Анотація до роботи:

Матюшина А. В. Соціокультурна роль мас-медіа у формуванні громадянського суспільства в Україні: комунікативний дискурс. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.01 - теорія та історія соціальних комунікацій. Інститут журналістики Київського Національного Університету імені Тараса Шевченка. – Київ, 2009.

Дисертація присвячена виявленню та аналізу соціокультурної ролі мас-медіа в сучасному комунікативному дискурсі. Українські політичні та соціальні реалії виступили дослідницькою базою дослідження, особливо актуальний на момент написання роботи зріз – формування громадянського демократичного суспільства. Завдяки міждисциплінному підходу виявлено нові межі соціокультурної ролі в результаті аналізу поняття комунікації в соціології, політології, культурології та психології.

Показано тісний зв’язок українського медійного простору та ідеологічних трансформацій суспільства, взаємозалежність локальних та глобальних інформаційних тенденцій. На прикладі масових технологій ефективної інформаційної взаємодії різних інституцій суспільства доведено необхідність розробки механізмів інформаційної безпеки на державному рівні з одного боку, а з другого – протиріччя між цією необхідністю та лобіюванням і розвитком інтересів бізнесу.

Розв’язання наукової проблеми здійснення мас-медіа соціокультурної ролі під час формування громадянського суспільства дало можливість розширити теоретичну та практичну базу для подальшого систематичного вивчення комунікативних процесів, що залучають ЗМК, в умовах глобальних тенденцій розвитку світового суспільства (українського зокрема) та використання задля цього положень дисертації. За допомогою низки наукових методів було вирішено поставлені дисертаційні завдання й одержано наступні результати.

1. Аналіз феномену масової комунікації в міждисциплінних зв’язках (політологія, соціологія, психологія, журналістикознавство, культурологія) дозволив зробити висновок, що мас-медіа не тільки поширюють повідомлення, а й породжують символи, які з часом можуть закріпитися як стереотипи і виконувати захисну функцію, забезпечуючи тривкість людського світогляду. У певному часовому проміжку мас-медіа можуть цілеспрямовано змінити індивідуальну і масову свідомість, впроваджуючи в неї визначену інформацію: від комерційної до світоглядної, змінюючи таким чином і сприйняття соціальної дійсності, а опосередковано і власне соціальну дійсність. Через здійснення ЗМК соціокультурної ролі відбувається редагування сприйняття соціальної дійсності шляхом обмеження інформаційного вибору, нав’язування сценаріїв розвитку подій, створення картини світу.

Кожна гуманітарна наука надає особливого значення певному аспекту вивчення явища комунікації: соціологія акцентує на суспільних зв’язках, психологія – на механізмах внутрішньо особистих змін в результаті комунікації, філософія – на світоглядності поняття, політологія – на інструментарії комунікації задля реалізації функцій влади і контролю, журналістикознавство – на законах та історії масових комунікативних процесів, культурологія – на формах відображення соціальної дійсності. Мас-медіа роблять комунікативний дискурс настільки значимим в соціальному вимірі, що поза ним суспільне життя фактично не відбувається. Набутки кожної науки відкривають можливість до розуміння комунікації, а отже і соціокультурної ролі мас-медіа без оцінок, зважаючи лише на ефективність та сценарій розвитку подій після кожного комунікативного вибору.

Філософська категорія світоглядності, застосована до поняття комунікації, дозволяє піднятися над спрощеним усвідомленням комунікації як взаємозв’язків у суспільстві. Комунікація робить людину соціальною істотою, відіграючи визначну роль в житті суспільства. Інформація змінює природу людини. Мас-медіа подекуди визначають категорію часу та знання про буття.

2. На прикладі сучасного вітчизняного політико-культурологічного дискурсу, який є ключовим джерелом формування соціальної дійсності, визначено основні передумови здійснення мас-медіа їх соціокультурної ролі. Мас-медіа є об’єднувальною ланкою між кількома важливими для суспільства сферами: політикою та культурою.

Людське сприйняття відображає реальність, а не відтворює її, тому політична культура, культура в цілому, політика, ідеологія та мас-медіа відображають дійсність вже вторинно, а отже мають можливість монтувати реальність, доносячи до масової аудиторії відредагований суб’єктизований концентрат уявлення про дійсність, політику та культуру. Людина сама стає відображенням себе і сприймає себе елементом політичної гри, наприклад, героєм будь-якого інформаційного повідомлення (це може бути кіно, новини, рекламний ролик).

Мас-медіа визначають спосіб життя, який намагається нав’язати влада (це є формою контролю, без якого не відбудеться жодна держава), результатом чого є не тільки трансформація соціальної дійсності, а й створення альтернативної соціальної дійсності, в якій починає існувати людина. Дезорієнтуючим для суспільства, на нашу думку, є той факт, що принципи і форми здійснення соціокультурної ролі мас-медіа в контексті ідеологічних взаємодій суспільства і владних інститутів у кодексі журналістської етики чітко не розкриті. Не доцільно покладати політичні наслідки діяльності і моральну відповідальність за них на журналіста, адже це знімає відповідальність із владних структур, які визначають критерії об’єктивності, актуальності чи шкідливості інформації. Категорія влади в обличчі політичних фігур та їх відповідальності за інформаційно-піар акції не введена в законодавче поле інформаційних відносин, які в результаті трансформують не тільки соціальну дійсність, а й світогляд людини.

Візуальні ЗМІ є каналом прищеплення людині ціннісних категорій, які роблять кожного учасника суспільного життя частиною суспільства, носієм форм мислення та логічних сценаріїв (забобонів, стереотипів, оцінних суджень, прийнятих в суспільстві). Телебачення наближає мас-медіа до мистецтва, а мистецтво нав’язує визначений спосіб життя (до речі, те саме робить й ідеологія). З суто культурологічної точки зору важливо відзначити, що культурні тексти (а саме до них належить продукція телебачення) подають перекручений образ соціальної дійсності, створюючи хибну свідомість. Ньюсмейкери, використовуючи мас-медіа, зокрема ТБ, створюють альтернативну реальність, яка існує тільки в образах (телеекрану, наприклад, та реципієнта), а от реакції на події альтернативного світу – реальні!

3. В інформаційній сфері активно діють такі форми комунікації влади і суспільства, як піар, лобіювання та адвокасі, - всі вони напряму задіяні в формуванні сконструйованого образу соціальної дійсності та ставлення до неї її об’єктів, націлені на зміну (активізацію) поведінки. Вищезазначені явища вимагають законодавчої регуляції, бо за відсутності такої вони стають полем для несанкціонованого інформаційно-психологічного втручання в масову (індивідуальну) свідомість.

Законодавства в сфері лобіювання в Україні поки що немає, тому можна за принципом презумпції вважати будь-які форми лобізму прийнятними, а з іншого боку очевидно, що законодавча база лобіювання буде стосуватися законодавчих норм щодо комунікації, обміну інформацією, її захисту, піар активності, діяльності гілок влади. Оскільки лобіювання напряму пов’язане як з інформацією, так і з політичним торгом та обміном, то також очевидно, що прийняття українського законодавства вимагатиме перегляду трактувань поняття об’єктивна інформація, рівнів доступу до інформації, дій, що можуть призвести до змін комунікативного поля соціальної дійсності. Якщо розглядати лобіювання як частину комунікативного процесу суспільства, то категорія моральності може бути замінена на категорію ефективності досягнення корпоративних цілей та в кращому випадку – корпоративну етику (переважно націленої на захист корпоративної інформації). Явище лобіювання динамічно розвивається в політичній культурі України, тож задля повного інтегрування потребує співвіднесення із інститутами влади, зокрема законодавчими.

4. Розглянувши такі явища інформаційного протистояння (інформаційна війна, інформаційно-психологічний захист та маніпулювання), які є з одного боку пограничними в комунікативному ряді, а з другого – обов’язково залучають діяльність мас-медіа, ми дійшли висновку, що особливості вищезазначених пограничних процесів відображаються на особливості здійснення мас-медіа їх соціокультурної функції під час формування соціальної дійсності.

Поняття маніпулювання, яке є ключовим в пограничних проявах комунікативної діяльності втрачає актуальність і має розглядатися в контексті трансформаційних процесів у цілому. Від інших видів комунікативних процесів визначення маніпулювання (в першу чергу громадською думкою) відрізняє з одного боку прихованість, а з другого – чітка орієнтація на результат та більший ступінь ефективності. З огляду на вищезазначене та на те, що процес комунікативної діяльності мас-медіа не може бути стовідсотково відкритим процесом, поняття маніпулювання має бути поглиненим ширшим поняттям – трансформації. Зрозуміло, що це тягне за собою перегляд (скоріше формування) законодавчої бази, яка б регламентувала рекламну та інформаційну діяльність.

Мас-медіа виступають розповсюджувачем соціальних потреб, а процес розповсюдження можна співвіднести із граматикою комунікації, в процесі якої всі комунікативні потоки розкладаються на схеми, механізми і прийоми. Інформаційні дії, публікації, сюжети, – все складається в єдину мозаїчну картину складних та неоднозначних взаємовідносин всередині суспільства і відображає через мас-медіа стан суспільства та його відповідність вимогам громадянського суспільства зокрема.

Тенденції діяльності українських мас-медіа під час трансформації політичної складової соціальної дійсності задля побудови громадянського суспільства свідчать про кампанії, які трансформують як саму систему мас-медіа (змінюючи її роль та механізми), так і масову свідомість суспільства. Замість політичної стратегії, розробки, прийняття і застосування тих чи інших політичний рішень, влада звертається до техніків кризового управління інформацією. Зниження здатності критично мислити у масової аудиторії свідчить про ефективність трансформацій соціальної дійсності через мас-медіа.

РЕЗУЛЬТАТИ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВІДОБРАЖЕНІ У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Матюшина А. В. Роль мас-медіа в інтеграційних процесах України: порівняльний аналіз процесів початку ХХ і початку ХХІ ст. / А. В. Матюшина // Вісник Львівського Університету. Серія: Міжнародні відносини. – Вип. 17. – Л., 2006. – С. 223-229.

2. Матюшина А. В. Інформаційні технології: від інформаційного впливу до інформаційного захисту / А. В. Матюшина // Вісник КНУ ім. Тараса Шевченка. Серія: Філософія, Політологія. – Вип. 81–83. – К., 2006. – С. 60-64.

3. Матюшина А. В. Створення альтернативної реальності як один із різновидів маніпулятивних технологій у політичній культурі України / А. В. Матюшина // Публіцистика і політика. Збірка наукових праць політичної спрямованості. - Вип. 1(4) / За заг. ред. д. політ. наук., проф. Чічановського А. А. – К. : Грамота, 2007. – С. 50-59.

4. Матюшина А. В. Нові форми суспільної комунікації в контексті сучасного політичного дискурсу України / А. В. Матюшина // Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Філософія. Соціологія. Політологія. – Вип. 17. – Дніпропетровськ, 2008. – С. 508-513.

5. Матюшина А. В. Феномен комунікації в міждисциплінних зв’язках / А.В. Матюшина // Інформаційне суспільство. – Вип. 6. – К., 2007. – С. 10-13.

6. Матюшина А. В. Трансформації масової свідомості як частина культурологічного дискурсу суспільства / А. В. Матюшина // Вісник Харківського національного університету. Серія: Теорія культури і філософія науки. – Вип. 33. – Харків, 2007. – С. 215-221.

7. Матюшина А. В. Ідеологічні трансформації масової свідомості в основних міждисциплінних зв’язках / А. В. Матюшина // Українська журналістика: умови формування та перспективи розвитку: зб. наук. праць / МОН України. Черкаський нац. ун-т ім. Б.Хмельницького; відп. ред. : С. М. Квіт, Т. Г. Бондаренко. – Черкаси, 2007. – С. 347-350.

8. Матюшина А. В. Ідеологічні трансформації масової свідомості в контексті інформаційної безпеки / А. В. Матюшина // Православні духовні цінності в умовах глобалізму: матеріали IV міжнар. наук.-практ. конф., 4 квітня 2006 р. – К. : МАУП, 2007. - С. 422-423.