1. На основі наукових знань про БЦО удосконалена технологія методу статусметрії шляхом розробки математичної моделі оцінки тяжкості стану і прогнозування імовірності летального кінця. 2. При синдромі системної запальної відповіді прогноз за допомогою статусметрії по точності дорівнював 73,5%, що було в середньому на 14,7% вище, ніж точність повсякденно використовуваної шкали APACHE III. При цьому чутливість статусметрії була вища на 19,3%, специфічність на - 10,8%. Порушення БЦО мали характер короткочасної дисфункції, слабкою ланкою якої були транспортні порушення, що набували свого максимального значення на травматичному етапі оперативного втручання (47,25,1%) і на протязі 2-х діб поступово ліквідувалися. 3. При політравмі статусметрія по точності прогнозу, що складала 90,9%, мала чутливість 82,4% і специфічність 93,9%, суттєво переважала можливості шкал MPM, SAPS, і APACHE III. Недостатність БЦО виникала через порушення кисневого режиму. Вентиляційні порушення були досить значні і на їх усунення було потрібно 14 діб. Транспортні порушення набували максимального значення на травматичному етапі оперативного втручання (80,2 ± 5,9%) і зникли тільки після 14 доби. Обмінні порушення дорівнювали 80,5 ± 6,2%, залишаючись такими до кінця третьої доби. Тільки з п’ятої доби спостерігалось їх послаблення, а повне зникнення - до 14 доби. 4. В групі потерпілих зі скелетною травмою статусметрія по точності прогнозу, яка дорівнювала 95,9%, мала чутливість 83,3% і специфічність 97%, значно перевершувала відповідні показники шкал MPM, SAPS, і APACHE III. Слабкою ланкою БЦО був обмінний компонент кисневого режиму, порушення якого мали максимальне значення відразу після закінчення оперативного втручання (55,3 ± 3,5%) і були ліквідовані до 5-ї доби. 5. В групі хворих з внутрішньою кровотечею статусметрія визначала прогноз із точністю, що дорівнювала 97,3% при чутливості 85,7% і специфічності 98,5%, що значно перевершувало можливості шкал MPM, SAPS, APACHE III. Загрозу недостатності БЦО обумовлювали транспортні та обмінні порушення, що набували максимальних значень на травматичному етапі оперативного втручання (відповідно 60,3 ± 5,4% і 68,7 ± 5,8%). Повне їх усунення спостерігалося на 5-й добі. 6. Використання статусметрії для прогнозування одужання хворих та оцінки ефективності інтенсивної терапії обумовило поліпшення результатів лікування критичних хворих: госпітальна летальність зменшилась на 6,6%, кількість ускладнень - на 22%, перебування критичних хворих на ліжках інтенсивної терапії в середньому - на 2,3 ліжко-дня. |