1. Дослідивши проблему управління освітою сільського району в сучасних умовах у контексті загального стану і перспектив функціонування сільської освіти та управління нею, слід констатувати, що, це – складна проблема, яка декомпозиціюється на низку взаємопов’язаних завдань, розв’язання кожного з яких створює необхідні передумови для ефективного управління освітою у сільській місцевості і вирішення досліджуваної проблеми. Аналіз наукових праць з проблем управління освітою свідчить, що розвиток управління освітою обумовлювався соціально-економічними перетвореннями, які відбувалися у конкретні історичні періоди. Наукові дослідження підтверджують наявність тенденції до регіоналізації управління освітою, викликаної особливостями функціонування системи освіти на певній території. Проблеми управління освітою у сільських районах України в період відродження аграрного сектора економіки досліджені недостатньо. Діюча нормативно-правова база не забезпечує повною мірою законодавчого розв’язання проблем управління освітою в умовах соціально-економічних перетворень у сільській місцевості, а наявне науково-теоретичне обґрунтування недостатньо враховує всі особливості його здійснення. 2. Сучасне управління освітою у сільських районах здійснюється в умовах мінливого соціального середовища, яке має суттєвий вплив на функціонування закладів освіти, а тому ефективність управлінської діяльності значною мірою залежить і від зовнішніх, і від внутрішніх впливів. Найбільш гострими серед них є: а) невисока заробітна плата, яка не припиняє відтік перспективних педагогічних кадрів з сільських шкіл, органів управління освітою, загалом це комплекс питань, пов’язаних з соціальним захистом, стимулюванням, престижем, привабливістю управлінської посади в освіті; б) відсутність надійних механізмів реалізації проголошених державою пріоритетів, намірів; в) недостатнє фінансування модернізації освіти та управління нею, уповільнене формування нових методів державного регулювання, організаційно-економічних механізмів, які забезпечують мобілізацію коштів до бюджету галузі від установ, підприємств, населення, ефективного їх використання і завдяки цьому – забезпечення доступності і якості всіх освітніх послуг. Названі фактори характерні для діяльності всієї системи освіти України, а для значної частини відділів освіти сільських районів до того ж притаманними є неможливість забезпечити доступ молоді до всього спектра освітніх послуг, майже повна відсутність програмних заходів, спрямованих на розвиток підпорядкованих освітніх систем, неефективне використання передбачених державою коштів на функціонування освітніх систем, їх розпорошення, загалом низьке ресурсне забезпечення навчального процесу, невисока соціальна активність або й повна її відсутність у територіальних громад сіл і селищ, відсутність сучасного інформаційного супроводу, зниження професійного потенціалу кадрів, невисока соціальна захищеність вчителів. Як наслідок впливу всіх названих чинників – недостатній загальний рівень та невисока якість знань учнів сільської школи. Аналіз практичної діяльності сільських відділів освіти показує, що у переважній більшості сільських районів управління освітою націлене більше на відтворення існуючого стану функціонування, ніж на розвиток. Це відбувається тому, що реформування системи управління освітою на місцевому рівні скоріше зустрічає опір, ніж підтримку, що підтверджують дослідження. Крім того, реальні можливості відділів освіти сільських районів перебудувати свою діяльність об’єктивно обмежує низка факторів. Головними з них є: - неузгодженість чинної законодавчої бази, підзаконних актів, що змушує відділи освіти або зупинятись або шукати якісь власні варіанти розв’язання існуючих типових проблем; - невідповідність застарілих підходів і стереотипів управління сучасним соціально-економічним реаліям, що склалися на селі; - зосередження основних зусиль апарату управління на вирішенні поточних завдань, що уповільнює переорієнтацію управління на пріоритети перспективного розвитку освіти. Концептуально мета функціонування освітніх систем сільських районів не визначається в першу чергу із-за браку управлінської компетенції посадових осіб відділів освіти, що породжує супутні недоліки, які суттєво знижують ефективність управлінської діяльності. Районна політика у сфері освіти лише частково враховує основні тенденції розвитку економіки району, ринку праці та освітніх послуг. При цьому проектування змін у системі освіти сільського району стає життєво необхідним як для самої системи освіти, так і для збереження села як етнокультурного феномена. Соціально-економічна та демографічна ситуація, що склалася у сільській місцевості за останні п’ятнадцять років, не дає підстав сподіватися на швидке розв’язання існуючих проблем, в тому числі і освітніх, за допомогою традиційних засобів і механізмів. У цьому контексті проголошення 2006 року «роком села» слід розглядати як перший крок до розв’язання проблем сільських територій, які багато в чому визначають хід розвитку всього суспільства. Тому головне завдання у розв’язанні проблеми управління освітою у сільських районах України полягає у розробці та науковому обґрунтуванні соціально-педагогічних засад управління освітою, впровадження яких дає можливість вивести освіту на якісно новий рівень, який відповідатиме національним інтересам та європейським стандартам. 3. Сутність ефективного управління освітою в сільській місцевості полягає в збалансованому вирішенні всього комплексу проблем, що стоять перед нею, причому їх вирішення має відбуватись у ході реформування системи освіти України. Тому в умовах сільського району актуальним є застосування програмно-цільового управління освітою, яке передбачає відбір найважливіших проблем освітньої системи та забезпечує якнайшвидше їх вирішення через розробку програми розвитку освіти сільського району в сучасних умовах. Програма розвитку освіти є організаційною основою економічного і соціального розвитку району. Визначення перспектив і забезпечення розвитку освітніх систем сільських районів можливо здійснити лише на основі комплексного планування соціально-економічного розвитку території. З іншого боку, освітня система сільського району сама стає найбільш ефективним інструментом покращення ( або погіршення) соціально-економічної ситуації. Соціально-педагогічні засади управління освітою сільського району в сучасних умовах є ефективним засобом реалізації програмно-цільового управління освітою у сільській місцевості України. Вони складаються з чотирьох частин, якими охоплюється весь перелік чинників впливу на освіту та управління нею, а саме: конкретні соціальні умови, економічні, загальноосвітні, та конкретні педагогічні умови діяльності окремого закладу. Зміст соціально-педагогічних засад управління освітою відтворює реальні умови функціонування освітньої системи та управління нею. Опираючись на них, управління стає цілеспрямованим, гнучким і здатним реагувати на зміни в середовищі. Соціально-педагогічні засади управління освітою сприяють виробленню і прийняттю рішень щодо розвитку освіти та управління, дозволяють прогнозувати перспективи та виробляти оптимальний варіант розвитку освітньої системи на основі врахування реальної ситуації і можливостей освітньої системи. Їх застосування створює ефективні можливості реалізації цілей, що визначені метою функціонування і розвитку освітньої системи. Тому соціально-педагогічні засади управління освітою мають бути основою програми розвитку освіти сільського району на сучасному етапі, адже вони поєднують наукові підходи до реалізації програмно-цільового управління та враховують особливості функціонування освітньої системи сільського району в сучасних умовах. 4. Експериментальна перевірка соціально-педагогічних засад управління освітою сільського району в сучасних умовах засвідчує доцільність їх застосування в управлінні освітою у сільській місцевості, зважаючи на типовість проблем у різних сільських районах. Вони є дієвим стимулом до вдосконалення управлінської діяльності та забезпечують підвищення її ефективності. Ефективність управлінської діяльності відділів освіти за запропонованими критеріями, показниками та методикою її вимірювання в результаті впровадження соціально-педагогічних засад зростає в середньому в межах 13,8 – 23,3%. Достовірність одержаних результатів забезпечена достатньою повнотою інформації про стан управління освітою сільського району, співвіднесеної з основними завданнями відділу освіти, використанням науково обґрунтованих критеріїв оцінювання ефективності управлінської діяльності відділу освіти та його керівників і спеціалістів, точністю проведених обрахунків та однозначним трактуванням результатів. Таким чином, впровадження науково обгрунтованих соціально-педагогічних засад управління освітою сільського району дійсно підвищує ефективність управління, а розроблені на їх основі програми розвитку освітніх систем районів розширюють спектр освітніх послуг. Внаслідок цього освітні системи стають гнучкішими, варіативнішими і цим самим забезпечуються умови здобуття якісної освіти відповідно до запитів і потреб учнів сільських загальноосвітніх навчальних закладів. Отже, результати дослідження підтверджують правильність висунутої нами гіпотези. Ми свідомі того, що проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів соціально-педагогічних засад управління освітою сільського району в сучасних умовах. Подальшої розробки потребують механізми взаємодії відділу освіти з сільськими територіальними громадами, впровадження державно-громадського управління освітою, організація управління освітою сільського району на основі апробованого алгоритму та механізму його впровадження, визначення ролі професійної компетентності керівників та спеціалістів відділів освіти у підвищенні ефективності державного управління освітніми системами тощо. Узагальнюючи викладене вище, зазначимо, що проведене дослідження в межах наукового ракурсу оптимально окреслило соціально-педагогічні засади управління освітою сільського району в сучасних умовах, які сприятимуть підвищенню інтересу до цієї теми у науковців та управлінців-практиків відділів освіти сільської місцевості України. |
