У висновках підводяться підсумки роботи, що підтверджують гіпотезу дослідження, формулюються рекомендації щодо застосування отриманих результатів, намічаються перспективи подальшого вивчення проблеми. У дисертації представлене теоретичне узагальнення та нове вирішення проблеми особистісної ідентичності, яке полягає у визначенні змісту, психологічних особливостей структурних компонентів, механізмів, критеріїв та рівнів становлення особистісної ідентичності старшокласників, створенні та експериментальній апробації психокорекційної моделі становлення особистісної ідентичності в ранньому юнацькому віці. Дослідження ідентичності, пов’язаної з потребою особистості в самототожності, є актуальною проблемою вітчизняної та зарубіжної психології. Аналіз та узагальнення підходів і концепцій до вивчення проблеми ідентичності особистості показали, що ідентичність є феноменом самосвідомості, пов’язаним із рядом категорій: психічне здоров’я, духовність, компетентність, стиль життя, самоактуалізація, індивідуальність, самопрезентація. Ідентичність – це інтегральне переживання, яке забезпечує освоєння суспільного (соціальна ідентичність) та індивідуального (особистісна ідентичність) простору життєдіяльності. В умовах сучасного трансформативного етапу розвитку України зростає актуальність дослідження особистісної ідентичності, тобто динамічного переживання внутрішньої цілісності та безперервності особистості. Сензитивним для становлення особистісної ідентичності є ранній юнацький вік, для якого характерні динамічні зміни самосвідомості. Становлення особистісної ідентичності в ранньому юнацькому віці відбувається в процесі подолання вікової кризи, пов’язаної зі зміною соціальної ситуації розвитку - свідомим переходом від позиції дитини до позиції дорослого. Даний процес може мати як продуктивний, так і непродуктивний характер, визначаючи психологічні особливості становлення структурних компонентів особистісної ідентичності. На основі узагальненого аналізу ряду теоретичних та емпіричних досліджень ми визначили, що структура особистісної ідентичності включає наступні компоненти: когнітивний, емоційно-оцінний та часовий. Гетерохронність процесу становлення особистісної ідентичності в ранньому юнацькому віці дозволила виявити три рівні особистісної ідентичності- низький, середній, високий - на основі наступних критеріїв та показників: ідентифікація з власним “Я” (диференційованість, опосередкованість, динамічність); емоційно-ціннісне самоставлення (модальність, відкритість); часова транспектива (наступність, прийняття різночасових аспектів “Я”). Домінування показників середнього рівня становлення особистісної ідентичності, які презентують актуальність подолання вікової кризи, відсутність значущої позитивної динаміки в даному процесі підтвердили необхідність психологічної підтримки старшокласників для забезпечення оптимального становлення особистісної ідентичності. На підставі аналізу психологічної літератури, узагальнення результатів констатуючого експерименту була розроблена й апробована психокорекційна модель становлення особистісної ідентичності, спрямована на продуктивне подолання учнями вікової кризи. Ефективним шляхом оптимізації даного процесу виступила активізація засобами психокорекції наступних механізмів становлення особистісної ідентичності: ідентифікація-відокремлення, Я-висловлювання, внутрішній діалог, особистісний досвід, екзистенційний вибір, автобіографічна пам’ять. Поєднання різних форм роботи (групові психокорекційні заняття, уроки української та зарубіжної літератури, індивідуальні консультації) забезпечило дотримання принципів системності, активності, комплексності, диференційованості психокорекційної роботи на основі інтеграції психологічних та художніх засобів, які активізували механізми становлення особистісної ідентичності учнів раннього юнацького віку. Продуктивність якісних змін в становленні структурних компонентів особистісної ідентичності (зростання диференційованості, опосередкованості самосприйняття, активності в процесі побудови свого “Я”; усвідомлення та прийняття цінності власної особистості, подолання надмірної самоприв’язаності та самозвинувачення; стабілізація переживання безперервності при адекватному сприйнятті якісної специфіки різночасових аспектів власного “Я”) зумовили зростання темпів становлення особистісної ідентичності в експериментальній групі в порівнянні з контрольною. Наведені дані підтвердили ефективність апробованої психокорекційної моделі становлення особистісної ідентичності як шляху особистісного зростання учнів раннього юнацького віку. На основі узагальнення досвіду проведеної психокорекційної роботи, аналізу кількісних та якісних результатів її впровадження були сформульовані рекомендації для роботи вчителів української, зарубіжної літератури та шкільних психологів з учнями раннього юнацького віку. Проведене дисертаційне дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми особистісної ідентичності. Перспективи подальшого аналізу ми вбачаємо у вивченні умов та засобів становлення особистісної ідентичності в ранньому юнацькому віці, побудові психодіагностичних методик її дослідження, виявленні індивідуальних, статевих та національних особливостей становлення особистісної ідентичності впродовж життєвого шляху людини. |
