У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та розв’язання наукового завдання щодо соціально-економічного розвитку сільських територій, що базується на поглибленні сутності інтегрованого розвитку сільської місцевості, комплексній оцінці процесів розвитку сільських територій Сумської області, визначенні основних факторів впливу на динаміку соціально-економічного зростання. Результати дослідження дозволяють зробити наступні висновки: 1. Соціально-економічний розвиток українських сільських територій характеризується відсутністю системного підходу до вирішення відповідних питань, а також обмеженою теоретичною і фактичною базою для аналізу проблем сільських територій. Як результат, сприйняття проблем села вченими і політиками часто не відповідає дійсності, оскільки до недавнього часу дослідження пов’язувалися, в основному, з аграрним сектором, що значно обмежувало їх цінність для сільської економіки. Поняття інтегрованого розвитку сільських територій має бути конкретизоване. На нашу думку, воно проявляється в покращенні якості життя сільського населення через підвищення рівнів його самозабезпеченості і соціальної безпеки шляхом реструктуризації його економічної активності. При цьому акцентується увага на тому, що концепція розвитку сільських територій є набагато ширшою порівняно з концепцією аграрного розвитку та відображає комплексні зв’язки і взаємодії сільських економік. 2. Доведено необхідність використання концепції інтегрованого сільського розвитку, визначено, що проблеми сільського розвитку є невіддільними від проблем аграрного сектора, а тому недоцільно зосереджуватися виключно на одній із складових політики сільського розвитку як об’єкті дослідження, оскільки це є обмеженим статичним підходом, що може призвести до значної аналітичної упередженості. Саме тому останні зміни у політичному інструментарії полягають у використанні більш цілісного підходу до дослідження і стимулювання сільського розвитку. 3. На основі вивчення зарубіжного досвіду регулювання сільського розвитку встановлено, що ключовим питанням такого розвитку є не стільки питання фінансування, скільки виявлення, підтримки і впровадження місцевих ініціатив, які поєднують інтереси державних, підприємницьких та суспільних структур, зокрема, підприємців, представників державних відомств і органів місцевого самоврядування, лідерів місцевих співтовариств, що забезпечить використання наявних потенціалів для розв’язання регіональних проблем соціально-економічного розвитку. Реалізація напрямків розвитку сільських територій має здійснюватися на принципах спільного фінансування і партнерства. Зокрема, фінансова допомога може надаватися через державні та неурядові організації на основі конкурсного відбору, прозорості та громадського контролю. 4. Обґрунтовано необхідність підвищення довіри до партнерств між державними, підприємницькими та суспільними структурами із використанням моделей “знизу доверху”. Оскільки Україна характеризується неоднорідністю сільської місцевості, заходи, спрямовані на стимулювання економічного розвитку села та створення нових робочих місць, повинні безпосередньо враховувати потреби окремих регіонів. Місцеві партнерства, створені по територіальному принципу, відіграють винятково важливу роль у забезпеченні стійкого розвитку села та є ключовими елементами політики сільського розвитку. Завдяки таким партнерствам, місцеве населення бере участь у визначенні найважливіших завдань і пошуках їх рішень. 5. Підтверджено, що проблеми сільських регіонів не можна повністю відокремити від проблем інших територій, зокрема міст. Фактично, в розвинених країнах межі, які колись відділяли міські території від сільських територій, стають все менш чіткими. Тому соціальний аспект політики сільського розвитку має бути спрямований на створення рівних можливостей та стартового капіталу для жителів сільської місцевості у порівнянні із можливостями, які характеризують міські території. З цією метою автором розроблено алгоритм реалізації місцевих ініціатив на основі переходу від формування структур локальної співпраці до розробки специфічної регіональної стратегії розвитку та її подальшої популяризації серед місцевого населення 6. Запропоновано якісно нову модель розвитку соціальної сфери в сільській місцевості шляхом пошуку нових власників об’єктів соціальної інфраструктури, зокрема шляхом формування обслуговуючих кооперативів та сільських сервісних центрів. При цьому, головною метою реформування соціальної інфраструктури визначено збереження й забезпечення ефективного функціонування і подальшого розвитку сфери послуг у сільській місцевості. Досвід роботи в цьому напрямі свідчить, що найбільш ефективними є моделі створення сільських комунальних підприємств, сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, сільських сервісних центрів, взаємодії органів місцевого самоврядування з громадськими організаціями та приватними підприємцями. 7. Запропоновано методичні підходи до розробки та обґрунтування стратегії інтегрованого розвитку сільських територій, які, на відміну від існуючих, доповнено формуванням ефективного механізму підтримки соціально-економічного зростання депресивних територій. В свою чергу визначено, що підтримка депресивних територій має зосереджуватися на наданні компенсаційних виплат агровиробникам у менш сприятливих територіях. Ці виплати мають бути адаптовані з тим, щоб відображати кращу роль агровиробників як менеджерів природних ландшафтів на таких територіях. 8. Доведено, що в рамках концепції підтримки депресивних територій повинно мати місце фінансування ініціатив щодо перепідготовки зайнятих у сільськогосподарському виробництві (або конверсія в інші види діяльності з метою забезпечення багатофункціонального розвитку сільських територій). Основна увага на даному етапі має приділятись процесам диверсифікації розвитку депресивних територій, а саме розвитку малого підприємництва, удосконаленню інфраструктури та підвищенню якості соціальних послуг 9. Обґрунтована необхідність розв’язання проблеми фінансування сільського розвитку, оскільки фінансові потреби сільських територій України з високою часткою сільського господарства в структурі економічної діяльності залишаються великою мірою незадоволеними. Вітчизняні банки майже ігнорують невеликі сільські підприємства. Очевидні причини такої ситуації пов’язані із недостатнім розвитком фінансових установ, високим ризиком, асиметричним розподілом інформації між кредиторами і позичальниками. Відтак, одним із головних завдань сільського розвитку має бути зменшення бар’єрів між фінансуванням сільського населення та формальним фінансовим сектором. При цьому, застосування нових фінансових технологій в Україні є критично важливим для зменшення ризику невиконання зобов’язань для позичальників, які одночасно покращать доступ до фінансів для багатьох селян. |