У дисертації розроблено теоретико-методологічні засади забезпечення продуктивної зайнятості сільського населення, обґрунтовано методику оцінки стану його розвитку, запропоновано заходи по вдосконаленню соціальної політики на селі та механізму її реалізації відповідно до реалій сучасного етапу розвитку України. Результати проведеного дослідження дають змогу зробити висновки концептуального, теоретичного і практичного спрямування, основними з яких є наступні. 1. В роботі зайнятість населення розглядається як соціально-трудова система, метою функціонування якої є відтворення людського капіталу відповідно до рівня розвитку продуктивних сил та соціального і науково-технічного прогресу. Відповідно до цього зайнятість в аграрному секторі економіки дисертантом визначено як соціально-трудову систему, що охоплює цілісну сукупність сфер, відносин, форм і методів організації трудової діяльності економічно активного населення, обумовлених використанням землі як основного засобу виробництва і спрямованих на створення матеріальних і соціальних продуктів та забезпечення відтворення і розвитку людського капіталу, задіяного в цьому секторі. 2. Застосування системного підходу до дослідження сфери зайнятості є основою для комплексного вивчення її властивостей, що має велике теоретичне і прикладне значення для поглиблення методолого-методичного обґрунтування розв‘язання проблем зайнятості та ринку праці України й дозволить забезпечити необхідний рівень керованості та ефективності функціонування сфери зайнятості аграрного комплексу. Аналітична оцінка дає змогу сформулювати такі загальносистемні властивості зайнятості в аграрному секторі, як континуальність, безперервність еволюції та взаємодії з зовнішнім середовищем, цілісність, автономність, ієрархічність, складність, інтегративність, незворотність і флуктуактивність. 3. Встановлено, що розвиток сфери зайнятості та ринку праці як відкритих систем обумовлений дією складного комплексу факторів, що впливають на попит та пропозицію робочої сили і через них – на показники зайнятості і безробіття. У дисертації здійснено класифікайію цих факторів, яка дає змогу комплексно оцінити зміни, що відбуваються під їх безпосереднім впливом в сфері зайнятості. 4. Визначено, що сучасний етап соціально-економічного розвитку України пов‘язаний з посиленням впливу тенденцій і закономірностей суспільно-економічного розвитку наднаціонального, світового рівня., а саме: глобалізацією світового розвитку, переходу людства від індустріального до інформаційного (постіндустріального) суспільства, утвердження та поширення у загальносвітовому вимірі провідної ролі здатності людини до трудової діяльності інноваційного змісту, визнання людського капіталу як головної продуктивної сили. Своєрідно переломлюючись крізь призму особливостей розвитку економіки України, вони проявляють себе у змінах структури економіки та динаміки зайнятості. 5. Комплексне дослідження розвитку зайнятості в аграрному секторі економіки передбачає використання структурно-функціонального аналізу з метою системної об’єктивної оцінки сучасного стану і динамічних зрушень у чисельності та структурі зайнятості економічно активного сільського населення, його розміщенні по регіонах, галузях і сферах економіки, видах економічної діяльності. З цією метою автором запропоновано систему індикаторів і параметрів, які, відповідно до розроблених методологічних підходів, характеризують субстанційний, функціональний та реляційний аспекти сфери зайнятості. В роботі запропоновано також індексний підхід до визначення інтегрального показника інтенсивності структурних зрушень в зайнятості сільського населення. 6. Встановлено, що в Україні рівень безробіття серед сільського населення більш ніж у два рази перевищує аналогічний показник у містах.Частка найманих працівників, зайнятих у сільському господарстві, складає лише 40%. Об’єктивною тенденцією є абсолютне і відносне скорочення чисельності працюючих за наймом та збільшення чисельності самозайнятих і безкоштовно працюючих членів сім’ї. Більше половини працівників зайняті в особистих селянських господарствах, що стало наслідком ринкових реформ в аграрному секторі. Значного поширення набуло приховане та сезонне безробіття. Якщо не вжити запобіжних заходів, то можна очікувати подальшого збільшення незайнятого сільського населення і посилення напруги на сільському ринку праці. 7. Системне дослідження сфери зайнятості аграрного сектора економіки потребує застосування геопросторового підходу. У цьому контексті територіальна організація сфери зайнятості аграрного сектора економіки розглядається як просторова форма функціонування інституційно-правових та соціально-трудових відносин щодо відтворення людського капіталу; як процес управління формуванням, розподілом, перерозподілом та використанням робочої сили в межах певної території; як соціально-економічний та фінансовий механізм оптимізації територіального відтворення людського капіталу регіонів і держави загалом. 8. Метою вдосконалення територіальної організації сфери зайнятості в аграрному секторі економіки автором визначено забезпечення сталого людського розвитку, підвищення добробуту населення, досягнення повної продуктивної зайнятості, підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, раціональне використання земельних ресурсів та екологічну безпеку. Досягнення визначених цілей вимагає проведення систематичного регіонального моніторингу соціально-економічного розвитку на єдиній методологічній та методичній основі. В роботі запропоновано методичну процедуру комплексного аналізу соціально-економічного розвитку регіонів, яка включає чотири етапи і дозволяє виокремити основні проблеми, що обумовлюють і посилюють соціальну напругу, виявити особливості розвитку регіональної сфери зайнятості в АПК та проблемні депресивні регіони, дослідити рівень асиметричності розвитку регіонів. 9. Оцінка гостроти регіональних проблем ґрунтується на встановленні регіональної асиметрії розвитку сфери зайнятості та ринку праці сільського населення, яку автор визначає як політико-правову і соціально-економічну категорію, що відбиває стійкі в часі відхилення властивостей і параметрів регіональних систем від їх критеріальних значень. Розрахунок параметрів відхилень найбільш репрезентативних показників соціально-економічного розвитку аграрного сектору економіки та сфери зайнятості сільського населення України, а також оцінка регіонального розвитку за показником валової продукції сільського господарства на душу населення в динаміці свідчать про поступове зростання регіональної асиметрії, що посилює розрив між різними за економічними можливостями регіонами, призводить до накопичення і загострення соціальної напруги у суспільстві. На основі відповідних розрахунків виявлено регіони високого рівня розвитку (Донецька область), регіони з задовільним станом зайнятості в аграрному секторі економіки (Дніпропетровська, Запорізька, Київська, Одеська Харківська області), депресивні регіони (АР Крим, Вінницька, Волинська, Кіровоградська, Луганська, Миколаївська, Полтавська, Черкаська, Сумська області), слаборозвинені регіони (Житомирська, Херсонська, Хмельницька, Чернігівська області) та кризові (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька області). 10. Основними елементами сучасної соціальної політики в роботі визначено: сприяння продуктивній зайнятості і захист від безробіття; вирівнювання та захист доходів населення; захист соціально вразливих груп населення; захист інтересів споживачів. Соціальний захист економічно активного сільського населення автор розуміє як комплексну багаторівневу систему заходів, спрямованих: на забезпечення продуктивної вільно обраної зайнятості або сфери діяльності на основі ефективного розвитку всіх секторів економіки та формування адекватної їм робочої сили; на створення умов для зростання доходів за рахунок високопродуктивної праці; на підтримання доходів і професійну переорієнтацію безробітних та незайнятих громадян. Ключова функція держави як суб'єкта соціальної політики полягає у формуванні соціально-економічного середовища, сприятливого для активної самореалізації кожного члена суспільства у власне економічній сфері, що гарантує достатній рівень стабільності і можливості розвитку. Основні напрями такого регулювання полягають у законодавчому захисті прав працівника як партнера соціально-трудових відносин, активній політиці зайнятості, що стимулює створення і поліпшення якості робочих місць, встановлення обґрунтованого державного мінімуму оплати праці. 11. В процесі дослідження встановлено, що інституціональні перетворення на селі спонукали сільських жителів виробляти власні способи економічної адаптації до ринкових умов, темпи і ступінь якої відрізняються за соціально-демографічними групами. Класифікація груп сільського населення за ступенем адаптивності визначається, насамперед, соціально-демографічними, професійно-кваліфікаційними і суб'єктивно-психологічними характеристиками особистості, завдяки яким індивід може (або не може) реалізувати ту або іншу адаптаційну стратегію. Для сільського населення в цей період були характерні такі типи соціально-економічних стратегій: добровільна активна; вимушена активна; вимушена пасивна; пасивна руйнівна. Розробка таких стратегій адаптації селян до умов ринкового господарювання дасть змогу підвищити обґрунтованість і адекватність регулюючих заходів соціальної політики на селі, досягти бажаних результатів суспільно-економічних трансформацій. 12. Вивчення досвіду становлення ринкового господарства в розвинутих країнах дозволяє виокремити такі елементи державного регулювання зайнятості сільського населення, доцільні для опрацювання та застосування в Україні, як: збереження достатньо сильних позицій держави у визначенні і здійсненні політики зайнятості та інтеграції останньої у загальну економічну політику; більшу гнучкість методів державної політики та зміщення акцентів з регламентуючих і обмежуючих заходів на стимулюючі, з регулювання попиту на робочу силу на регулювання пропозиції; активізацію підприємництва; узгодження макро- і мезорівня регулювання зайнятості та децентралізацію регулювання ринку праці; реструктуризацію робочих місць та збільшення попиту на трудові послуги шляхом розвитку соціальної інфраструктури у сільській місцевості. 13. В умовах подальшого поглиблення аграрної реформи актуалізується проблема пошуку нетрадиційних сфер докладання праці, в першу чергу за рахунок розширення самостійної зайнятості та розвитку різноманітних форм кооперування діяльності. Дослідження сектора самозайнятості сільського населення свідчать не тільки про переваги і можливі позитивні соціально-економічні результати його розвитку, але і перешкоди та загрози, основними з яких є недосконалість нормативно-правової бази, бюрократизм, нерозвиненість виробничої та обслуговуючої інфраструктури, нестабільність доходів та соціальна незахищеність працівників. Факторами розвитку самозайнятості сільського населення мають стати аграрна та майнова реформа; удосконалення законодавчої бази; послаблення податкового тиску і посилення соціальних гарантій; фінансово-кредитна підтримка; інфраструктурне забезпечення; розвиток співпраці і кооперування з великими сільськогосподарськими підприємствами; ресурсна підтримка самозайнятого населення, суб’єктів малого підприємництва та новостворених сільськогосподарських кооперативів, диференційована за регіонами залежно від рівня їх соціально-економічного розвитку та напруги на ринку праці. 14. Запропонована модельна структура Державної (Національної) та регіональних програм забезпечення продуктивної зайнятості сільського населення ґрунтується на розроблених концептуальних напрямах трансформації державного регулювання сфери зайнятості на якісно нових засадах відповідно до завдань поступового нарощування темпів економічного розвитку країни. Це дасть змогу: забезпечити спадкоємність виконавчої і законодавчої регіональної влади в регіональній політиці зайнятості сільського населення; оптимізувати регіональні й загальнодержавні економічні інтереси; гнучко підходити до формулювання економічних і соціальних пріоритетів регіону. 15. Стратегічними напрямами реалізації державної політики соціального захисту населення в аграрному секторі економіки мають стати: запобігання успадкованій бідності, яка притаманна сільському населенню; створення для працездатного населення економічних умов, що дають змогу за рахунок власних доходів забезпечувати більш високий рівень життя; формування сприятливого соціального середовища для забезпечення всебічного розвитку особистості; створення умов для розвитку і підвищення якості трудового потенціалу села та відродження мотивації до праці; сприяння процесам професійної і соціальної мобільності сільського населення; збереження і поліпшення навколишнього середовища, що вимагає відповідного удосконалення механізму соціального захисту. Запропонований механізм такого захисту населення в аграрному секторі економіки включає блоки формування та реалізації політики соціального захисту, а також організаційно-контролюючий блок, методи і регулятори здійснення політики соціального захисту. Викладені в дисертації система індикаторів і методика оцінки рівнів соціальної забезпеченості, соціальної напруженості та соціального благополуччя можуть бути використані регіональними органами влади у практичній діяльності при розв’язанні проблем зайнятості і соціального захисту населення. |