1. У теорії вітчизняної пенітенціарної психології і педагогіки проблема ресоціалізації засуджених похилого віку вивчена недостатньо. За таких обставин є необхідним вдосконалення існуючих дотепер концептуальних і методичних підходів щодо забезпечення ефективності виправлення і ресоціалізації засуджених похилого віку. 2. На основі результатів констатуючого етапу експерименту, а також враховуючи відсутність до останнього часу у пенітенціарній теорії і практиці чіткого науково-виваженого обґрунтування специфіки психолого-педагогічної роботи із засудженими похилого віку визначено новий науковий напрям – пенітенціарна геронтологія, безпосередньо спрямований на вирішення теоретичних і практичних аспектів вдосконалення психолого-педагогічної діяльності щодо виправлення і ресоціалізації саме такої вікової категорії засуджених. 3. Застосування інтерактивних методів у контексті пенітенціарного процесу, зокрема, дискусії, ділової гри, “мозкового штурму”, які були складовими соціально-педагогічного тренінгу, є перспективним щодо посилення методичного забезпечення профілактики вчинення повторних злочинів особами, звільненими з місць позбавлення волі. 4. Дослідження показало, що за умови ефективної організації і керівництва діяльністю засуджених похилого віку можна досягти високого рівня їх соціальної активності. Цьому сприяє дотримання таких вимог: залучення засуджених похилого віку до активної трудової діяльності, яка має максимально розкривати їхні індивідуальні здібності; діяльність має бути чітко організована, спланована, проконтрольована, бути цікавою і посильною (відповідати віковим особливостям цього контингенту виправних установ), відрізнятися поступово ускладнюючим характером, і мати реальне значення для людини похилого віку; зміст педагогічного процесу має передбачати індивідуалізацію та диференціацію видів, форм і методів виправлення засуджених похилого віку, тобто забезпечувати реалізацію особистісно орієнтованого підходу. 5. Наведений у табл. 1 порівняльний аналіз даних експерименту, спрямованого на оптимізацію мотиваційної сфери засуджених похилого віку з метою підвищення ефективності їх ресоціалізації, свідчить про ефективність розробленої методики. Результати проведеного дослідження підтверджують висунуту на початку дослідження гіпотезу про те, що виправлення засуджених похилого віку може здійснюватись за умови: а) максимального врахування особливостей психіки особистості; віку та стану здоров’я; інтересів, можливостей перспективи подальшого життя тощо; б) створення системи диференційованих впливів соціального, педагогічного, психологічного, правового характеру; в) врахування рівня та характеру соціальної поведінки, а також специфіки реагування на конкретні психолого-педагогічні ситуації. 6. Підвищення кваліфікації персоналу виправних колоній, як планомірний педагогічний процес, ґрунтується на засадах гуманізації, що забезпечують підвищення психолого-педагогічної компетенції працівників пенітенціарної системи, їх теоретичної і практичної підготовки до корекційно-реабілітаційної діяльності у роботі із засудженими похилого віку. Проведене дисертаційне дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми. Перспективним залишається розробка системи соціальних, психологічних і педагогічних засобів постпенітенціарної реабілітації осіб, що повертаються з місць позбавлення волі в суспільство; запровадження нетюремних та альтернативних видів покарань, які не передбачають позбавлення волі. Не менш важливого значення набуває цілеспрямована підготовка майбутніх працівників пенітенціарної системи, формування в них свідомих знань, вмінь і навичок у роботі із засудженими похилого віку. |