Анотація до роботи:

Павлова А.К. Співанка-хроніка: специфіка фольклорної традиції. – Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.07 – фольклористика. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2007.

Дисертація присвячена одній із актуальних проблем у сучасній українській фольклористиці: висвітленню питання функціонального навантаження та прагматичної природи української пісні-хроніки, її основних концептів. У роботі здійснено спробу синтетичного осмислення співанки-хроніки як жанру українського фольклору, приділено увагу уточненню і з’ясуванню терміна „пісня-хроніка”. Пропонується власне бачення специфіки жанру, зокрема його поетики, а також досліджується процес трансформації реального факту в сюжет хронікальної пісні. Уперше в дослідженні проаналізовано парадигму трагічного в контексті вивчення пісні-хроніки, а також порушено актуальну і донині дискусійну проблему: першоавтор – автор-інтерпретатор – колективний автор. У роботі наявна ґрунтовна ретроспекція збірок фольклорних текстів, куди увійшли співанки-хроніки, від Вацлава з Олеська (1833), О. Кольберга (1883) до академічного видання (1972), а також вивчення теоретичних узагальнень вчених-фольклористів, які досліджували це питання (І. Срезневський, М. Драгоманов, О. Кольберг, І. Франко, В. Гнатюк, Ф. Колесса та ін.)

Для характеристики психологічної функції співанки-хроніки залучено значну кількість авторитетних праць із психології. У дослідженні здійснено спробу виявити традиційні форми у авторському творенні, синтез традиційного і нового, індивідуального і колективного.