Анотація до роботи:

Творчість О. Саєнка 1920-х років структурована тематично і жанрово. Виразно відчутний потяг митця до національної тематики, осмислення вічних тем народного буття, виражених у формі понадчасового образу-символу. Головними жанрами, де чітко виявився стиль художника, стають тематично-сюжетна картина, портрет, краєвид, у яких переважають мотиви монументальної орнаменталізації і декоративної стилізації.

Характерними для творчого методу О. Саєнка є графічні композиції, які розкривають специфіку монументально-декоративного мислення митця. Рисунки з натури або з пам’яті, а також композиційні, ескізні дають чітке уявлення про стилістику і тематику творів. У рисунках олівцем — підготовчих до фресок — простежуються засоби монументалізації художнього образу, властиві школі М. Бойчука: площинне трактування форми, стилізація, відсутність краєвиду. Кожен рух, кожна деталь старанно відібрані і багатозначні.

У створених О. Саєнком портретах видатних українських діячів Т. Шевченка, М. Грушевського, В. Винниченка, студентів УАМ С. Гуєцького, О. Павленко, Є. Дмитрієвої, І. Бауман поряд з реалістичним трактуванням образу відчутне тяжіння до монументальної декоративності, що йде від художньої манери творення В. Кричевським орнаментальних композицій — конструктивних, гармонійно-експресивних, вивірено статичних. У рисунках О. Саєнко тяжіє до узагальненої декоративності і площинності; в них простежується орієнтація на стилізацію зображення, коли важливої ролі у творенні образу набуває силует і лінія. Нерідко графічний портрет О. Саєнко зображує на тлі стилізованого орнаменту, який стає одним із компонентів образотворчої форми. З часом орнаментальність і стилізація ускладнюються, набувають виразних ознак індивідуального стилю.

Помітне місце у творчості О. Саєнка посідає художній текстиль (гобелен, вибійка). Великого значення в художньому вирішенні інтер’єру митець надавав гобеленові, який здатний одухотворити середовище, створити атмосферу тепла і затишку й слугувати домінантним компонентом інтер’єрного простору. У доробку О. Саєнка представлені тематичні й орнаментальні килими, які він розглядав як своєрідні ткані фрески. При створенні проектів тематичних гобеленів митець звертався до історичної тематики, тем праці, відпочинку, кохання тощо. Такі твори є переконливим прикладом професійного застосування виражальних засобів, притаманних декоративному мистецтву. У проектах гобеленів знайшло природний вияв “монументальне” мислення митця. В орнаментальних композиціях художник використовує традиційні символи, ритміку, сміливо стилізує, створюючи власний мистецький стиль.

Конструктивістський текстиль у творчості О. Саєнка представлений вибійкою — різновидом художньо оформленої тканини, яку митець активно вводить в інтер’єр для оформлення стін та меблів. Вибійки та ескізи до них позначені характерним індивідуальним трактуванням творчо стилізованих й узагальнених природних форм з використанням прадавніх символічних мотивів. Завдяки тонкому відчуттю форми і запитів часу елементи українського орнаменту в інтерпретації митця набули нового художнього виразу, народженого новою системою пластичного мислення. Загалом художній текстиль О. Саєнка виразно відтворює дух і ритми нової доби.

Починаючи з 1922 року, в академічній навчально-творчій майстерні “Організація і обладнання внутрішнього помешкання будинку згідно з вимогами нового побуту” О. Саєнко під керівництвом В. Кричевського виконав серію проектів оформлення інтер’єрів різного призначення. У дисертації показано, що при проектуванні автор ставив за мету досягти гармонійного сполучення всіх необхідних предметів інтер’єру в одне ціле, комплексно вирішувати проблеми синтезу мистецтв. Оформлення О. Саєнком інтер’єрів базується на засадах національної культури, відповідає ментальності українців, їхнім звичаям, уподобанням.

Велику увагу при проектуванні внутрішнього оформлення приміщень митець приділяв розробці монументально-декоративних компонентів — розписних фризів, виконаних соломою панно, меблів, текстильних композицій. У сучасний інтер’єр ним вводяться речі селянського побуту: вибійка, прості за конструкцією меблі (лави), оздоблені кахлями печі, килими, трансформовані відповідно до нових функціональних вимог. Для осель селянина, робітника, інтелігента О. Саєнко пропонує новітнє планування, прикрашає помешкання, особисто спроектованими речами на традиційних засадах декоративного мистецтва. У проектах оформлення казарми, клубу розробляв нові образи, відповідну тематику, які утверджували ідеї нового часу. У дослідженні аналізується дипломна робота О. Саєнка “Оформлення сільради”, у якій чи не найповніше реалізовано синкретичне мислення художника.

Етапним у ранній творчості О. Саєнка було оформлення 1928 року під керівництвом В. Кричевського історичної секції ВУАН, зокрема створення композицій “Невільники” і “Козак Мамай”, які гармонійно поєдналися з архітектурними формами. У цих творах помітні риси конструктивізму, який, як відомо, продовжував традиції кубізму. Водночас ці твори глибоко національні як за формою, так і за змістом.

Вагомий творчий доробок О. Саєнка являє собою яскраве явище в українському монументально-декоративному мистецтві 1920-х років. Саме у цей час формується стиль художника і його творчий метод, який знаменує пошук нової структури образотворення, суголосної новітнім тенденціям у мистецтві того часу. Основою його творчого методу й індивідуального “саєнківського” стилю, стає чітка монументальність і декоративна орнаментальність.

У висновках узагальнено основні положення дослідження:

1. Проблема становлення і розвитку національної школи монументально-декоративного мистецтва в Україні у першій третині ХХ ст. досі в українській мистецтвознавчій науці не знайшла належного розгляду та висвітлення і це підтверджує її актуальність.

2. Українське монументально-декоративне мистецтво першої третини ХХ ст. пройшло складний, сповнений суперечностей, наполегливих пошуків та новітніх відкриттів, етап розвитку. Помітним було прагнення митців прилучитися до європейського і світового художнього процесу, стати повноцінними учасниками загального культурного простору і при цьому віднайти художньо-виражальні засоби, які б забезпечили національну самобутність вітчизняного мистецтва й відбиття актуальних суспільно-політичних ідей та естетичних запитів часу, пов’язаних з формуванням національної свідомості, українського менталітету.

3. Серед різних мистецьких напрямків 20-х років ХХ ст. в українському монументально-декоративному мистецтві принципово важливим, знаковим виявився напрямок, що його очолили Михайло Бойчук і Василь Кричевський. В основу цього напрямку було покладено осмислення здобутків західноєвропейського мистецтва та світової культури, а головне — традицій українського народного мистецтва. Саме він ознаменував народження української національної школи монументально-декоративного мистецтва. Цей напрямок став генератором спрямування митців на колективний пошук національного стилю, відповідних художніх засобів відтворення дійсності і творчого колективізму, у якому гартувались особистості.

4. Українське монументально-декоративне мистецтво після проголошення Української Народної Республіки отримало можливості для свого вільного розвитку в художніх формах, доступних широким масам. Велику роль у цьому відіграли Українська академія мистецтва і зокрема її професори М. Бойчук і В. Кричевський. Прогресивні методи художньої освіти, впроваджені академією у 1920-х роках, сприяли тому, що вітчизняне мистецтво вийшло на передові позиції загальносвітових процесів.

5. Головними науково-педагогічними та творчо-методологічними засадами школи М. Бойчука було вивчення класичної спадщини та її аналіз, використання канонічних композиційних схем, напрацьованих упродовж століть. Професор академії В. Кричевський, один із засновників українського національного стилю, у творчо-педагогічній діяльності базувався на глибокому вивченні народної архітектури та мистецтва, надавав великого значення національному звучанню архітектурних форм, вирішенню проблем естетично організованого середовища, відкидав дослівне цитування етнографічних реалій й відстоював та практично здійснював їх творче інтерпретування.

Спільним у педагогічній діяльності професорів академії М. Бойчука і В. Кричевського було вирішення проблем синтезу мистецтв, звернення до народного мистецтва, іконопису та вивчення основних художньо-образних структур.

6. Показовим прикладом досягнень новітньої української школи монументально-декоративного мистецтва стала творчість О. Саєнка, який своїм цілком оригінальним, а відтак унікальним мистецтвом утверджував і розвивав творчо-методологічні принципи своїх учителів М. Бойчука і В. Кричевського, поширив їхні настанови на різні види своєї творчості, зокрема такі, як фреска, викладання композицій соломою, малярство, графіка, художній текстиль, проектування інтер’єрів.

7. У творчому становленні О. Саєнка, як вперше доведено дослідженням, яскраво відбились тенденції розвитку українського монументально-декоративного мистецтва першої третини ХХ ст. Аналіз його творчості дає підстави зробити висновок про народження самобутнього “саєнківського” стилю, що є, по суті, синтезом художніх систем М. Бойчука і В. Кричевського та своєрідного, пластично-образного світобачення самого О. Саєнка, його творчого методу з характерними рисами — монументальної орнаменталізації і декоративної стилізації. Вже на початку свого творчого шляху виконав ряд мистецьки довершених творів, що дають можливість говорити про спадщину О. Саєнка як значний внесок до скарбниці українського мистецтва.

Визнання здобутків О. Саєнка, ім’я якого занесено до списку видатних діячів культури світу за рішенням ЮНЕСКО 1997 року, свідчить про вагоме місце українського монументально-декоративного мистецтва у загальноєвропейській та світовій культурі.

Список опублікованих праць за темою дисертаційного дослідження:

1. Майданець-Баргилевич О. Михайло Бойчук — засновник національної школи монументально-декоративного мистецтва // Українська Академія мистецтва: Дослідницькі та науково-методичні праці. — К., 2005. — Вип. 12. — С. 313—324.

2. Майданець-Баргилевич О. Рефлексії древніх культур у творчості Олександра Саєнка // Праці Центру пам’яткознавства. — 2006. — № 8. — С. 282—290.

3. Майданець-Баргилевич О. Творчість Олександра Саєнка у контексті розвитку монументально-декоративного мистецтва першої третини ХХ століття // Народна творчість та етнографія. — 2006. — № 1. — С. 111—120.

4. Майданець О. Ранній період творчості Олександра Саєнка // Українська академія мистецтва: Дослідницькі та науково-методичні праці. — К., 1995. — Вип. 2. — С. 140—145.

5. Майданець О. Стилістичні пошуки Олександра Саєнка у килимарстві (1920-і роки) // Українська академія мистецтва: Дослідницькі та науково-методичні праці. — К., 1997. — Вип. 4. — С. 107—109.

6. Майданець О. Графіка у творчості Олександра Саєнка // Українська академія мистецтва: Дослідницькі та науково-методичні праці.— К., 2001. — Вип. 8. — С. 248—251.

7. Майданець О. Минувшина у творчості Олександра Саєнка // Українська академія мистецтва: Дослідницькі та науково-методичні праці. — К., 2002. — Вип. 9. — С. 235—239.

8. Майданець О. Інновації в українському монументально-декоративному мистецтві першої третини ХХ ст. // Українська академія мистецтва: Дослідницькі та науково-методичні праці. — К., 2003. — Вип. 10. — С. 246—253.

9. Майданець О. Творчо-педагогічні принципи Василя Кричевського у творчості Олександра Саєнка // Українська академія мистецтва: Дослідницькі та науково-методичні праці.— К., 2004. — Вип. 11. — С. 111—120.

Анотації

Майданець-Баргилевич О. Л. Становлення національної школи монументально-декоративного мистецтва в Україні (перша третина ХХ століття). — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.05 — образотворче мистецтво. Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури, Київ, 2006.

У дисертації відтворено картину розвитку українського монументально-декоративного мистецтва в першій третині ХХ ст. Досліджено процес становлення національної школи монументально-декоративного мистецтва, її розвиток, насамперед у стінах Української академії мистецтва, головні засади та орієнтацію.

Проаналізовано науково-педагогічні та творчо-методологічні принципи професорів-новаторів М. Бойчука і В. Кричевського. Системно досліджено творчість О. Саєнка — вихованця й утверджувача творчих принципів М. Бойчука і В. Кричевського в українському монументально-декоративному мистецтві. Поглиблено проаналізовано окремі напрямки і різновиди творчості О. Саєнка.