Ґрунтовний аналіз спеціальної літератури з питань термінологічного забезпечення галузі фізичної культури та спорту дає підстави стверджувати, що на сьогодні проблема функціонування й розвитку відповідної фахової термінології залишається однією з актуальних у сучасній українській лінгвістиці. Тривалий час зусилля мовознавців та теоретиків фізичної культури були розрізненими й торкалися тільки деяких аспектів означеної проблеми: лексико-семасіологічної суті термінів, організаційно-методичних аспектів розвитку сучасної спортивної термінології, історико-методологічних засад розвитку української спортивної термінології, специфіки формування української галузевої термінології, специфіки творення та унормування спортивних термінів.
В умовах інтенсивного поширення в Україні нових видів рухової активності та посиленого розвитку фізичного виховання і спорту наразі бракує наукових досліджень із проблем розвитку та функціонування спортивної термінології. Аналіз сучасної наукової, науково-методичної, навчальної літератури, спеціалізованих словників лексики фізичного виховання і спорту, друкованих засобів масової інформації та мови українських спортивних теле-, радіопрограм, спостереження за розвитком спортивної термінології дає підстави стверджувати, що до основних сучасних питань розроблення української термінології фізичної культури та спорту належать як загальні мовознавчі, так і специфічні вузькофахові проблеми.
Поміж мовознавчих – проблема функціонування української мови в спортивному середовищі, питання синонімії, визначення способів передавання й транслітерації запозичених термінів. Із вузькофахових проблем найпомітнішими є недостатня кількість найменувань та накладів відповідних словників і довідників, переважання російськомовної навчальної літератури, реалізація навчального процесу в деяких галузевих вищих навчальних закладах російською мовою, нестача кваліфікованих термінознавців, невмотивоване калькування англійських термінів без їхньої адаптації до норм української мови, низький рівень термінологічної грамотності українських спортивних журналістів, коментаторів, арбітрів; відсутність системи стимулювання й підвищення кваліфікації та перепідготовки фахівців фізичної культури з питань фахової термінології. Корпус сучасної термінології галузі фізичної культури та спорту поповнюється як за рахунок внутрішніх ресурсів української мови, так і через запозичення з інших мов.
Щодо внутрішніх ресурсів української мови терміни творяться такими шляхами, як надання наявним словам нових значень, афіксація, основоскладання та словоскладання, синтаксичне поєднання слів у терміносполуки, абревіація. Найпродуктивнішими у спортивній термінології є афіксація та синтаксичне поєднання слів у терміносполуки. Творення спортивних термінів на ґрунті питомих засобів в українській мові відбувається відповідно до норм українського термінотворення. Спортивні терміни-запозичення передаються в українській мові переважно через транслітерування – відтворення оригіналу, тобто створення фонемної копії-запозичення (фрістайл, боулінґ пауеліфтінґ, крос) та калькування (water polo – водне поло, corner kick – кутовий удар).
Результатом інтенсивної інтерференції російської щодо української мов у спортивній термінології стало зловживання запозиченнями з російської мови, невмотивоване калькування спортивних термінів на позначення поняттєвого апарату галузі, запозичення словотвірних моделей. Оскільки цей процес був штучним і насаджувався українській термінології, це призвело до порушення внутрішніх закономірностей розвитку терміносистеми. Враховуючи інтра- та ексталінгвальні чинники можна стверджувати, що на сучасному етапі основними мовами-продуцентами спортивних термінів є англійська та французька. 5. У сучасній українській термінології фізичної культури та спорту спостерігаємо значне переважання запозичених та інтернаціональних термінів над національними. Поповнення основного корпусу термінів відбувається внаслідок прямого запозичення з інших мов та калькування. З’ясувавши динаміку розвитку співвідношення національних та інтернаціональних термінів аналізованої галузі, констатуємо тенденцію до зростання частки запозичених та інтернаціональних термінів. У цьому аспекті актуалізується потреба збереження національної термінології, тому теза про активніше творення термінів за рахунок питомих ресурсів мови є обґрунтованою та вмотивованою, такою, що має бути врахована у визначенні перспектив розвитку української спортивної термінології. 6. На сучасному етапі перед спортивним термінознавством постає проблема формування термінологічної системи, яка б забезпечувала належний рівень фахової комунікації. Її можна частково розв’язати реалізуючи основні організаційні засоби термінологічного планування, екстрапольовані на практичні термінологічні потреби галузі фізичної культури та спорту. Уваги науковців потребують у перспективі такі ділянки функціонування термінів галузі фізичної культури та спорту, як спортивна преса, науково-методична література, усна мова. |
