських мікрогосподарських перетворень пропонується доповнити дану модель наступними передумовами: а) розширити „коридор” взаємодії „віртуальної” та грошової економік шляхом часткового виводу постачальників ресурсів для першої за її рамки та надання їм можливості брати участь у конкуренції; б) агенти „віртуальної економіки” повинні мати можливість не лише здійснювати не грошові, товарообмінні операції з контрагентами з метою уникнення та приховування збитковості, а й змінювати масштаби залучення ресурсів та реструктуризувати виробничу діяльність. У роботі розкриваються чинники виникнення в українській економіці феномену „віртуалізації” господарювання, яке за результатами дослідження трактується як вимушена реакція вітчизняних підприємств на неадекватну технологію проведення економічних реформ, зокрема, на не продуману лібералізацію ціноутворення, фіскальну та грошово - кредитну політику. А відтворення цих чинників відбувається завдяки волевиявленню осіб „групи підтримки”, тобто тих функціонерів, для яких вона є джерелом отримання доходів. Саме цим можна пояснити ту ситуацію, що формування ринкової грошової системи та зниження інфляції не призвели до скорочення масштабів „віртуального” господарювання, про що, зокрема, свідчить динаміка взаємної заборгованості (дебіторської та кредиторської) між підприємствами та організаціями України за 1996 – 2000 рр., представлена в таблиці 1.1. Як показують дослідження, „групу підтримки” утворюють: а) керівники підприємств, для яких „віртуальне” господарювання забезпечує фінансовий добробут і зміцнює особисту владу; б) представники посередницьких структур, для яких „віртуальна” економіка виступає джерелом отримання засобів до існування; члени кримінальних угруповань; г) корумповані чиновники органів державної влади та місцевого самоврядування. Пошук оптимальної стратегії розвитку підприємств у період господарських трансформацій зумовлює необхідність розширенння інформаційної бази досліджень. У зв’язку з тим, що підприємства в нових умовах господарювання породжують не лише товарні та фінансові потоки, а й потоки взаємних зобов’язань та відповідальностей, які формують і підтримують цілісність суспільства, пропонується доповнити традиційні характеристики оцінки ефективності діяльності підприємства (функціональна, технологічна, економічна) наступними характеристиками. По-перше, інституційною ефективністю підприємства, яка має відображати рівень відповідності його ролі та місця в соціально - економічній структурі суспільства. Адже підприємство в певній мірі служить мікромоделлю держави. Порушення нормальних міжкорпоративних стосунків трансформується на державу в цілому. По-друге, інтегральною ефективністю, яка б включала всі вищезазначені характеристики оцінки ефективності функціонування підприємства та відображала багатокритеріальне та багаторівневе бачення його феномену в перехідній економіці. При цьому вкрай важливе значення має вибір просторового та часового горизонтів аналізу. Таблиця 1.1 Динаміка деяких макропоказників розвитку економіки України за 1996 – 2001 рр. У другому розділі роботи „Вплив структури власності на поведінку підприємств” розглядається взаємозв’язок між розподілом об’єктів власності та ефективністю мікрогосподарювання. Показано, що останнє може бути упорядковане як технологічно, тобто відповідно до технологічних вимог досягнення того чи іншого корисного результату, так і інституціонально, тобто через рефлективні норми як приписи певної поведінки, обов’язкові для виконання та призначені для підтримування порядку в системі суспільних взаємодій. При цьому власність трактується як явище інституційно оформленого певним чином унормованого господарювання, а для вивчення її буття, динаміки залучається економічна теорія прав власності, розроблена в рамках неоінституційного напряму економічної думки та присвячена виявленню впливу різних „пучків”, комбінацій прав власності на перебіг господарювання. му конкурентному середовищі. Конкурентний статус підприємства за такою функціональною залежністю визначається його стратегічним потенціалом, який демонструє не тільки технологічну здатність підприємства до реалізації стратегічних намірів шляхом реформування структури виробництва, а також забезпечує ефективне перегрупування елементів даної структури відповідно до впливу чинників „національного ромбу” та „п’яти сил конкуренції”. КСФ = F [СПФ; Пн.р. ;Пп.с.к.], де Пн.р, Пп.с.к. – параметри факторів впливу зовнішнього середовища, які визначаються детермінантами „національного ромбу” та „п’ятьма силами конкуренції”. При цьому конкурентні переваги підприємства знаходяться в прямій залежності від його конкурентного статусу, тобто найвищому рівню КСФ відповідає найвищий рівень конкурентоспроможності підприємства: КПФ = х КСФ, де – показник, який характеризує відповідний конкурентний рівень (0...1). На основі висловлених міркувань, запропоновано модель стратегії розвитку вітчизняних підприємств в післяприватизаційному періоді, яка базується: по-перше, на аналізі стратегічних можливостей (макроаналіз, аналіз ринку, аналіз СПФ), по-друге, визначенні меж товарно - функціонального протекціонізму продукції власного виробництва за рахунок зменшення собівартості, дифференціації продукції, сегментації ринку, а також на дотриманні поведінкових принципів адаптації, самовизначення та інноваційного вдосконалення, які мають сприяти формуванню на підприємстві політики випереджальної модернізації та стимулювати розвиток економіки України за інноваційним сценарієм. Показано, що затребуваність вітчизняних товаровиробників ринком, їх конкурентний статус на ньому багато в чому визначаються обраними товарними стратегіями, ключову роль у формуванні яких відіграє правильний вибір стратегічних зон господарювання (СЗГ). Дано визначення поняття „СЗГ” частки ринку, в межах якої у стратегічній перспективі забезпечується перевищення величини потенційного ефекту попередження банкрутства підприємства над величиною адаптаційних витрат, пов’язаних з рекомбінуванням КСФ у відповідності з вимогами платоспроможного попиту. З даного визначення логічно слідує, що стратегічний розвиток підприємства досягається за рахунок мінімізації не виробничих витрат, а адаптаційних витрат. Тобто таких, що відображають одночасно як власне виробничі витрати, так і витрати, пов’язані з досягненням більшої гнучкості структури виробництва. Йдеться не про механічну орієнтацію на їх скорочення, а про порівняння величини цих витрат з потенційним стратегічним ефектом попередження банкрутства підприємства. Причому з одного боку їх рівень повинен бути достатнім для отримання стабільних доходів, а з іншого таким, що має забезпечувати стабільність функціонування підприємства на стратегічну перспективу в разі виникнення непередбачених обставин. Най- льники, товари-субститути, потенційні та існуючі конкуренти), які визначають стан конкурентної напруженості на ринку. При цьому доцільно доповнити „національний ромб” в умовах пострадянських економічних перетворень компонентами „випадковість” і „мікроприватизація”. Рис.1. Структурування проблеми формування стратегії розвитку підприємства Доводиться перспективність синтезу концепцій конкуренції І. Ансоффа та М. Портера на основі розмежування та визначення взаємозалежності категорій „конкурентний статус фірми” (КСФ) та „конкурентна перевага фірми” (КПФ). Висловлюється думка, що КСФ повинен характеризувати передумови досягнення фірмою того чи іншого рівня КПФ, які визначаються, з одного боку, стратегічним потенціалом фірми (СПФ), а з іншого впливом детермінантів „національного ромбу” та „п’яти сил конкуренції”, на умови досягнення цього рівня. Результатом даного синтезу є визначення виробничої функції стратегічного розвитку підприємства, яка одночасно покликана відображати як рівень продуктивних, так і інтеграційних можливостей підприємства в динамічно- Розкривається пізнавальний потенціал даної теорії, зокрема для розуміння такого суспільного явища як приватизація, яке пояснюється виходячи із сформуьованого наслідку з теореми Р. Коуза: за умови розмитості чи не визначеності прав власності на господарські ресурси та значних трансакційних витрат структура та ефективність виробництва суттєво залежитиме від розподілу зазначених прав. З цих позицій зроблено висновок, що імпульсом для розгортання приватизаційних процесів у національних економіках виступило усвідомлення дисбалансу позитивних та негативних наслідків втручання держави у господарювання, тобто у розподіл і використання ресурсів у бік негативу, що й обумовило необхідність пошуку нового гомеостазу в окремо взятих системах „держава – ринок”. Існуючі розбіжності у поглядах на характер пострадянського трансформаційного переходу до системи „ринкової економіки” у дисертації зводяться до проблеми вибору еволюційного чи революційного варіанту. Перший з них передбачає лише корекцію „правил гри”, яка є доречною у тому випадку, коли останні є потенційно ефективними. А другий їх повну заміну імпортованими економіко - правовими стандартами. Проте, аби така заміна виявилася вдалою, запозичене повинно мати спільні, однонаправлені еволюційні тенденції з наявними неформально існуючими нормами, бо саме тоді досягається їх конвергенція. З точки зору перетворень інституту власності доводиться, що Україна зробила спробу механічного перенесення готових, досконалих форм ринкового підприємництва, сформованих в умовах західного розмаїття форм власності, на нашу адміністративну, безконкурентну, з позаекономічними факторами примусу до праці економіку, що спричинило глибокі деструктивні тенденції на рівні мікрогосподарювання. Встановлено, що в економічній думці в поняття приватизації вкладається різний зміст. Разом з тим, внутрішній поділ економічної науки на мікро –, та макроаналіз дав можливість поставити питання про розмежування понять мікро –, та макроприватизації та дати їм визначення. Мікроприватизація трактується, як явище, зворотнє націоналізації, що передбачає відмову держави від участі в майні підприємств, його відтворенні. А макроприватизація розглядається як зростання впливу агентів недержавного сектору економіки на прийняття макрогосподарських рішень. Показано, що технологія мікроприватизації, яка реалізувалась в Україні, обумовила формування економіки інсайдерських фірм, де домінує власність внутрішніх акціонерів: робітників і адміністрації підприємств, про що свідчать дані табл.1.2. Така ситуація в економічній літературі отримала назву „дилеми інсайдерів”, суть якої полягає в тому, що внутрішні акціонери повинні відмовитися чи від залучення аутсайдерського (зовнішнього) капіталу, чи від свого контролю над підприємством. Таблиця 1.2 Структура реформування власності в Україні за способами приватизації, (%) Встановлено, що зазначена дилема в перехідній українській економіці, з точки зору оптимізації стратегічної поведінки підприємств, розв’язується через утворення рекомбінатів міжфірмової мережі, побудованої на засадах взаємної участі у майнових правах (перехресному володінні ними) її агентів, відтворення якої координується спільними зусиллями. Основний зміст формування рекомбінатів створення можливостей для оперативного перегрупування активів та консолідації пасивів, що дозволяє хеджувати та розподіляти ризики, в тому числі й запобігати банкрутству. Утворення рекомбінатів, „мереженого” квазіринку є демонстрацією обрання інсайдерськими фірмами адаптаційної до обставин, що змінюються, стратегічної лінії поведінки, яка базується на поділі контрагентів на „своїх” та „чужих”. У третьому розділі роботи „Шляхи оптимізації стратегічної поведінки підприємств в умовах становлення ринкової економіки в Україні” здійснюється пошук адекватної ринковому раціонуванню стратегії розвитку пострадянських підприємств. Розглянуто підходи до визначення категорії „стратегія фірми”. Встановлено, що їх джерелом є менеджеризм (теорія управління), розвитку якого притаманні певний автаркізм відносно власне економічної теорії, самозабезпечення пізнавальним інструментарієм і відповідними концепціями. Розкрито значення для стратегієзнавства досягнень поведінкової та еволюційної економічних теорій і на їх основі запропоновано визначення згаданої категорії. Показано, що стратегія розвитку підприємства має давати відповідь на питання: що саме та в яких обсягах виробляти?; у який спосіб це робити?; для кого та коли виробляти? Аби визначитися у цих питаннях вона має містити інструментарій: по-перше, виявлення умов досягнення підприємством конкурентної переваги фірми у взаємодії з іншими фірмами, які формуються силами конкуренції і детермінантами „національного ромбу” всередині країни та за її межами, та з’ясування його місії, якій слід віддати перевагу; по-друге, аналіз ринків потенційних продуктів, послуг, робіт, що відповідають місії підприємства, та вибору таких стратегічних зон господарювання (СЗГ), які здатні в тривалій перспективі забезпечити його зовнішню гнучкість, тобто можливість переорієнтації на діяльність у найбільш сприятливих зонах; по-третє, формування товарного асортименту фірми, який найкраще задовольняє актуальні потреби потенційних покупців і забезпечує завдяки цьому систематичне отримання нею економічного прибутку, тобто такого, що дозволяє здійснювати її розширене відтворення; по-четверте, розподіл власних і залучених підприємством ресурсів між різними напрямами його діяльності, який би забезпечував максимальну ресурсовіддачу; по-п’яте, аналіз взаємодії з ресурсними ринками з точки зору забезпечення ефективного підтримування стратегічного потенціалу фірми на рівні, достатньому, аби не втратити конкурентну перевагу на всіх етапах життєвого циклу; по-шосте, формування ефективної цінової політики, яка забезпечувала б у тривалій перспективі стійке становище підприємства у традиційних і нових сегментах ринку, які ним освоюються; по-сьоме, своєчасне виявлення кризових тенденцій як на макрорівнях економіки, так і всередині фірми з метою запобігання її банкрутству. Запропоновано структурувати проблему формування стратегії розвитку пострадянських підприємств таким чином, як це показано на рис. 1. Розглянуто базисні, або еталонні концепції бізнес - стратегії, напрацьовані у відповідній галузі стратегієзнавства. Виявлено чинники, які унеможливлюють використання цих концептуальних підходів до формування бізнес - стратегій на пострадянському, в тому числі, українському грунті. Доводиться, що несучою конструкцією стратегічного розвитку українських підприємств у пострадянський період становлення ринкового механізму господарювання має стати стратегія конкуренції, тобто створення та підтримування порівняльних переваг у господарюванні. |
