Результати дослідження узагальнено в таких положеннях і висновках, що пов'язані з вирішенням проблеми становлення інституту місцевого самоврядування в сучасному суспільстві із застосуванням вимог комунікативної свідомості: 1. Динаміка перетворень, що відбуваються у місцевому самоврядуванні розвинених країн світу, стає можливою за умови докорінної зміни у суспільстві уявлень про його роль і значення в життєзабезпеченні громадян, виявлення довіри до нього вищих органів влади та наділення його функціями і повноваженнями на основі комунікативної парадигми суспільного розвитку. 2. Досвід Великої Британії, Німеччини та Франції свідчить про те, що лише останні два десятиріччя ХХ ст. (а не до цього) є часом інтенсивних пошуків та ефективних упроваджень стосовно функцій і повноважень місцевого самоврядування, модернізації його системи та уточнення конституційно-правового статусу, розв'язання проблем фінансово-бюджетної сфери (місцеві податки і збори, субсидії, дотації) тощо. 3. Мінімізація кількості рівнів місцевої влади є виправданою з погляду на підвищення у зв’язку з цим її ефективності. В Україні, як і в розвинених країнах світу, є можливою дворівнева система місцевої влади: регіон - місцеві громади (сільська, малого, середнього міста та мегаполісу). 4. Розбудова в Україні ефективної системи місцевого самоврядування поки що не стала актуальною проблемою в сенсі інтересу до неї з боку зацікавлених впливових політичних сил, про що, зокрема, свідчить відсутність у програмах провідних українських партій будь-якого раціонального проекту стосовно розвитку місцевого самоврядування. 5. Упровадження демократичних та правових засад у діяльність органів місцевого самоврядування вимагає застосування новітньої соціальної технології проектного менеджменту, яка дозволяє "включити" до процесу управління творчі здатності кожного окремого із їх працівників та "команди" в цілому. 6. В Україні ще немає більш-менш консолідованої позиції щодо вибору певної моделі розвитку місцевого самоврядування (державницька, громадівська, муніципального дуалізму). В Основному Законі держави його органам надається повна фінансова та структурна автономія, притаманна громадівській моделі. Проте, в Законі України "Про місцеве самоврядування" йдеться про делеговані повноваження, за виконанням яких держава повинна здійснювати контроль, що притаманне моделі муніципального дуалізму. 7. Суттєвою ознакою нової парадигми щодо переінституалізації системи місцевого самоврядування стає новий "образ" місцевої влади, яка перетворюється на співпрацюючого з громадою партнера, усвідомлює свою вагомість як надавача якісних управлінських послуг громадянам, дієвого посередника між місцевою громадою (захист її інтересів) та державою (упровадження політики загальних стратегій). 8. Ресурси та потенціал місцевого самоврядування мають спрямовуватись на забезпечення сталого соціально-економічного розвитку територіальної громади з визначенням головних пріоритетів та на основі науково обґрунтованого поєднання поточного, стратегічного і концептуального управління. Головними пріоритетами сталого, пропорційного розвитку місцевих громад в українському суспільстві можна вважати: демографічну стабілізацію, добробут населення, соціальну безпеку та забезпечення необхідної якості навколишнього середовища. 9. Становлення та утвердження раціональної і оптимальної системи місцевого самоврядування в Україні може бути своєрідним власним витвором українського суспільства, оскільки інший соціальний досвід здатен репрезентувати лише певні позитивні смисли. Відповідний рівень інституціонального розвитку самоорганізації громадян є надійним гарантом соціальної безпеки держави. |