У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у поглибленні історико-правових знань та з’ясуванні загальних та спеціальних закономірностей відродження та конституційного розвитку Польщі, формування та функціонування органів державної влади і управління в період 1918-1939 рр. Основні висновки, що відображають погляди дисертанта на цю проблему, виражені у таких положеннях: 1. Уточнено, що важливе значення для процесу відродження незалежної Польської держави мав не лише власний досвід, який базувався на національних традиціях Конституції від 3 Травня 1791 року, але й досвід тогочасних Франції, Англії, США та інших європейських держав, що полягав у зміцненні конституціоналізму, державної єдності та формуванні належного державного механізму. 2. З’ясовано, що визначальне організаційно-політичне значення для становлення польської державності мала діяльність Польського Національного Комітету, який було створено в листопаді 1914 р. у Варшаві під керівництвом З.Вельопольського та Р.Дмовського, який став представницьким органом польського народу та розпочав формування збройних сил Польщі. 3. Досліджено, що юридичну основу для формування державного апарату Польщі в роки Першої Світової війни склали розпорядження Варшавського генерал - губернатора “Про організацію Державної Ради і Сейму в Польському Королівстві” від 12 листопада 1916 р. та “Про тимчасову Державну Раду в Польському Королівстві” від 26 листопада 1916 р., а першим перехідним органом державної влади була Регентська Рада, яка активно працювала над організацією Польської держави. 4. Уточнено, що своєрідною першою Конституцією відродженої Польської держави став декрет “Про найвищу представницьку владу Польської Республіки”, який було прийнятий 22 листопада і який набрав чинності 29 листопада 1918 року. Декретом було передбачено посаду Тимчасового Начальника Держави в особі Ю.Пілсудського, а також Уряд Польської Республіки. Цей декрет став першим нормативним актом конституційного характеру про вищу представницьку владу Польської Республіки. 5. Доведено, що Мала Конституція Польщі від 20 лютого 1919 року мала перехідний та тимчасовий характер і її основним завданням було забезпечити повноваження Ю.Пілсудського як Начальника Держави. Тимчасовість та неповність цієї конституції полягала в тому, що за її межами залишилися політичний та суспільно-господарський устрій держави, а також права та свободи громадян. 6. Досліджено, що Конституція від 17 березня 1921 р., на відміну від попередніх конституційних актів, закріпила чіткий розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову. В основу Конституції було покладено такі принципи: неперервність Польської держави; республіканська форма політичного устрою; суверенітет народу; представницька демократія; поділ влади; парламентаризм; двопалатна система парламенту; незалежність судів; визнання прав і свобод людини і громадянина; однорідність держави. Але проголосивши в Березневій Конституції принципи демократії, Польська Республіка виявилася неспроможною втілити їх в життя і на їхній основі побудувати парламентську державу. Очевидно, причиною цього були як несвоєчасність цих принципів, так і неготовність ні суспільства ні органів державної влади до демократії. 7. Встановлено, що необхідність прийняття Конституції від 23 квітня 1935 р. була зумовлена політичною, економічною, військовою, адміністративною кризами, що охопили Польщу в наприкінці 20-х - всередині 30-х р. ХХ ст., і в цих умовах загострення соціальних і національних суперечностей виявилися розбіжності між демократичними положеннями конституції та антидемократичною практикою. Саме на цьому етапі проявилися значні відмінності між представниками різних політичних угруповань і таборів у баченні шляхів розвитку держави. Саме така кризова ситуація призвела до травневого перевороту 1926 року, внаслідок якого у руках Ю.Пілсудського опинилася нічим і ніким не обмежена влада. 8. З’ясовано, що Конституція 1935 року завершила процес перебудови устрою Польщі і заклала основу для запровадження в країні тоталітарної системи, для якої було характерним втручання державних органів в усі галузі політичного, громадського та економічного життя. Хоча Квітнева Конституція і передбачала створення органів місцевого самоврядування, але їхня роль була обмежена у житті суспільства. Ідея суверенітету, яка переважала в тогочасних демократичних конституціях, була замінена державною ідеологією, що ґрунтувалася на засадах елітарності влади. Це дає підстави вважати, що саме це зближувало Квітневу Конституцію Польщі з основними законами тоталітарних держав. Отже, в умовах нинішньої реформи політичної системи і формування правової держави в Україні необхідно використати історичний досвід Польщі в розбудові держави з метою недопущення помилок, які призвели до встановлення авторитарної системи в Польщі наприкінці 20-х – всередині 30-х рр. ХХ ст. Для удосконалення механізмів реалізації конституційної реформи в сучасній Україні при переході на парламентсько-президентську форму правління пропонуємо такі практичні рекомендації: * З метою вдосконалення діяльності виконавчої влади в Україні варто використати досвід ІІ Речі Посполитої, де виконавча влада (Рада Міністрів і кожен міністр зокрема) несли парламентську (політичну) і конституційну відповідальність за свою діяльність. * Заслуговує на увагу організація органів державної адміністрації і місцевого самоврядування, в основу якої було покладено принцип децентралізації (підпорядкування органів нижчого рівня органам вищого рівня) і участі громадян в контролі за діяльністю посадових осіб. Подібну практику варто було б використовувати в Україні для розширення демократизму і гласності у формуванні органів місцевого самоврядування. * З метою недопущення всевладності парламенту і парламентського абсолютизму, що може призвести до безсилля Уряду і Президента, варто в Конституцію України внести зміни про ліквідацію депутатської недоторканності, залишивши за депутатами недоторканність лише в момент виконання їх депутатських повноважень в сесійній залі. | 