У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в розкритті поняття синдрому «вигорання» у працівників пожежно-рятувальних підрозділів МНС України, визначенні основних соціально-психологічних детермінант, що призводять до розвитку даного феномену, виявленні особливостей впливу деяких психологічних характеристик пожежного-рятувальника на генезис професійного «вигорання». Поняття «вигорання» із моменту своєї появи перетерпіло значні зміни, пов'язані як із розширенням сфери його застосування, так, головним чином, і з фундаментальним вивченням різноманітних аспектів цієї проблеми - причинності, регуляції, детермінації, прояву, подолання цього стану.
Поняття «вигорання» застосовується не завжди обґрунтовано, іноді ним підміняють інші близькі (але не завжди) за змістом терміни. Неоднозначність поняття «вигорання» призводить до розходжень у поглядах на сутність тих або інших психічних явищ, розбіжності трактувань досліджуваних феноменів, суперечливості отриманих даних, відсутності суворих критеріїв при їхній інтерпретації, використання неадекватних методичних прийомів дослідження і т.п. Логіка вивчення проблеми і розширення сфери прояву «вигорання» обумовлюють необхідність подальшого розвитку понятійного апарату в цій галузі, диференціації та чіткої ієрархії основних понять. У межах розвитку сучасної концепції психічного «вигорання» більшість дослідників оперують такими ключовими поняттями, як «емоційне вигорання» (розуміється як одна з форм психологічного захисту суб'єкта професійної діяльності від надмірної напруги, що припускає повне чи часткове виключення емоцій у відповідь на обрані впливи, які викликають психотравми) та «професійне вигорання» (розуміється як професійна криза, пов'язана з роботою в цілому). На наш погляд, такий розподіл є чисто умовним та не сприяє подальшому цілісному розумінню даного феномену.
Загальними ознаками емоційного та професійного «вигорання» є тривалий стрес та психічні перевантаження, які призводять або можуть призвести до повної дезінтеграції різних психічних сфер і в першу чергу - емоційної. Синдром «вигорання» в професійній діяльності працівників пожежно-рятувальних підрозділів МНС України можна визначити як багатомірний феномен, що виражається у фізіологічних і психологічних реакціях індивіда на складну службову ситуацію.
Визначення соціально-психологічних детермінант та механізмів розвитку синдрому «вигорання» серед персоналу пожежно-рятувальних підрозділів МНС України можливе лише за умов проведення трьохрівневого аналізу , згідно з яким: рівень макроаналізу - дозволяє одержати цілісний опис факторів ризику службово-бойової діяльності фахівців пожежно-рятувальних підрозділів МНС України в термінах причинно-наслідкових відносин; рівень проміжного опосередкування - дозволяє врахувати індивідуально-психологічні особливості працівника і його особистий досвід подолання стресових ситуацій; рівень мікроаналізу - відбиває психологічні механізми адаптації конкретного працівника МНС до стресогенних умов та дозволяє прогнозувати виконання конкретних службово-бойових задач і поведінкових актів. Тривалий вплив комплексу психогенних факторів служби може призводити до значної деструкції психічних та психофізіологічних характеристик стану фахівця, які, в свою чергу, ведуть до зниження ефективності його професійної діяльності. До основних соціально-психологічних детермінант, що «супроводжують» діяльність пожежного-рятувальника та безпосередньо впливають на можливість виникнення у нього синдрому «вигорання» відносяться: незадоволеність працею; частота виникнення негативних психічних станів; стомлюваність; можливість виникнення конфліктних ситуацій у родині; дратівливість; головний біль; зниження уваги; сонливість; слабкість; неможливість зосередитися; можливість травм і поранень; недостатня оцінка складності роботи; можливість виникнення конфліктних ситуацій у колективі.
Незадоволеність професійною діяльністю є однією з основних соціально-психологічних детермінант, що обумовлює розвиток синдрому «вигорання» серед працівників пожежно-рятувальних підрозділів МНС України. До основних чинників, які визначають фактор незадоволеності працівників пожежно-рятувальних підрозділів своєю професійною діяльністю, відносяться такі: недостатня грошова винагорода; низький рівень технічного забезпечення; недостатня оцінка важкості праці; напружений характер роботи; відсутність перспективи просування кар'єрними сходами. Соціально-психологічні детермінанти, які лежать в основі виникнення нервово-психічної напруги серед працівників пожежно-рятувальних підрозділів, дублюють причини незадоволеності ними своєю професійною діяльністю. Серед станів, які характерні для працівників пожежно-рятувальних підрозділів МНС України після виконання професійних обов'язків, найбільш частіше зустрічаються такі як, стомлюваність і загальна слабкість, зниження уваги, головний біль, дратівливість і безсоння. Без цілеспрямованої психологічної роботи щодо зниження даних негативних станів останні можуть виступати у якості провокуючих детермінант подальшого розвитку синдрому «вигорання». Розвиток і протікання синдрому «вигорання» у працівників пожежно-рятувальних підрозділів МНС України прямо пов'язані з рівнем розвитку вольових якостей, навичок саморегуляції психічного стану та індивідуального бойового досвіду у цих працівників. Для забезпечення високих показників ефективності професійної діяльності та зниження ризику розвитку синдрому «вигорання» необхідним є процес постійного розвитку та удосконалення емоційно-вольового компонента й комунікативних особливостей особистості. Навіть при наявності високих показників виразності інтелектуальних особливостей, але при невисоких показниках розвитку емоційно-вольових і комунікативних якостей, імовірність того, що у фахівця не розвинеться синдром «вигорання», знижується.
Межі нашої роботи не дозволили вирішити цілу низку проблем, які можуть поглибити вивчення та заходи щодо зниження (або повного припинення) розвитку синдрому «вигорання» серед працівників екстремального виду діяльності. Потребують подальшого вивчення: питання узагальнення і створення системної моделі, яка б дозволила змістовно відбити особливості функціонування організму і психічної детермінації цього процесу на всіх рівнях і етапах розвитку синдрому «вигорання» серед представників конкретних видів ризиконебезпечних професій; методологічні проблеми «виміру» синдрому «вигорання» серед представників силових міністерств та відомств; проблема розгляду розходження можливостей (ресурсів) подолання синдрому «вигорання» між індивідами й у конкретного індивіда, але в різних ситуаціях. |
