У висновках автор наводить узагальнене бачення основних результатів дослідження, а саме: 1. Визначається, що спосіб вчинення злочину є детермінованою суб’єктивними і об’єктивними чинниками системою (комплексом, сукупністю) взаємопов’язаних актів поведінки людини, містить в собі якісну характеристику злочинної дії (бездіяльності), в ньому відбиваються певні якості особистості злочинця, форма вини, мотив і мета злочину. У криміналістичному значенні спосіб вчинення злочину – це об’єктивно і суб’єктивно зумовлена система поведінки суб’єкта до, в момент і після вчинення ним злочину, що залишає різного роду характерні сліди зовні, які дозволяють за допомогою криміналістичних прийомів і засобів уявити сутність події, що відбулася, своєрідність злочинної поведінки правопорушника, його окремі особистісні дані. Найповніше відомості про способи вчинення злочинів концентруються, групуються і узагальнюються в конкретних методиках розслідування злочинів. 2. На формування способу вчинення злочину, що утворюється з взаємопов’язаних елементів, спрямованих на готування, вчинення і приховання злочину, суттєво впливають різні чинники, які можна поділити на зовнішні (присутні на момент готування і вчинення злочину в навколишньому середовищі, що не залежить від особи злочинця) і внутрішні (що визначаються самою особистістю злочинця). 3. Різні способи вчинення злочинів залишають сліди, що визначені і закономірно відбиваються в навколишній обстановці. Чим вагоміше чинники, що впливають на формування способу, виявляються в діях злочинця, тим більше криміналістичне значення слідів, які він залишає. Сліди злочину є об’єктивною ознакою використання злочинцем певного способу вчинення злочину і допомагають розпізнати цей спосіб у кожному конкретному випадку. Суть прогностичного значення ознак способу вчинення злочину полягає в можливості використання одержаних даних при висуненні слідчих версій про злочинця і його розшук, визначенні обізнаності і підготовленості особи, яка вчинила злочин, встановленні найбільш вірогідних місць знаходження слідів самого злочинця і застосованих ним знарядь злочину, використанні криміналістичного обліку злочинів за способом їх вчинення. 4. Способи діяльності організованої злочинності визначаються критерієм її спеціалізації за певними видами незаконної діяльності. Організована злочинність – це не лише систематична повторюваність способів однорідних злочинів, а й водночас – сукупність доволі різних діянь, що вчиняються характерними для конкретного злочинного угруповання способами. 5. Термінологічні сполучення “протидія розслідуванню” і “приховання злочину” не рівнозначні за змістом. Поняття “протидія розслідуванню” значно ширше, ніж поняття “приховання злочину”. Спосіб приховання – це одна із форм протидії, що є системою дій або бездіяльності винної особи чи інших зацікавлених осіб, спрямованих на приховання самої події злочину, його злочинного характеру, участі в ньому злочинця, що здійснюється як під час вчинення злочину, так і після його закінчення. 6. Прогнозування появи нових і вдосконалення способів вчинення злочинів, що раніше застосовувались злочинцями, сприяє передбачуваній оцінці і усвідомленню дійсності, з’ясуванню складної динаміки тих або інших процесів злочинної діяльності в майбутньому. Це уможливлює вносити своєчасні зміни і в діяльність із розкриття, розслідування і попередження злочинів. 7. Самостійним завданням криміналістики в попередженні злочинів є розроблення і застосування засобів, прийомів і методів виявлення та усунення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів, а також засобів і прийомів, які перешкоджають вчиненню злочинів, зокрема – певним способом. Знання існуючих і передбачення можливих способів вчинення злочинів є підґрунтям розроблення і удосконалення криміналістичних технічних засобів не лише для виявлення слідів злочинів, а й для запобігання самій можливості їх вчинення. |
