Проведене системне дослідження найбільш гострих проблем соціального захисту населення в умовах ринкової трансформації економіки дозволяє зробити наступні висновки та пропозиції. 1. На основі детального вивчення багатьох вітчизняних та зарубіжних джерел наукової інформації у роботі здійснений аналіз існуючих понять „соціальний захист” і дано його визначення як системи соціальних та економічних прав і гарантій, що законодавчо закріплюються державою і реалізуються її соціальною політикою. Вона забезпечує розв’язання широкого спектра проблем – від забезпечення виживання окремих верств населення до розширеного відтворення особистості. Соціальний захист змінюється разом із зрушеннями у стані економіки. В умовах поглиблення економічної кризи і падіння виробництва обмежуються можливості держави, що позначається на рівні задоволення потреб. 2. Розкрито співвідношення між поняттями „соціальний захист населення” та „соціальне забезпечення” і тенденції їх розвитку. Соціальний захист є особливою формою соціального забезпечення в умовах ринкової трансформації, економічної кризи і спаду виробництва. Він забезпечує максимально можливе задоволення потреб населення при обмежених ресурсах держави. З подоланням економічної кризи і переходом на етап економічного зростання відбувається підвищення рівня соціального захисту і переростання його в розвинуту систему соціального забезпечення населення. 3. Загальними причинами соціальної незахищеності різних верств населення є: обмеженість законодавчого та нормативно-правового закріплення відповідного рівня соціальних та економічних прав і гарантій людини або соціальної групи; недосконалість ринкових відносин і недостатня розвиненість потреб особи в захисті своїх прав, гарантій і свобод; відсутність комплексу умов і неефективність соціально-економічного механізму по забезпеченню реалізації прав, гарантій і свобод. Розроблена шкала оцінок індикаторів рівня життя населення дозволяє переходити до використання якісних показників у балах і порівнювати різні рівні соціально-економічної захищеності особи, сім’ї, населення у відносних одиницях. Значення сумарних прогностичних коефіцієнтів, за допомогою яких визначається ступінь максимального та мінімальних рівнів ризиків, свідчать про те, що у майбутньому у структурі факторів майже у 2,2 рази будуть переважати над іншими несприятливі фактори соціального ризику. 4. Розроблено концептуальну модель взаємозв’язку соціальних ризиків і соціального захисту населення. Важливою її складовою є соціальна експертиза, яка передбачає здійснення моніторингу ризиків та оцінки соціального потенціалу. Вона необхідна для співставлення і додержання вимог державних соціальних стандартів і нормативів. Сутність розробленої концептуальної моделі доповнює блок-схема аналізу, якісної оцінки, контролю, виміру, попередження та усунення соціальних ризиків, в яких виділені послідовні етапи та регулятори, що спрямовані на зменшення інших видів ризиків. Встановлено, що найбільш високі рівні соціальних ризиків характерні для працездатного населення, жінок, молоді та безробітних. У свою чергу економічні ризики характерні для ветеранів та учасників війни, багатодітних сімей, безробітних, непрацездатного населення та молоді. Причому в окремих соціальних верств населення вони значно (у декілька разів) перевищують соціальні ризики. 5. Визначено структуру і зміст концептуальної моделі системи соціального захисту населення, яка складається з трьох взаємодіючих основних блоків: соціального страхування, державного забезпечення та надання соціальних пільг і послуг окремим категоріям населення, соціальної допомоги та соціальної підтримки непрацездатних громадян. В українській моделі системи соціального захисту бажано передбачити, насамперед, необхідність забезпечення соціально гарантованого мінімуму задоволення потреб, зменшення міри соціальних ризиків, їх постійного моніторингу та оцінки соціального потенціалу суспільства для практичного втілення системи соціальних, економічних, законодавчих прав і гарантій, що забезпечуються та контролюються державою, її відповідними інститутами та громадськими організаціями. 6. На основі аналітико-теоретичного аналізу розроблено класифікацію та визначено зміст провідних методологічних принципів соціального захисту населення. Класифікаційними ознаками для розподілу таких принципів є предметна однорідність та цільова їх спрямованість. Зміст і класифікаційна схема провідних методологічних принципів спрямовані на підвищення ефективності всієї системи соціального захисту в цілому та окремих її елементів. 7. Встановлено залежність окремих напрямів економічної і соціальної захищеності населення регіонів України від індикаторів рівня його життя. Факторно-аналітична оцінка цих різнопланових індикаторів дозволила виділити три найбільш значущих фактори: економічний добробут, ринково-демографічний та трудовий потенціал, які пояснюють 62,2% дисперсії інтегрального показника соціального захисту населення. 8. Обґрунтовано, що у зменшенні частини населення, яка потребує соціальної допомоги в умовах ринкової трансформації економіки України велике значення має потенціал людського капіталу. Інвестиції в людський капітал слід розглядати як вкладення нарівні з інвестиціями у фізичний капітал. Серед конкретних галузей, спрямованих на подальший ефективний розвиток людського капіталу, слід відзначити науку, освіту, охорону здоров’я, культуру. 9. Визначено конкретне місце регіонів у системі соціального захисту населення на основі їх рангового розподілу. Аналіз отриманих даних свідчить про необхідність розробки концепції та положень про соціальний захист населення різних регіонів на основі поступового переходу від соціальної підтримки до соціального страхування населення і вирівнювання їх соціального розвитку. 10. Доведено, що на сучасному етапі трансформації суспільства важливого значення набуває диверсифікація соціального захисту вразливих верств населення і пенсійного забезпечення на основі розмежування джерел фінансування, перегляд та вдосконалення діючого законодавства для впорядкування системи надання пільг окремим категоріям громадян щодо їх пенсійного забезпечення. Доцільно, щоб реальні пенсії у максимальній мірі відбивали науково обґрунтовані соціальні стандарти та нормативи. Здійснення заходів соціального захисту пенсіонерів та інвалідів повинно засновуватися на цілеспрямованих орієнтирах, страховому механізмі пенсійного забезпечення, створенні відповідних умов для цих верств населення по формуванню системи гарантованих соціальних прав пенсіонерів. 11. Обґрунтована необхідність реалізації послідовної та активної соціальної політики стосовно молоді, що включає комплекс заходів, спрямованих на ефективне законодавчо-правове забезпечення їх соціальних гарантій, забезпечення необхідного рівня освіти, професійну орієнтацію і адаптацію до трудового життя в умовах ринкової орієнтації. Першочерговими заходами стосовно працевлаштування молоді є: розробка на державному та регіональному рівнях прогнозу потреби галузей економіки в кадрах, закладах освіти, стимулювання зайнятості підлітків шляхом зменшення податкових виплат та виплат у фонди служби зайнятості, запровадження у всіх закладах освіти курсу з навчання молоді прийомам пошуку роботи, проведення широкого інформування випускників вищих навчальних закладів про можливості навчання додатковим професіям і створення економічних умов для діяльності молодіжних центрів праці та молодіжних громадських організацій, забезпечення працевлаштування молоді. На рівні держави проблеми молоді мають інтегруватись у відповідні напрями соціальної політики. 12. Одним із важливих завдань соціальної політики держави є поліпшення становища жінок. У результаті починає посилюватися жіноча домінанта в економіці, але більша частина жіночого населення продовжує залишатися безробітною. Можливість працевлаштування жінок, у тому числі після навчання, обмежується недосконалістю ринкового механізму гнучких форм організації праці і тривалості робочого часу, слабкою інфраструктурою невиробничої сфери, зокрема сектора послуг, невідповідністю підготовки фахівців-жінок для тих галузей економіки, де перевага в силу діючої конкуренції віддається чоловікам. Вирішення проблеми зайнятості жінок потребує розвитку підприємництва, і перш за все в сфері малого і середнього бізнесу. 13. Для попередження дії негативних факторів у сфері зайнятості та безробіття в Україні, які детермінують відповідній стан економічної і соціальної захищеності працездатного населення та його окремих категорій, необхідна реалізація наступних заходів: розробка ефективного механізму стимулювання створення нових робочих місць, у тому числі для окремих категорій громадян, які не здатні на рівних умовах конкурувати на сучасному ринку праці; обґрунтування та розробка спеціальних програм стабілізації економіки для регіонів з високим рівнем безробіття; розробка оптимальної системи квотування та працевлаштування окремих соціально незахищених верств населення (інвалідів, молоді, жінок) на заброньовані робочі місця. 14. На основі експертних прогнозів встановлено середні терміни, необхідні для розв’язання проблем соціального захисту населення. Ці показники становлять: на рівні мінімальних соціальних стандартів для України – 11,7 роки, Донецького регіону – 11,3 роки. Вихід України на рівень соціального захисту розвинених країн Західної Європи потребує 36,2 роки та 35,7 роки – для Донецького регіону. Тому виконання однієї з важливих умов входження України у світовий ринок і європейський простір потребує збільшення темпів економічного зростання з метою наближення вітчизняних соціальних норм і стандартів до міжнародних. 15. Доведено, що складність і різноманітність соціально-економічних проблем, необхідність урахування багатофакторних зв’язків і забезпечення мобільності та адекватності системи соціального захисту населення ресурсним можливостям держави потребує розробки і запровадження Концепції людського розвитку. Одночасно необхідно підвищити роль соціальних інститутів і активізувати діяльність неурядових громадських організацій у реалізації завдань системи соціального захисту. |