У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення проблеми формування системи соціально-орієнтованого планування інноваційного розвитку підприємства. Результати виконаної роботи у своїй сукупності вирішують важливе науково-прикладне завдання щодо розроблення теоретико-методологічних засад формування системи соціально-орієнтованого планування інноваційного розвитку підприємства, в якій підприємства поряд із здійсненням заходів інноваційного процесу планово реалізують соціальні завдання щодо розвитку підприємств і регіонів. Проведене дослідження дозволило зробити такі висновки: – важливим аспектом дослідження інноваційного розвитку, концепцію якого на сучасному етапі прийнято за основний напрям економічної трансформації в державі, є прискорення перемін не лише в економіці, а й у соціальній сфері. Соціальна сфера вже протягом півстоліття виступає провідним напрямом вдосконалення суспільного життя в економічно розвинених країнах. У нас тривалий час соціальні аспекти займали другорядні позиції при розгляді державних пріоритетів, у тому числі одне з останніх місць щодо забезпечення фінансовими ресурсами. Лише досвід провідних країн світу показав значущість розв’язання соціальних проблем, які наприкінці 20-го століття стали сприйматися як невід’ємна складова частина економічного розвитку держави, кожного підприємства; – правильна оцінка соціального розвитку підприємства залежить від обраних методів оцінювання. Особливо важливим є виявлення взаємозв’язку інновацій і соціальних зрушень на підприємстві. В основу доцільно покласти порівняння вартісної оцінки економічного та соціального результату інноваційного розвитку із витратами на досягнення цих результатів. Економічний результат передбачається отримувати позитивний, хоча можливі випадки, коли він буде від’ємним. Вартісна оцінка соціального результату, отримуваного внаслідок впровадження інновації (або інновацій), має являти собою деяку суму коштів, яка визначається: по-перше, як зміна у надходженнях на підприємство внаслідок збільшення (зменшення) обсягів виробництва продукції (послуг), для яких споживачами визнано підвищення (зниження) соціальної значущості або якості продукції (послуг); по-друге, як зміна у витратах підприємства на проведення соціальних заходів, зокрема зменшення витрат на кожного вивільненого працюючого; – механізм державного стимулювання підприємств дозволяє зацікавлювати останніх у реалізації інновацій, що буде сприяти розв’язанню соціальних проблем. Можливі різноманітні способи фінансового забезпечення соціальних програм. Необхідно в ланцюгу “держава – фінансові ресурси (пільги) – соціальні програми” вбудувати ланку інноваційного характеру, яка фінансується або за кошти державного чи місцевого бюджету, або за кошти самого підприємства, і тоді ланцюг буде виглядати таким чином: “держава – фінансові ресурси (пільги) – інвестиції в інновації – додатковий прибуток від інновацій – соціальні програми”. Такий ланцюг утворює механізм продуктивного вкладення коштів із позитивним соціальним ефектом. Держава має розробити ефективний механізм контролю за підприємцями щодо виконання ними зобов’язань за отримані кошти (пільги) і реалізацію відповідних соціальних завдань. Реалізувати названі заходи можна лише шляхом планомірного впровадження співпраці державних бюджетних та позабюджетних фондів з фондами грошових коштів підприємств. – виробничо-господарська діяльність підприємств підтверджує правомочність існування категорій “місія інноваційного процесу” та “місія інновації”. Місія інновації є складовою інноваційного процесу. При цьому місія інноваційного процесу не є простою сумою місій окремих інновацій, а характеризується емерджентністю з можливим ефектом синергії в деякий момент часу. А соціальні наслідки інноваційного розвитку, які частково пов’язані з категоріями “місія інноваційного процесу” та “місія інновації”, можуть характеризувати одну із сторін результативності впровадження інновацій; – у розробленій класифікації до соціальних наслідків інновацій на підприємстві віднесено: покращання надання соціальних послуг, покращання соціального забезпечення, задоволення нових соціальних потреб, покращання екологічного стану довкілля, що є спільними для споживачів та виробників, і покращання умов життя окремо для споживачів та покращання умов праці для виробників; – склад завдань інноваційного розвитку підприємства щодо соціальної сфери є базою програмування соціального розвитку цілого регіону, в який входять і товаровиробники і споживачі. До названих завдань належать передбачення і планування: покращання надання соціальних послуг, покращання соціального забезпечення, задоволення нових соціальних потреб, покращання екологічного стану довкілля, покращання умов життя, покращання умов праці. Встановлено також відповідність між соціальними завданнями і соціальними наслідками інноваційного розвитку; – до соціальних функцій інноваційного розвитку підприємства включено: споживчу, виробничу і екологічну. Встановлено відповідність між соціальними завданнями і соціальними функціями інноваційного розвитку; – процес реалізації соціально орієнтованих планів інноваційного розвитку підприємства має бути чітко організованим на певних засадах. Принципами такої організації є: по-перше, відповідність між соціальними функціями інноваційного розвитку підприємства і відповідними завданнями та соціальною місією. Він полягає у тому, що організація цього процесу має підпорядковуватись строгій логіці, коли у розвиток визначеній соціальній складовій місії інноваційного розвитку встановлю-ються певні завдання, а цим завданням ставляться у відповідність функції, виконання яких закріпляється за конкретними підрозділами, або окремими виконавцями у таких підрозділах. Другим принципом є дотримання відповідності між соціальними функціями інноваційного розвитку підприємства і організаційними структурами, які мають такі функції реалізовувати; формування організаційних структур реалізації соціально-орієнтованих планів інноваційного розвитку підприємства має відбуватися за певними етапами. Такими етапами є, по-перше, визначення складу підрозділів, які будуть причетними до названого процесу; по-друге, визначення відповідних спеціальних функцій, через реалізацію яких буде здійснюватись виконання зазначених планів; по-третє, закріплення спеціальних функцій за підрозділами підприємства; На підставі результатів дисертаційного дослідження можна запропонувати: Міністерству економіки України використовувати результати дослідження при розробленні нормативних документів та рекомендацій щодо удосконалення соціального планування підприємствами з урахуванням інноваційного розвитку; Міністерству освіти і науки України для підготовки спеціалістів у сфері управління застосовувати теоретичні та методологічні положення дисертації щодо впровадження та застосування соціально-орієнтованих планів в системі управління підприємством. | 