Анотація до роботи:

Гриценко І.С. Становлення і розвиток наукових поглядів на основні інститути вітчизняного адміністративного права. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. – Харківський національний університет внутрішніх справ. – Харків, 2008.

Дисертацію присвячено визначенню закономірностей становлення і розвитку наукових поглядів на основні інститути вітчизняного адміністративного права. У роботі з’ясовано передумови виникнення адміністративного права як правової галузі і науки, дано характеристику основних суб’єктів адміністративного права: органів публічного управління, державних службовців та фізичних осіб, визначено закономірності становлення і розвитку правових форм державного управління та їх наукового аналізу, насамперед правових актів управління, простежено історичний розвиток теорії про методи державного управління, у тому числі про адміністративний примус як один з основних методів державного управління в історії науки адміністративного права, визначено загальні засади становлення та розвитку інституту адміністративної відповідальності, проаналізовано історію вчень та основних наукових поглядів на законність у державному управлінні, включаючи способи її забезпечення у межах різних історичних етапів.

В дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми – визначення закономірностей становлення і розвитку наукових поглядів на основні інститути вітчизняного адміністративного права. Основним завданням дослідження було обґрунтування відповідних теоретичних положень і формулювання на цій основі практичних рекомендацій щодо подальших напрямків і перспектив розвитку адміністративно-правової теорії. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети.

Зроблено висновок, що вітчизняне адміністративне право за столітню історію свого розвитку пережило різні етапи – і піднесення, і занепаду, і ренесансу. Причому, до здобуття Україною незалежності практично в усі часи теорія адміністративного права розвивалась мов би паралельно з існуючою практикою державного управління, яка повністю підпорядковувалася політичним інтересам правлячої верхівки. Лише після проголошення незалежності України розпочався процес розробки оновленої доктрини адміністративного права, яка має увібрати в себе передові ідеї світової наукової думки, а також неупереджено поглянути на власну історію і врахувати як досягнення, так і помилки науковців, праці яких і знаменують становлення та розвиток адміністративного права.

У межах аналізу становлення і розвитку концептуальних засад адміністративного права визначено закономірності виникнення адміністративного права як правової галузі і науки, охарактеризовано предмет адміністративного права у його історичному розвитку, систему адміністративного права та еволюцію наукових поглядів на її зміст, а також історію та перспективи кодифікації адміністративного права.

З’ясовуючи передумови виникнення адміністративного права як правової галузі і науки, зроблено висновок, що точкою відліку для дослідження історії національної науки адміністративного права є 1905 рік. Саме після подій 1905 р. відбулося як загальне визнання застарілості та безперспективності ідей і положень старої науки поліцейського права, так і перспективність і актуальність положень нової теорії адміністративного права. Термін «поліцейське право» назавжди втратив своє попереднє значення, що безпосередньо вплинуло і на напрямки подальших наукових пошуків вчених-адміністративістів.

Наголошується, що визначення предмета адміністративного права завжди визнавалося надзвичайно складним завданням, оскільки постійно виникали складнощі з виділенням тих суспільних відносин, які регулювалися нормами адміністративного права. Зміна державного устрою, форми правління, політичної ситуації у нашій країні у 90-х роках минулого століття змусило науку адміністративного права переглянути питання про призначення і предмет адміністративного права, у змісті якого провідна роль має належати не управлінським аспектам (хоча вони і зберігають дуже важливе значення), а «публічно-сервісним», спрямованим на найповніше забезпечення реалізації та захисту належних приватним особам прав і законних інтересів у їх стосунках з органами публічної влади.

Підкреслюється тісний зв’язок предмета адміністративного права із його системою. На початку становлення адміністративного права погляди вчених на його систему перебували під певним впливом висновків, які були зроблені вченими-поліцеїстами стосовно системи поліцейського права. Їх особливість полягала у тому, що вона також будувалася виходячи із вчення про державне управління, про його основні функції. Це і пояснює розміщення матеріалу Особливої частини відповідно до існуючих галузей управління. У межах реформування адміністративного права, яке було розпочате у 90-х роках минулого століття, обов’язково необхідно приділити увагу побудові нової системи адміністративного права, яка має бути створена як з урахуванням вимог сучасності, так і з урахуванням історичного досвіду розвитку вітчизняної адміністративно-правової думки.

Проведений історичний екскурс у питання кодифікації адміністративного права дозволив наголосити на тому, що теорія його кодифікації виникла і була надалі розвинута і обґрунтована вченими-адміністративістами, наукова діяльність яких розпочалася на початку 20 років ХХ ст. На сьогодні питання кодифікації адміністративного законодавства все ще залишаються надзвичайно актуальними.

Оскільки на всіх етапах розвитку адміністративного права першочергова увага приділялася визначенню системи та статусу його суб’єктів, з’ясовано особливості еволюції цього статусу та його досліджень. Особлива увага приділена органам публічного управління. До 1917 р. вчені лише почали робити перші висновки про необхідність дослідження місця та ролі суб’єктів публічного управління у публічно-правових відносинах, що регулювалися нормами адміністративного права. Проте термін «суб’єкт адміністративного права» у науковому обігу ще не закріпився. Подальший еволюційний розвиток вчення про органи публічного управління як суб’єктів адміністративного права був перерваний подіями 1917 р. Результати творчості радянських вчених-адміністративістів, з одного боку, перважно є цілком придатними для подальшого використання у науковій та навчальній літературі з адміністративного права, а з іншого – до них потрібно підходити дуже обережно, оскільки більшість їх була розроблена під тиском комуністичної ідеології, а значить – у штучному порядку, тобто у режимі, позбавленому елементів вільного наукового пошуку.

Зазначається, що інститут державної служби від початку його наукового аналізу і до першого десятиріччя ХХ ст. досліджувався представниками науки державного права як невід’ємний елемент її предмета. Наприкінці другого десятиріччя ХХ ст. в адміністративно-правовій науці лише почала складатися та набувати чітких форм ідея про необхідність віднесення державних службовців до кола суб’єктів адміністративного права, а інституту державної служби – до системи науки адміністративного права. Починаючи з середини 40-х років і закінчуючи 80-ми роками ХХ ст. у радянській науці адміністративного права було висловлено чимало поглядів з приводу розуміння сутності та змісту терміна «державний службовець», відмежування державних службовців від інших категорій працюючого населення країни та класифікаційних груп останніх. На початку 90-х років ХХ ст. було розпочато новий етап у дослідженні зазначеного правового інституту, який все ще не приніс суттєвих результатів, оскільки єдина, добре обґрунтована теорія державної служби все ще відсутня.

Аналізуючи адміністративно-правовий статус фізичних осіб як найбільш масової групи учасників адміністративно-правових відносин, наголошується, що хоча в науці їм також приділялася певна увага, проте, на відміну від інших суб’єктів, фізичними особами вчені цікавилися зазвичай набагато менше. В результаті цього згаданий підінститут адміністративного права залишився найменше розробленим, доказом чому є як незначна кількість монографічних праць, присвячених адміністративно-правовому статусу громадян, так і другорядність, а до 60-х років ХХ століття навіть відсутність однойменних підрозділів у навчальній літературі з адміністративного права. У зв’язку з цим сьогоднішнє завдання полягає у критичному переосмисленні усього того, що було зроблено в науці адміністративного права щодо зазначеної проблеми за минулі роки її існування, з метою подальшого впровадження накопиченого позитивного досвіду до змісту сучасних адміністративно-правових концепцій.

Оскільки одне з центральних місць у теорії адміністративного права займає аналіз правових форм державного управління, певну увагу приділено цьому інституту, який у теорії адміністративного права тривалий час ототожнювався з правовими актами управління. Аналіз наукової літератури, виданої у період з 1906 по 1917 р., свідчить, що у зазначений період вчені прийшли до єдиного висновку про необхідність існування нормативних актів управління, провели класифікацію останніх і виділили їх основні ознаки, до кола яких віднесли, зокрема, підзаконний характер правових актів управління, висловилися за необхідність уніфікації їх назви. Щодо висновків радянської адміністративно-правової науки, зробленими її представниками з питань нормативних актів управління, зазначається, що всі вони базувалися на практично повній відмові від досягнень, зроблених в науці щодо названої проблематики у дореволюційний та перше десятиріччя післяреволюційного періоду. Зроблені при цьому висновки щодо нормативних актів управління, їх назв, відмінностей від інших видів правових актів настільки міцно увійшли до змісту адміністративно-правової теорії, що майже у незмінному вигляді були відтворені, точніше кажучи, повторені в українській науці адміністративного права, принісши їй як користь, так і шкоду.

Не менш важливим порівняно з нормативними актами управління визнається питання про становлення та розвиток вчення про індивідуальні акти у теорії адміністративного права. Ці акти мають досить тривалу історію, яка розпочалася набагато раніше, ніж в наукових колах почали вести мову про адміністративне право. У дореволюційній науці адміністративного права з приводу індивідуальних актів управління ще не існувало більш-менш єдиної позиції, принаймні щодо назви останніх. Переважно вони мали назву «адміністративні акти». Щодо подальших напрямків розвитку вітчизняного підінституту індивідуальних актів управління необхідно насамперед чітко визначитися з термінологією, оскільки сучасні вчені, як і раніше, продовжують оперувати різними поняттями. Висловлено думку про доцільність перейти до використання єдиного терміна «адміністративний акт».

Наголошується, що аналіз методів державного управління в науці адміністративного права переважно обмежувався розглядом адміністративного примусу, який разом із переконанням визнавався основним засобом управлінського впливу. Зроблено висновок, що інститут адміністративного примусу, на відміну від інших інститутів та підінститутів адміністративного права, найменше відчув на собі зміну епох. Багато з того, про що йшлося у радянській адміністративно-правовій науці з приводу адміністративного примусу, залишилося актуальним і сьогодні. Сучасна наука адміністративного права розвивається у напрямку забезпечення прав і свобод громадян в адміністративно-правових відносинах, у тому числі з приводу застосування адміністративного примусу.

Відносно молодим правовим явищем визнається інститут адміністративної відповідальності, який виник у другій половині ХІХ ст. і мав своїм головним завданням створення такої системи адміністративних (позасудових) засобів, які у разі потреби могли б бути використані суб’єктами управлінської діяльності для примушення громадян до виконання розпоряджень останніх. Змінені реалії державно-політичного життя поставили перед правовою наукою принципово нові завдання, у тому числі і пов’язані з переосмисленням ролі, призначення та вихідних засад інституту адміністративної відповідальності. Відтак на порядку денному постало завдання нового його реформування.

Говорячи про еволюцію наукових поглядів на законність та способи її забезпечення у державному управлінні, зазначається, що бажанню вчених-адміністративістів розробити і впровадити у практику діяльності державних органів концепцію законного управління постійно перешкоджали як офіційна влада, так і соціум. Керівництво країни як у дореволюційний період, так і за радянських часів однаково не бажало зв’язувати свої дії правовими нормами. В результаті вироблена наукою адміністративного права теорія законності у державному управлінні існувала, так би мовити, паралельно з реально існуючою практикою державного управління. Як наслідок, люди втратили віру у законність, віру у справедливе та соціально орієнтоване управління.

На завершення зроблено висновок, що остання теза має стати основним орієнтиром для вітчизняної науки адміністративного права, яка, крім вироблення оновленої доктрини, має перейнятися тим, як втілити у життя ідеї про те, що держава існує тільки для людей, як зробити її соціально-орієнтованою та правовою.

Публікації автора:

1. Гриценко І.С. Становлення і розвиток наукових поглядів на основні інститути вітчизняного адміністративного права: Монографія. – К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2007. – 335 с.

Рецензії:

Гаращук В.М. „Гриценко І.С. Становлення і розвиток наукових поглядів на основні інститути вітчизняного адміністративного права” // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2007. – Вип. 38. – С. 291-292;

Коломоєць Т.М. Ґрунтовне дослідження становлення та розвитку наукових поглядів на основні інститути вітчизняного адміністративного права // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 3. – С. 158-159.

2. Комзюк А.Т., Гриценко І.С. Деякі проблеми визначення предмета та системи адміністративного права // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2004. – № 4. – С. 77-80.

3. Гриценко І.С. Категорія „адміністративний примус” у працях перших вчених-адміністративістів // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. Вип. 306. Правознавство. – Чернівці: Рута, 2005. – С. 74-77.

4. Гриценко І.С. Джерела адміністративного права у їх історичному розвитку // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. Вип. 286. Правознавство. – Чернівці: Рута, 2005. – С. 85-88.

5. Гриценко І.С. Предмет адміністративного права у його історичному розвитку // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2006. – Вип. 32. – С. 97-104.

6. Гриценко І.С. Деякі питання еволюції наукових поглядів на інститут адміністративної відповідальності // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2006. – Вип. 34. – С. 144-151.

7. Гриценко І.С. Дискусія про адміністративне судочинство в СРСР у 20-х роках ХХ століття // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. Вип. 333. Правознавство. – Чернівці: Рута, 2006. – С. 25-28.

8. Гриценко І.С. Провадження в справах про адміністративні проступки за Адміністративним кодексом УРСР // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2006. – Вип. 35. – С. 240-246.

9. Гриценко І.С. Публічне речове право як інститут адміністративного права та його аналіз у працях В.Л. Кобалевського. – Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. – Вип. 365: Правознавство. – Чернівці: Рута, 2006. – С. 25-29.

10. Гриценко І.С. Застосування зброї суб’єктами публічного управління за законодавством царської Росії кінця ХІХ початку – ХХ століття // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2007. – Вип. 37. – С. 61-67.

11. Гриценко І.С. Від адміністративного припису до індивідуального акта управління: деякі питання розвитку адміністративно-правової термінології // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2007. – Вип. 75. – С. 64-66.

12. Гриценко І.С. Деякі аспекти дослідження статусу фізичної особи як суб’єкта адміністративного права у радянській науковій літературі // Право і безпека. – 2007. – Т. 6. – № 2. – С. 62-64.

13. Гриценко І.С. Дисциплінарні суди в УРСР та їх роль у забезпеченні службової дисципліни. – Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 304: Правознавство. – Чернівці: Рута, 2007. – С. 72-75.

14. Гриценко І.С. Інститут державної служби: деякі історичні питання становлення та розвитку // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2007. – Вип. 38. – С. 181-187.

15. Гриценко І.С. Інститут нагляду прокуратури як засіб забезпечення законності державного управління в СРСР. – Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Юридичні науки. – 2007. – № 77. – С. 12-14.

16. Гриценко І.С. Кодифікація адміністративного права: історія та перспективи // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2007. – Вип. 74. – С. 15-17.

17. Гриценко І.С. Основні європейські системи адміністративного судочинства: історія виникнення та розвитку. – Правовий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. – Вип. 375: Правознавство. – Чернівці: Рута, 2007. – С. 29-32.

18. Гриценко І.С. Періодизація наукових досліджень щодо становлення інституту адміністративного примусу. – Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Юридичні науки. – 2007. – № 78. – С. 63-66.

19. Гриценко І.С. Право скарги та його закріплення в адміністративному законодавстві УРСР у 20-х роках ХХ століття // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2007. – Вип. 76. – С. 118-120.

20. Гриценко І.С. Основні напрямки історичного розвитку вчення про систему адміністративного права: від права поліцейського до права адміністративного // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. Збірник наукових праць / Головний редактор В.Л. Ортинський. – Львів, 2007. – Вип. 3. – С. 52-61.

21. Гриценко І.С. Формування наукових поглядів щодо інституту адміністративної відповідальності. – Вісник Національної академії прокуратури України. – 2008. – № 1 (9). – С. 45-50.

22. Гриценко І.С. Категорія «законність» в радянській науці адміністративного права (40-80-ті роки ХХ століття) // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2007. – Вип. 39. – С. 286-292.

23. Гриценко І.С. До питання про становлення концепції системи суб’єктів публічного управління у теорії адміністративного права на початку ХХ ст. // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2007. – Вип. 40. – С. 231-238.

24. Гриценко І.С. Форми державного управління: історичні питання становлення та наукового аналізу // Форум права. – 2007. – № 3. – С. 61-65 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

25. Гриценко І.С. Становлення та розвиток теорії законності в дореволюційній науці адміністративного права // Кримський юридичний вісник «Адміністративна реформа та проблеми вдосконалення діяльності правоохоронних органів». – Сімферополь, 2008. – Вип. 2. – С. 85-92.

26. Гриценко І.С. Кодифікація адміністративного права в історії державотворення в Україні та її перспективи // Україна Соборна: Збірник наукових статей. – Вип. 4. – Т. 1. – К.: Інститут історії України НАН України, 2006. – С. 75-79.

27. Гриценко І.С. Проблеми формування національної адміністративно-правової доктрини // Болонський процес: досягнення та проблеми вищої правничої освіти України. Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конф. (15-16 грудня 2006 року). – К., 2008. – С. 3-7.

28. Гриценко І.С. Закономірність становлення української науки адміністративного права // Права і свободи людини і громадянина: проблеми судового захисту. Збірник наукових праць міжнародної науково-практичної конференції Київського національного університету імені Тараса Шевченка (23-24 листопада 2007 року.) – К., 2008. – С. 241-245.

29. Гриценко І.С. Становлення адміністративного судочинства в СРСР у 20-х роках ХХ століття // Матеріали науково-практичного семінару «Проблеми застосування КАС України, ЦПК України та ГПК України» 19 березня 2008 р. – Х.: Харк. нац. ун-т внутр. справ, 2008. – С. 64-66.