У висновках дисертації сформульовані основні підсумки дослідження, які висвітлюють проблематику та загальну структуру роботи. Проведений аналіз проблеми страху смерті та його морально-етичних вимірів дозволяє зробити основний висновок: не осягнувши смисл і значення смерті, ми не зможемо зрозуміти моральну цінність життя. Одностороннє і упереджене ставлення до смерті в сучасній західній культурі, табуювання теми смерті унеможливлює моральне удосконалення особистості, сплощує її духовно-гуманістичний вимір. Розгорнуті висновки дисертаційної роботи містяться у наступних положеннях: 1. Забування буття та установка на володіння, споживання речей спричиняє страх втрати, граничним проявом якого є страх смерті – тобто страх втрати себе, свого „я”, тіла, тощо. Смерть, як певна радикальна зміна, стрибок на інший модус існування, пов’язана із тривогою щодо екзистенційних підвалин людського існування. Людина живе і створює свій життєвий світ, якому вона задає свої межі, непорушні кордони. Але смерть своїм фактом вириває людину від звичного, усталеного існування в світі буденності та штучної раціональності. Зустріч із смертю ставить питання про доцільність та сенс життя. В ситуації смерті наша раціональна картина світу може похитнутися, бо смерть зазіхає на самі підвалини раціональності, показує людині всю марність її існування. 2. Смерть необов’язково постає у вигляді смерті близьких нам людей, чи у вигляді смертельної хвороби. Вона може прийти в символічній формі – наприклад, у скрутних життєвих обставинах. Тобто, про що б не йшлося, - про „велику” чи „малу” смерть, біологічну чи духовну, моральну чи соціальну –це є перехідний стан між старим та новим. В цій „межовій ситуації” людина має зробити моральний вибір, примиритися із втратами і перерости себе. Смерть показує людині оманливість „діяльнісного” підходу до життя, ставить під сумнів звичну систему цілепокладання. Також доводиться, що страх смерті є проявом глибинних екзистенційно-вкоріненних характеристик людини – тривоги і жаху, що виражають зустріч буття і небуття. 3. Страх смерті ставить людину перед обличчям небуття або ніщо. Отже, страх смерті слід трактувати онтологічно, тому що він стосується онтологічних категорій: буття і небуття. Уявлення про смерть як загрозу небуття дане людині разом з її почуттям темпоральності – і людина не може позбавитися ані цього уявлення, ані тривоги, яке воно викликає. Разом з тим, смерть є культурно обумовленим феноменом; відношення до смерті залежить від світоглядних підвалин конкретної історичної епохи, уявлень про буття і небуття. Концепт „небуття” в історії європейської метафізики змінювався від небуття як ніщо, яке приховує Бога (апофатичне богослов’я), до небуття як повного знищення і неіснування (модерна парадигма). Підкреслюється, що одним з перспективних напрямків філософських досліджень теми страху смерті є критика ідей філософії модерну і звернення до ідей традиційної, домодерної культури, яка випрацювала оригінальну модель ієрархії цінностей. Наприклад, у середньовічній християнській філософії, завдяки зверненню до моральної цінності священного, тривога небуття і страх смерті „знімаються”, смерть трактується як продовження життя в іншому модусі, відтак саме життя наповнюється глибинним змістом та значенням, набуває логоцентричності. 4. Окрім вищезазначених онтологічного та екзистенційного тлумачення страху смерті, ця проблема має також етичний аспект. Відчуття небуття або ніщо загострює питання про практичну цінність життя. „Що я маю робити?”, - це традиційне кантівське запитання постає гостро саме в цій ситуації стояння перед небуття, перед ніщо, яке несе в собі безглуздя і смерть. Моральне самовдосконалення особистості людини, її духовне зростання неможливо здійснити без самоподолання, що передбачає символічне помирання і відродження. Для подолання страху смерті необхідно проявити мужність бути – етичний акт, в якому людина стверджує своє буття всупереч небуттю, віднаходить глибинний смисл у зовнішньо абсурдному світі. Мужність - це здатність душі долати страх. Моральність людини проявляється у доланні страху смерті. Перестати боятися смерті, але усвідомлювати її важливість задля народження нового - це і головна ознака людської гідності, гуманістичного потенціалу особистості та її духовної зрілості. 5. Страх смерті є важливим аспектом мотиву символічного помирання та воскресіння в літературі та кінематографі. По суті, це є мотив ініціації, виходу за межі повсякденного світу у царину буття. Йдеться про екзистенційний вибір між двома образами життя у світі – між „священним” та „мирським”. В сучасному суспільстві людина, що прагне духовне вирости, часто вдається до псевдо-посвячень, починає вживати наркотики, вступає у маргінальні субкультурні групи, тощо. В такий викривлений спосіб особистість, що формується, бунтує проти одновимірного суспільства, антигуманістичної ідеології споживацтва, духовної несвободи, конформізму. Але тільки в любові відчужений індивід із речі серед речей може перетворитися на автентичну, вільну особистість, долучитися до царини буття як джерела сущого і подолати смерть. |
