Матеріали дослідження свідчать, що теорія правової держави повинна враховувати не лише верховенство законів і конституційних принципів, а й сприймати генезис права як наслідок правотворення суспільних чинників. Період відродження національної державності у 1917–1920 рр. є прикладом втілення у життя ідеї розбудови незалежної самостійної України. Тому звернення до правового минулого збагачує юридичну науку і практику, слугує кращому розумінню сучасного реформаторського процесу. Слід зазначити, що якість законів, їх ефективність, дієвість у регулюванні суспільних відносин значною мірою залежить від історичного досвіду законодавця, тому що правовий закон має формуватися шляхом історичного узагальнення соціальної дійсності, врахування позитивних здобутків та недопущення аналогічних помилок минулого. Як свідчить дослідження, політичне становище країни у період відродження Української держави значною мірою вплинуло на пріоритети законотворчості. Усі внутрішні й зовнішні протиріччя мали суттєвий вплив на законодавство і, зрозуміло, що розв’язати їх одним ідеальним законом було неможливо. Непослідовність щодо вибору напрямку державного будівництва призводила до парадоксальних ситуацій, що майже повністю перекреслювало попередні надбання. Усе це є не просто сторінками вітчизняної історії, у них ми бачимо цілком актуальні проблеми сьогодення. Відповідно до поставлених у дисертації завдань, на підставі проведеного комплексного дослідження були зроблені наступні висновки. 1. Систему законодавства слід розглядати як систему взаємопов’язаних і взаємодіючих нормативно-правових актів. І наскільки ця система є цілісною та стабільною, наскільки тісний взаємозв’язок між її структурними елементами, настільки визначається ефективність дії правового механізму, що впливає на формування і розвиток суспільних відносин в усіх сферах життя. Звичайно, цей зв’язок має і зворотну дію. Тобто загальна ситуація в країні істотно впливає на стабільність законодавства та на його правову спрямованість. Цей взаємний вплив і взаємозв’язок доволі суттєво простежується в історичному напрямку. З цієї точки зору значним прикладом є законодавча діяльність українських урядів у період відродження Української держави 1917–1920 рр. Таким чином, використовуючи сучасні підходи до розуміння системи законодавства, здійснено аналіз особливостей та закономірностей становлення системи законодавства України на початку ХХ ст. 2. Характеризуючи систему законодавства України початку ХХ ст., варто зазначити, що ми брали до уваги не тільки нормативно-правові акти вищої юридичної сили, тобто закони, а й такі специфічні правові документи, як універсали, декларації, відозви, резолюції. Такий підхід має своє пояснення і обумовлений низкою об’єктивних причин. В основі кожного з них лежать певні умови, обставини, закономірності та особливості розвитку держави, її нормативно-правової системи. Ці нормативні акти повніше розкривають специфіку і демократичну спрямованість законодавчого процесу, в основу якої покладено ідеї природного права українського народу на самовизначення і побудову суверенної, національної Української держави. 3. Закономірностями становлення і розвитку законодавства України періоду 1917–1920 рр. можна визначити певну послідовність (наскільки давали змогу обставини воєнного стану) розвитку правової системи, орієнтація на світовий досвід та пошук оптимальних шляхів реалізації основ державного суверенітету. Характеристика законодавчих актів, що становили систему правових засад існування Української держави, дає підстави стверджувати про поступове юридичне оформлення усіх необхідних атрибутів незалежної демократичної держави. 4. Суверенне право визнавали і виразно його стверджували всі основні акти різних утворень новітньої Української держави: універсали, закони й Конституція, ухвалені Українською Центральною Радою, грамоти і закони, проголошені гетьманом П. Скоропадським та декларації, універсали і закони Директорії УНР. Тому можна стверджувати про єдність правової основи відновленої на початку ХХ ст. Української держави незалежно від її різновиду. У процесі генезису Української держави змінювалися лише форми влади, політичні режими та способи її розбудови при збереженні прагнення створити незалежну, суверенну, демократичну, багатонаціональну, правову державу. 5. Повалення Тимчасового уряду в Петрограді дало поштовх важливим державотворчим і правотворчим процесам в Україні. Основним з них було становлення національної системи законодавства, спрямованої на утвердження національного суверенітету. Особливість формування законодавства досліджуваного періоду полягала в тому, що процес його становлення і розвитку проходив у надзвичайно складних умовах, котрі в повній мірі визначали пріоритети державотворення. І хоча доба визвольної боротьби не принесла перемоги українській державній ідеї, але значення цих трьох років справді епохальне. Цей короткий час приніс для українського народу здійснення давньої великої мрії, здійснення великої засади його рівності з іншими народами. Раз досягши її, він уже не може зійти зі шляху боротьби за свою історичну мету. 6. Як свідчить проведене дослідження, правотворчість насамперед відбувалася у галузях публічного права. І це – закономірний шлях, котрим проходять усі народи, яким вдається відновити свою державність. Уже в наступні роки поступово, в складній праці вони творять норми різних галузей права до їхнього завершення, керуючись правовими нормами державних інституцій, у межах яких ці народи раніше перебували. Не стала винятком і молода Українська держава. Аналіз законодавчої діяльності засвідчив, що українське право, що творилося українськими урядами 1917–1920 рр., не тільки обіймало приписи публічного права, а й тоді проводилась значна законотворча діяльність з розробки норм приватного права. 7. Аналізуючи історичні періоди становлення Української держави в контексті формування і розвитку системи національного законодавства, слід зазначити, що актуальним було утворення такого правового механізму розробки й реалізації відповідних норм, який міг би збалансувати часто протилежні підходи і погляди щодо українського державотворення. 8. Негативну роль у формуванні системи законодавства відіграли передусім недосконала законодавча техніка, невизначеність шляхів вирішення питання приватної власності на землю, відсутність боєздатної армії та утопічність політичних поглядів деяких українських державних діячів щодо шляхів державотворення в Україні. Безсумнівно, істотну роль відігравали й зовнішні чинники, зокрема постійний натиск і відверта агресія більшовицької Росії супроти українських державних утворень, негативне ставлення союзників Заходу до справи української незалежності були чи не найголовнішою причиною того, що спроба побудови Української держави у 1917–1920 рр. не здійснилася. 9. Аналіз законодавчої діяльності УНР показує, що особливо негативно на неї вплинула відсутність чіткої процедури підготовки і прийняття законопроектів, багато з яких мали декларативний характер і не вирішували основних проблем. Однак, незважаючи на значні недоліки, перші нормативно-правові акти конституційного характеру переконливо свідчать про розвиток української державності у напрямку розбудови власної правової держави з гарантованим захистом прав і свобод усіх її громадян. Перевага конституційних актів у законодавстві новітньої Української держави обумовлена необхідністю визначення демократичної спрямованості державної політики, адже саме конституційному праву належить центральне місце у будь-якій національній правовій системі, оскільки його норми закріплюють основи побудови державного механізму, організацію і компетенцію вищих органів держави, організацію публічної влади, правові основи взаємовідносин особи і держави тощо. Відповідні норми визначають процедури законотворчості й правотворчості в цілому та субординацію нормативно-правових актів. На основі проведеного аналізу ми бачимо, що в конституційних нормах українських урядів знайшли своє відображення положення про суверенітет, державну територію, громадянство, права і свободи громадян. І чи не найголовнішим завданням для кожного з державних утворень, що виникали в Україні за період 1917–1920 рр. було вироблення і впровадження Основного закону – Конституції. Це були виважені, ретельно розроблені, деталізовані нормативно-правові акти вищої юридичної сили. Ці документи є не просто історичними пам’ятками, а істотним аргументом існування Української держави, правовою основою її державності. 10. Дослідження нормативно-правової бази періоду Української Держави П. Скоропадського свідчить, що з позицій розвитку української державності ці сім з половиною місяців можна охарактеризувати як період справжнього розвитку. Законодавча діяльність гетьманської адміністрації розпочалася з визначення правових основ самого процесу законотворчості, проголошених у перший день приходу Гетьмана до влади. Українська Держава мала чітко окреслену територію, уряд, вона впевнено виходила на міжнародну арену. Було започатковано українську грошову систему, пожвавилось економічне життя, створювалась власна армія. Особливо багато було зроблено в культурно-освітній сфері. Незважаючи на те, що Україна в цей час дещо відійшла зі шляху демократичного розвитку, законодавство мало каральну спрямованість, диктаторський режим Гетьманату був обумовлений реальними обставинами і визначався як тимчасове явище. 11. На відміну від Української Центральної Ради, яка принаймні спочатку опиралася на певну як теоретичну, так і практичну програми, та Гетьманату, Директорія керувалася лише загальними декларативними гаслами. Для Директорії, як і для її попередників, у сфері правового регулювання суспільних відносин характерним є часткове скасування одних і відновлення дії інших нормативно-правових актів залежно від політичних інтересів. 12. Окремі нормативно-правові акти, що були прийняті Українською Центральною Радою, урядом П. Скоропадського та Директорії, не діяли у зв’язку зі зміною влади та складною політичною і воєнною ситуацією в Україні на той час. Як свідчить історичний досвід, певна ідеальна модель ніколи не збігається з реальною дійсністю, адже життя завжди вносить свої корективи. Громадянська війна, економічна розруха не сприяли формуванню демократичного державного устрою в Україні. Однак політико-правові ідеї, втілені в правових нормах набувають, на нашу думку, іншої цінності та значущості. Ці норми мали стати основними параметрами, висхідною розвитку всіх галузей права у сприятливіших умовах. 13. В основному нормативна база Української держави періоду 1917–1920 рр. ґрунтувалася на законодавстві колишньої Російської імперії, що не суперечило основним законам відродженої України та на масиві власних, самостійно створених нормативно-правових актів. І це не є дивним чи аномальним. Досить чітко простежується аналогія із сучасними правотворчими процесами. Варто це лише усвідомити, використати здобутки і досягнення наших попередників та не допустити подібних прорахунків у сучасному державотворенні. Усі зусилля українських урядів були спрямовані на створення власної національної системи законодавства, яка б забезпечила захист національного суверенітету та утвердження української державності. Законодавча діяльність була спрямована на врегулювання основних суспільних відносин, пріоритети визначали самі обставини життя, а саме негайного законодавчого закріплення потребувало земельне питання, оскільки більшість населення становили малоземельні селяни. Для подолання економічної кризи потрібно було забезпечити розвиток середніх селянських господарств. Це було можливим тільки в результаті перерозподілу землі. Обставини воєнного часу обумовлювали розвиток військового законодавства, спрямованого на створення власних Збройних Сил, як гаранта національного суверенітету, адже не підлягає сумніву той факт, що найважливішим атрибутом суверенності держави є наявність власної армії, здатної стати на захист основних її здобутків. |
