У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та запропоноване нове розв’язання наукової задачі удосконалення соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням впливу геополітичного чинника. В результаті проведеного дослідження було сформульовано наступні висновки: 1. Геополітичний чинник відіграє нині все більшу роль у розвитку держав та окремих регіонів. Глобалізація та інформатизація суспільної діяльності впливають на світовий геополітичний простір. Для досягнення геополітичних цілей нині використовуються переважно економічні методи – торговельні обмеження, інвестування стратегічних секторів економіки – енергетичного, продовольчого, сфери високих технологій і телекомунікацій, транспорту. Великого значення набуває геоекономічна складова геополітичної стратегії, метою якої є зміцнення конкурентних позицій держави у світовому співтоваристві. Вплив геополітичного чинника на розвиток регіону розглядається з позицій геополітичної стратегії держави, в якій визначено пріоритети, зміст та засоби реалізації національних інтересів держави для досягнення її поступального соціально-економічного розвитку та зростання конкурентоспроможності. Ефективне використання геополітичних переваг регіонів, адекватне реагування на зміни геополітичної ситуації в світі дає можливість успішно вирішувати регіональні проблеми, водночас сприяючи підвищенню геоекономічного потенціалу держави, її ролі у світовому співтоваристві. 2. Дослідження соціально-економічного розвитку регіону з урахуванням впливу геополітичного чинника передбачає розроблення наукової концепції щодо можливостей використання соціально-економічних і географічних переваг регіону для вирішення регіональних проблем і посилення конкурентних позицій країни у геоекономічному просторі. Слід визначити роль геополітичного чинника у регіональному розвитку в контексті геополітичної стратегії держави як способу узгодження регіональних інтересів з національними. Важливим етапом дослідження є оцінка соціально-економічного стану регіону з позицій формування геоекономічного потенціалу держави та обґрунтування стратегічних напрямів його розвитку, можливих змін у територіальній організації життєдіяльності населення, шляхів активізації зовнішньоекономічної діяльності. 3. Головними принципами формування геоекономічної стратегії України із суспільно-географічних позицій є: використання переваг геополітичного положення України у сфері економічного зростання та по відношенню до трансконтинентальних магістралей; раціональне використання ресурсного потенціалу, регіональної спеціалізації України співвідносно з міжнародним поділом праці; зменшення залежності країни від експорту стратегічних ресурсів, взаємовигідне співробітництво з іншими країнами щодо ресурсопостачання; забезпечення ефективного регіонального розвитку та соціальної спрямованості економіки України, зміцнення її конкурентних позицій у світовому співтоваристві, забезпечення національної безпеки держави. 4. Основними завданнями геоекономічної стратегії України є забезпечення високих темпів економічного зростання, реструктуризація господарства України на інноваційно-інвестиційній основі, ефективне використання науково-технічного та інтелектуального потенціалу, підвищення конкурентоспроможності регіонів, зменшення енергозалежності господарства, розширення та диверсифікація зовнішньої торгівлі та іноземного інвестування, забезпечення екологічної безпеки країни. 5. Вплив геоекономічної стратегії України на розвиток регіонів залежить від структури та спеціалізації їх господарства і в різних секторах економіки виявляється по-різному. Чим більшою є роль галузі у господарстві регіону та зовнішньоекономічній діяльності, тим більше ця галузь зазнає змін. Особливо вразливими в геополітичному плані є ринки стратегічних товарів – енергоносіїв, агропродовольчої продукції, продукції з використанням високих технологій. 6. Головними галузями спеціалізації Столичного економічного району з позицій формування геоекономічного потенціалу держави є машинобудування, зокрема авіакосмічне, суднобудування, електротехніка, виробництво програмного забезпечення, мікроелектроніка, виробництво продовольчої продукції, транспортне господарство. Промисловий комплекс зорієнтований, з одного боку, на задоволення масового споживчого попиту на продукти харчування, товари широкого вжитку, побутової хімії, папір, поліграфічну продукцію. З другого – на використання висококваліфікованих кадрів та високих технологій, що є однією з характерних рис цього регіону. Основою спеціалізації сільського господарства є виробництво високоліквідної рентабельної продукції, що має зональний характер розміщення – зерна, картоплі, овочів. Високорозвинене тваринництво, зокрема птахівництво, молочно-м’ясне скотарство, зумовлене великим попитом на продукцію тваринництва. Воно більшою мірою, ніж рослинництво має приміські риси. Підвищення ефективності промислового й сільськогосподарського виробництва пов’язане з переведенням їх на інвестиційно-інноваційну основу. Сільське господарство має всі можливості для забезпечення населення основними продуктами харчування, зміцнення експортного потенціалу агропромислового комплексу. Для цього важливо розвивати виробництво продукції з високим ступенем переробки, біопродуктів, що користуються великим попитом на європейському ринку, тарно-пакувальну промисловість, складське господарство, логістичні центри. В економіці Столичного економічного району збільшується роль галузей третинного та четвертинного секторів – фінансової діяльності, торгівлі, різноманітних обслуговуючих видів діяльності, зв’язку. Це свідчить про набуття економікою регіону сервісно-інформаційних ознак. Він є пріоритетним у сфері фінансової діяльності, посилюється інвестиційна привабливість ринку фінансово-банківських послуг, розвиток конкурентного середовища, залучення іноземного капіталу у банківський сектор економіки. Важливою є географічна диверсифікація іноземних інвестицій з метою уникнення узалежнення від капіталу однієї держави. Транспорт і зв’язок є перспективними видами економічної діяльності. Однак у регіоні спостерігається велика зношеність основних фондів цих галузей. Рівень розвитку транспортно-комунікаційної мережі та логістичної інфраструктури не відповідає сучасним запитам ринку. Геополітичні переваги розміщення Столичного регіону на міжнародних комунікаційних шляхах не задіяні достатньою мірою. У сфері транспорту і зв’язку необхідно – проводити єдину політику щодо їх інформатизації, посилити телекомунікаційну зв’язаність території регіону, удосконалити мережу телекомунікацій на базі новітніх технологій, інтегрувати її в мережу Інтернет. Важливо, щоб телекомунікаційні мережі були доступними для населення. Потребує модернізації рухомий склад залізничного, автомобільного, річкового, авіаційного транспорту; необхідно пожвавити розвиток логістичної інфраструктури, будівництво кільцевих доріг навколо м. Київ, а також сучасних комплексних магістралей та міжнародних транспортних коридорів. Все це дасть можливість посилити транзитність території регіону. У структурі економіки Столичного регіону стрімко розвивається оптова та роздрібна торгівля, розпочалися процеси концентрації капіталу в цій сфері, покращується асортимент товарів, з’явилися можливості для впровадження інновацій. Однак розвиток великих оптових підприємств поки що відстає від перетворень, що відбуваються у роздрібній торгівлі. Основними напрямами розвитку торговельної сфери Столичного регіону є створення потужних вітчизняних торговельних мереж (на противагу іноземним корпораціям), підвищення платоспроможного попиту населення, розбудова торговельної інфраструктури у периферійних регіонах, впровадження інновацій у сферу торгівлі. Основними напрямами вдосконалення територіальної організації життєдіяльності населення є інвестиційно-інноваційний розвиток його регіонального ядра – Київської агломерації, реалізація полярної моделі зростання, винесення екологічно небезпечних підприємств за межі великих міст, комплексний розвиток транспортно-логістичної системи, підвищення рівня транспортної доступності периферійних поселень. 7. Підвищення конкурентних позицій Столичного регіону, зважаючи на вплив геополітичного чинника, тісно пов’язані з необхідністю переходу на інноваційний шлях розвитку, раціонального використання інтелектуального потенціалу, широкого залучення інвестиційних ресурсів, формуванням соціально орієнтованої ринкової економіки. Важливо також істотно підвищити ефективність традиційних галузей господарства – енергетики, АПК, легкої промисловості, посилити інтегрованість внутрішнього ринку, його експортну орієнтацію як регіону з високотехнологічною економікою. Реалізація цих напрямів сприятиме соціально-економічному розвитку Столичного регіону, забезпеченню і водночас посиленню геоекономічної ролі України у міжнародному співтоваристві. |
