Проведене дисертаційне дослідження дозволило вирішити наукове завдання, яке полягає в дослідженні становлення та розвитку системи соціального захисту військовослужбовців Збройних Сил України, виявленні тенденцій забезпечення ефективності правотворчої діяльності у військовій соціальній сфері та встановленні закономірностей її формування. Основні наукові та практичні результати дисертаційної роботи: 1. Історіографічно-джерельний аналіз дослідження дає підстави стверджувати, що на сьогодні у вітчизняній історичній літературі комплексні наукові дослідження становлення та розвитку нормативно-правової бази системи соціального захисту військовослужбовців Збройних Сил України відсутні. 2. Упродовж створення та розвитку Збройних Сил України у 1991–2000 роках були ухвалені нормативно-правові акти, які стали основою нормативно-правової бази системи соціального захисту військовослужбовців. Проведений порівняльний аналіз соціального забезпечення українських військовослужбовців з соціальними нормами особового складу збройних сил країн-членів НАТО дає право твердити те, що на відміну від Збройних Сил України соціальні гарантії військовослужбовців держав Північноатлантичного Альянсу знаходилося на рівні, здатному забезпечити належне існування особистості з урахуванням необхідних потреб соціально-культурного розвитку. 3. У процесі реформування Збройних Сил України Законом України про Державний бюджет України на 2000 рік” були призупинені найважливіші соціальні гарантії військовослужбовців. Це стосувалося пільг на комунальні послуги та безоплатного проїзду в деяких видах транспорту. Відповідним законом України були відмінені продовольчі пайки та речове забезпечення певних категорій військовослужбовців. У тому ж році постановою Кабінету Міністрів України був незаконно зменшений розмір вихідної допомоги військовослужбовцям при звільненні в запас чи у відставку. Незважаючи на рішення Конституційного Суду в 2004 році про невідповідність чинному законодавству подібних державних заходів, ці соціальні гарантії і дотепер не відновлено. Проте в законах про Державний бюджет на наступні роки містяться норми, які суперечать Конституції України та позбавляють військовослужбовців їх основних соціальних гарантій. До того ж компенсація за їх втрату не передбачена. Цей фактор негативно впливає на рівень боєздатності Збройних Сил України. 4. Правомірно твердити про те, що із 1991 по 2005 роки в Україні була сформована система соціального захисту військовослужбовців, яка умовно поділяється на галузі, кожна з яких урегульована окремими нормативно-правовими актами. 5. Результати дослідження дають змогу сформулювати практичні рекомендації. Законодавче визначення надання військовослужбовцям Збройних Сил України відповідних соціальних гарантій, а саме “соціальний захист”, не є коректним, виходячи із сучасних правових поглядів на це питання. У більшості країн світу з високим рівнем економічного розвитку терміном “соціальний захист” визначено комплекс державних заходів, спрямованих на надання матеріальної допомоги громадянам, що перебувають на пенсії, захворіли, втратили працездатність. На законодавчому рівні замість визначення “соціальний захист” доцільно було б ввести термін “соціальні компенсації військовослужбовців Збройних Сил України”, (лат. ”kompensatio” – винагорода, що відшкодовує громадянинові додаткові матеріальні та інші витрати, які він вимушений зазнавати у зв’язку з виконанням певного характеру обов’язків). Тому назва закону про основні норми соціального забезпечення військовослужбовців може бути сформульована, як “Про державні соціальні компенсації та гарантії військовослужбовцям Збройних Сил України”. На сьогодні відсутнє законодавче визначення терміна “пільги” в усіх нормативних актах стосовно соціального забезпечення військовослужбовців. Тому необхідно внести зміни в базовий закон про соціальну сферу збройних сил (на даний час це Закон України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей”). У загальних положеннях пропонованого нормативного документа визначення терміна “пільги” може мати такий вигляд: “пільги – це переважні права, особливі законодавчі норми військовослужбовців, які надаються їм державою за виконання обов’язків військової служби”. При цьому у законі, що встановлює основи соціального забезпечення військовослужбовців, мають бути чітко визначені з нормативного боку види соціальних гарантій і що саме є компенсації, а що пільги. При цьому їх види повинні бути відокремлені та обґрунтовані. Пільги мають надаватися передусім для стимулювання морального чиннику важливості для держави та її громадян обов’язків військової служби, позитивним чином відокремлювати військовослужбовця від так званого “пересічного громадянина”. Тому пільги можуть поширюватися на деякі види послуг, матеріальні знижки, як своєрідна подяка держави за їх колишні заслуги, насамперед для колишніх військовослужбовців, які перебувають на пенсії (ветерани, учасники війни, інваліди, ветерани військової служби, учасники бойових дій, військові пенсіонери). Для особового складу Збройних Сил України пільги повинні надаватися у галузі освіти, медичного обслуговування та житлового забезпечення. Принцип забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців є елементом соціалістичної моделі командно – адміністративної економіки. Житло має бути придбаним самим військовослужбовцем, виходячи з його службового, сімейного стану, власних переваг та подальших життєвих перспектив. Тому доцільно запровадити чіткий та прозорий правовий механізм державного пільгового кредитування купівлі та будівництва житла військовослужбовцями. Згідно з чинним законодавством військовослужбовці Збройних Сил України мають забезпечуватися державою речовим, продовольчим та іншими видами забезпечення. Нестабільне забезпечення та складнощі щодо його обліку призводять до розкрадання майна та його використання не за цільовим призначенням. Тому військовослужбовцям доцільно виділяти кошти реальної та фіксованої вартості на особисте придбання речового майна та певну суму на компенсацію продовольчого пайка. Це дасть змогу чітко розподіляти такі кошти, здійснити індивідуальний підбір речей з урахуванням особистих фізичних характеристик військовослужбовця та заздалегідь визначить відповідальність військовослужбовця, який може використати ці кошти не за цільовим призначенням. У законодавство про соціальні гарантії військовослужбовців мають бути внесені зміни щодо встановлення додаткових морально-психологічних чинників стимуляції особливого характеру військової служби. Це можуть бути певні види державних нагород, запровадження почесних звань, обов’язкового нагородження дійсно цінними подарунками при звільненні з військової служби, інших видів державного заохочення за досягнення особливих успіхів у службовій діяльності. На цей час у законодавчому застосуванні перебуває значна кількість нормативно-правових актів із питань соціального захисту, у яких певні положення дублюються і можуть по-різному тлумачитися. Тому фахівцями-правознавцями може бути запропонована кодифікація (від лат “kodificatio” – зведення, згрупування, об’єднання у групи), усіх нормативних документів з військово-соціальної сфери. У Збройних Силах України, зокрема у вищих військових навчальних закладах, відсутній комплексний підхід до викладання, пропагування та роз’яснення сутності законодавчого забезпечення питань соціального захисту військовослужбовців. Існують лише окремі статті публіцистичного характеру, збірники нормативних актів, що є складними в застосуванні для осіб, які не мають професійної юридичної освіти. Тому є доцільним започаткувати спеціальний курс викладання соціального забезпечення військовослужбовців, видання спеціальної літератури, укладеної разом з правознавцями, ученими та військовими фахівцями. | 