У дисертації наведені теоретичні узагальнення і запропоновано нове вирішення науково-прикладного завдання щодо соціально-економічного функціонування приватного сектору вищої освіти в Україні. Результати проведеного дослідження дозволяють сформулювати такі висновки: 1. Система вищої освіти є духовною та водночас матеріальною основою розвитку країни, тому глибина і швидкість зміни форм та змісту системи вищої освіти тісно пов’язані з глобальними процесами змін у суспільстві, продуктивних силах та виробничих відносинах, виступають фактором їх прогресивного розвитку. 2. Існують певні закономірності та зв'язки між розвитком сектору вищої освіти та загальним економічним зростанням країни. Доведено, що роль освіти та вищої освіти зокрема і рівень освіченості нації в економічному розвитку країни надзвичайно зростає в період становлення нового постіндустріального інформаційного суспільства. Це найбільш помітно в економічно розвинутих країнах, в яких вища освіта набрала масового характеру, а приватний сектор складає вагому її частину. 3. Виникненню та формуванню приватного сектору вищої освіти в суспільстві сприяли економічні передумови (підвищення інтелектуалізації процесу праці, зміна форм господарювання та форм власності, процес глобалізації тощо), історичні (виникнення приватного сектору вищої освіти в деяких країнах світу раніше ніж державного; історично склалося так, що серед десяти найпрестижніших ВНЗ світу переважають саме приватні, які є й найстарішими у світі та ін.), політичні (політичні зміни на міжнародній арені, зміна політичного устрою держави, швидкий розвиток суспільства та ін.), соціальні (необхідність формування середнього класу в державі, ліквідація бідності та послаблення кримінальної ситуації в державі, доступність вищої освіти усім верствам населення тощо) та культурні передумови (прагнення населення до підвищення рівня освіченості, задоволення освітніх потреб певних прошарків населення, релігійних, національних меншин тощо). 4. Приватний сектор як складова частина системи освіти виконує всі притаманні їй функції: виховну, пізнавальну, навчальну та розвиваючу. Поруч з цими, приватному сектору вищої освіти належить важлива роль у виконанні таких специфічних функцій як економічна (зростання доходів населення, підвищення продуктивності праці, забезпечення економічного зростання країни та ін.) та соціальна (вплив на соціальну структуру суспільства, зменшення соціального розшарування та ін.). 5. Приватний сектор вищої освіти в Україні починає розвиватися під час становлення нового інформаційного постіндустріального суспільства, коли створюється нове економічне середовище, яке формує нові умови функціонування та висуває нові вимоги до усіх його учасників. В умовах переходу до ринкової економіки змінюються умови функціонування не лише для підприємств виробничої сфери та сфери послуг, а й для усіх інших закладів та установ економічної, соціально-економічної, соціальної, політичної, культурної та інших сфер діяльності. Діяльність закладів освіти набуває ринкового характеру, для якого властиві конкурентність, відповідальність за свої результати, ініціатива, ризик тощо. 6. Автор пропонує розкривати поняття „приватний сектор вищої освіти” в різних аспектах: власності (як сукупність ВНЗ, заснованих на приватній формі власності), управління (як сукупність господарської діяльності приватних ВНЗ) та фінансування (як сукупність освітніх послуг усіх приватних вищих навчальних закладів освіти та послуг державних навчальних закладів вищої освіти, що надаються на платній основі фізичним та юридичним особам); 7. Структурні зміни, що відбулися у сфері освіти за останнє десятиліття, свідчать про динамічність процесу виникнення приватних вищих навчальних закладів освіти у період переходу держави до ринкової економіки. 3 появою приватного сектору поруч із державним сектором створюється конкурентне середовище, загострюється питання їх одночасного існування та розвитку. Динаміка та тенденції розвитку сектору вищої освіти говорять про те, що кількісний розвиток вже завершено і необхідна оптимізація співіснування державного та приватного секторів вищої освіти та підвищення ефективності їх функціонування. 8. Постійне зростання потреби суспільства у вищій освіті наштовхується на обмежені можливості державного фінансування. При розширенні масштабів освітньої діяльності обсяги державного фінансування не можуть зростати безкінечно, що потребує розширення джерельної бази системи вищої освіти. Держава, в свою чергу, повинна зберігати за собою прерогативи вибору стратегії розвитку вищої освіти та механізму гнучкого регулювання нею. 9. Реалії економічного розвитку України (передусім нестача бюджетного фінансування) потребують реалізації принципу багатоканального фінансування освіти із залученням позабюджетних джерел. В той же час така політика повинна полягати не тільки у дозволі притоку різноманітних ресурсів у сферу освіти, а й передбачати принципові положення щодо ролі державного та приватного секторів, включати стимулюючі заходи щодо підвищення якості освітніх послуг та містити механізми полегшення фінансового тягаря для споживачів. 10. Нові індустріальні країни змогли забезпечити прорив в економічному розвитку завдяки докорінним змінам у сфері вищої освіти. Незважаючи на скорочення урядами багатьох соціальних програм, витрати на освіту, як державні, так і загалом суспільні, мають позитивну динаміку в розвинених країнах світу. Збільшення інвестицій в освіту сьогодні необхідне ще й тому, що глобалізація економіки, революція інформаційних технологій, прискорення соціального прогресу породжує масу проблем, причому не тільки соціальних і економічних, а й етичних, культурних та політичних. 11. Роль і масштаби приватного сектору в кожній країні визначаються стратегією розвитку освіти, можливостями державного фінансування, рівнем життя населення та конкретними культурно-історичними умовами. Відповідно до цього, масштаби приватного сектору вищої освіти в Україні повинні визначатися стратегічним баченням того, яка частина населення має отримувати вищу освіту, можливістю державного фінансування закладів вищої освіти та платоспроможним попитом населення, який безпосередньо визначається рівнем його доходів. 12. Для перспективного розвитку приватного сектору вищої освіти потрібно розвивати на державному рівні механізм фінансування сфери приватної вищої освіти у напрямі залучення різноманітних ресурсів та полегшення фінансового тягаря для користувачів. Одним із методів фінансового забезпечення є кредитування вищої освіти, механізм якого потребує значної диверсифікації та пошуку найбільш ефективних форм, що вже відомі у світовій практиці. |