Отже, в дисертації проведений історико-правовий аналіз, розглянуті основні проблеми становлення системи органів досудового слідства та висунуті окремі пропозиції щодо реформування цих органів на сучасному етапі. Основні результати дослідження полягають у наступному: 1. Проведений аналіз кримінально-процесуального законодавства і становлення системи органів розслідування дає змогу уявити існуючий стан речей в попередньому слідстві на початку 60-х років. Разом з тим ми намагались висвітлити дискусійні проблеми та питання і альтернативні шляхи їх вирішення, що були запропоновані вченими-юристами і практичними працівниками ОВС, прокуратури та суду. Багато з цих питань залишаються дискусійними і в наш час. Наряду зі зростанням кількості скоєних злочинів (у порівнянні з 1972 р. кількість скоєних злочинів у 1999 р. збільшилась на 311%) і появою нових їх видів, зростає навантаження слідчих, а умови для успішної роботи по розкриттю злочинів та соціальне забезпечення працівників ОВС значно погіршились. Важливим питанням сьогодення стає реформування системи досудового слідства, як однієї з найважливіших ланок, задачею яких є боротьба зі злочинністю. 2. Конституцією України передбачено формування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування. На наш погляд, достатньо буде коротко викласти обґрунтування деяких пропозицій, що направлені на вдосконалення організаційних форм досудового розслідування, які, як висновок, випливають з матеріалу, наведеного в попередніх розділах даної роботи. Вони полягають у наступному: по-перше, доцільно зосередити розслідування кримінальних справ в одному слідчому апараті, внутрішня структурна побудова та організаційні форми якого відповідали б сучасним завданням кримінального судочинства. Вбачається, що різниця між органами досудового слідства (ст. 102 КПК) полягає у підслідності кримінальних справ (ст. 112 КПК). Але завантаженість і обсяг роботи у слідчих цих органів не однаковий. Найбільша навантаженість зараз лягає на слідчих органів внутрішніх справ. При уважному аналізі підслідності слідчих прокуратури і слідчих ОВС можемо прийти до висновку, що розгалуження досудового слідства веде до зайвої паралельності, збільшенню термінів розгляду справ і, як наслідок, віддалення моменту судового розгляду справи і призначення покарання винному. Відомча відокремленність органів досудового слідства досить часто призводить до неузгодженості їх дій, відсутності взаємодії між працівниками міліції та слідчими прокуратури. Також це не сприяє впровадженню в процес розслідування науково-технічних засобів і спричиняє низку інших небажаних явищ, що в свою чергу знижує ефективність боротьби зі злочинністю. по-друге, негативно впливає на якість розслідування справ слідчими прокуратури й те, що досить часто вони ведуть розслідування без належної координації своїх дій з органами дізнання. Вся профілактична робота по попередженню злочинності зосереджена в органах внутрішніх справ. Працівники карного розшуку знаходяться у тісному контакті зі злочинним світом і проводячи агентурну роботу, досить часто володіють даними, що можуть мати важливе значення для успішного розслідування справ, але такі відомості залишаються поза увагою слідчого в зв‘язку з відсутністю взаємодії. Також не завжди працівниками карного розшуку в повній мірі використовуються дані, отримані слідчими в процесі розслідування. Цьому, на жаль, заважають відомчі бар‘єри. 3. Автор приходить до висновку, що одночасне існування двох слідчих апаратів (прокуратури і ОВС) призводить до зайвого дублювання їх функцій. Розкриття і розслідування тяжких і складних злочинів має свої специфічні особливості і потребує від слідчого значного обсягу знань в області криміналістики, кримінального права і процесу, економіки і фінансово-кредитних відносин. Найповніше ці вимоги може задовольнити спеціалізація слідчих. Але в умовах, коли розслідування ведуть три слідчих органи, розв‘язання питань спеціалізації пов‘язано з труднощами, в районних апаратах при існуючих штатах взагалі неможливо. Міжвідомча роздробленість слідчих апаратів серйозно заважає обміну досвідом в роботі слідчих, підвищенню професійного рівня слідчих і оснащення слідчих апаратів новою організаційною та криміналістичною технікою. Випадки непотрібного паралелізму спостерігаються навіть у питаннях методологічного порядку (видання подібних посібників, наказів тощо). 4. Також слід відмітити, що ми маємо на увазі об‘єднання тільки двох слідчих апаратів: органів внутрішніх справ і прокуратури. Наведене вище не стосується слідчих Служби Безпеки України зважаючи на особливий характер підслідних їм справ. Виходячи з цього вважається за потрібне залишити без змін слідчий апарат в системі військового відомства та податкової міліції. Ці апарати організаційно визначені, чітко визначені категорії підслідних ним справ і їх діяльність не стосується компетенції інших органів розслідування. На наш погляд, найдоцільніше було б сконцентрувати розслідування по всім кримінальним справам (крім обумовлених вище справ спеціальної підслідності) в органах внутрішніх справ. 5. З метою з’ясування питань, що стосуються процесуальної самостійності слідчого нами зроблений висновок, що підпорядкування слідчих прокурору як в процесуальному, так і в адміністративному відношенні призводить до втрати процесуальної самостійності перших і зниженню відповідальності слідчих за стан слідчої роботи, а прокурор, в свою чергу, відповідаючи за строки, якість і загальний стан досудового слідства, що проводиться підпорядкованими йому слідчими, втратив необхідні якості особи, що здійснює нагляд за слідством. Виходячи з результатів дослідження, ми вважаємо, що між слідчим і прокурором повинні бути тільки процесуальні відносини. Прокурор має відповідати за якість досудового слідства тільки як представник органу по нагляду за законністю його провадження. 6. Зосередження всього слідчого апарату в системі органів внутрішніх справ дозволило б вирішити проблему взаємодії слідства з органами дізнання і більш успішно використовувати виявлену в ході оперативно-розшукової діяльності інформацію. Процесуальне законодавство надає однакові права слідчим прокуратури і ОВС. Кожен з цих слідчих в ході розслідування ним кримінальної справи може давати органам дізнання окремі доручення і вказівки стосовно виконання необхідних оперативно-розшукових і слідчих дій. 7. Важливою передумовою підвищення ефективності розслідування кримінальних справ виступає перегляд існуючих критеріїв оцінки оперативної та слідчої діяльності, важливим кількісним виразом якої є показник розкриваності злочинів. Даний показник вбирає в себе дані кримінальної статистики, є результатом збору та обробки об'єктивних даних про розкриті злочини певних класифікаційних груп та видів. Незважаючи на те, що у визначенні завершальної стадії розкриття існують різні думки, безперечним залишається той факт, що остаточна оцінка роботи оперативних та слідчих підрозділів повинна здійснюватися за єдиним кінцевим результатом їх діяльності - вирішенням завдань кримінального судочинства (що не виключає проміжні оперативні показники для попередньої оцінки). Такий підхід, коли всі органи, що беруть участь в розкритті злочинів, будуть орієнтовані на кінцеві результати, дозволить значно підвищити ефективність взаємодії між ними. 8. Спадщина радянської тоталітарної системи тягне за собою недосконалість у системі обліку результатів боротьби зі злочинністю. За сучасних умов загальноприйнятою стала порочна практика відомчої статистики “прикрашення” дійсності, її масовий характер свідчить, що це явище породжене не тільки і не стільки несумлінністю працівників органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, скільки об'єктивною обстановкою, в якій протікає їх діяльність. Досі існуюча, застаріла система статистичного обліку злочинів в кінцевому рахунку перетворилась лише в систему обліку змін у практиці їх реєстрації, не відбиває об'єктивних тенденцій, що відбуваються в самій злочинності, не забезпечує прийняття своєчасних ефективних заходів, спрямованих на подолання цих тенденцій. Отже, вже тривалий час існує нагальна потреба корінного перегляду існуючої системи обліку стану злочинності та розкриваністі злочинів. Це питання є зараз першочерговим, набуває загальнодержавного значення, оскільки торкає майже всі боки діяльності правоохоронних органів і головним чином пов'язане із критеріями та показниками ефективності боротьби зі злочинністю, які далекі від досконалості. Такий стан багато в чому пояснюється відсутністю у відомствах, що ведуть боротьбу зі злочинністю, науково обґрунтованої системи оцінки стану злочинності та розкриття злочинів. Остання має представляти собою принципово нову систему збору, нагромадження, обробки й аналізу даних кримінальної статистики. 9. Вбачається, що подальше реформування системи органів досудового слідства в Україні має тривати за кількома основними напрямами: правовому - вдосконалення правової бази розкриття злочинів; реґламентація правовідносин слідчих та органів дізнання; встановлення правових критеріїв оцінки результатів такої діяльності; організаційному - підвищення професіоналізму осіб, що беруть участь у роботі з розкриття злочинів; подолання відомчої підлеглості слідчих підрозділів; вдосконалення взаємодії між державними органами, недержавними структурами, громадянами; поліпшення матеріально-технічного забезпечення; визначення загальних одиниць вимірювання ресурсів, необхідних для розкриття злочинів певних категорій тощо; методико-криміналістичному - формування нових та вдосконалювання існуючих методичних рекомендацій щодо організації розкриття та розслідування окремих видів (груп) злочинів, виходячи із потреб слідчої практики. Ми не претендуємо на беззаперечність наших висновків та пропозицій, але переконані, що вихід з існуючого становища слідства на сучасному етапі розвитку правоохоронної системи держави потрібно шукати саме в цьому. Запропонована реорганізація слідчого апарату спроможна була б гарантувати високу якість досудового слідства, його об‘єктивність, оперативність та ефективність при точному неухильному дотриманні закону. |
