У дисертації наведено розв’язання наукової задачі – виявлення факторів розвитку соціально-економічної інфраструктури в трансформаційній економіці та її впливу на економічне зростання, розробки практичних рекомендацій щодо бюджетно-фінансової політики в галузях соціально-економічної інфраструктури з метою досягнення економічного зростання. Проведене дослідження дозволяє зробити такі основні висновки і пропозиції теоретичного та науково-практичного спрямування: 1. В сучасній економічній теорії категорія „соціально-економічна інфраструктура” піддається трансформації разом із розвитком науки. З точки зору сучасного теоретичного підходу, вона являє собою одну з підсистем економічної системи, що забезпечує ефективність виробництва, розподілу, обміну та споживання за рахунок зниження трансакційних витрат та регулює відносини між суб’єктами господарювання. За даним визначенням, до соціально-економічної інфраструктури віднесено переважно такі галузі, що становлять предмет дослідження: транспорт, зв’язок, житлово-комунальні послуги (водо-, газо-, енергопостачання, збір та вивезення сміття), охорона здоров’я, освіта та наука тощо. Всі елементи інфраструктури мають спільні властивості та виконують такі функції, як регулювання, забезпечення та інтегральна. Уточнено сутність поняття „інфраструктурний потенціал”, який являє собою сукупність кадрових, матеріально-технічних, інформаційних та організаційних ресурсів, що створюють умови для розширеного економічного відтворення та носять характер забезпечення діяльності економічних агентів. Інфраструктурний потенціал здатний накопичуватися в межах одного тривалого економічного циклу, чому має сприяти державна бюджетно-фінансова політика. 2. Основними факторами розвитку інфраструктури є інновації, обсяги фінансування інфраструктури, приватна чи державна форма забезпечення, рівень децентралізації, законодавча база та соціокультурний чинник. Вони, як параметри інфраструктурної підсистеми, викликають її кількісні та якісні зміни, виражають внутрішні та зовнішні зв’язки, призводять до її перетворень. Аналіз розроблених показників ступеня розвитку соціально-економічної інфраструктури – структури послуг, рівня технологій, рівня фінансування свідчить, що: 1) телекомунікаційна галузь є найбільш привабливою з точки зору іноземних інвесторів та займає поряд з енергетикою найбільшу питому вагу у структурі інвестицій; 2) за структурою зайнятості лідирують торгівля та освіта, в цих же галузях використання трудових ресурсів переважає перед використанням матеріальних, що характеризує покращення якості послуг; 3) галузі, де застосовуються прогресивні технології, зокрема, транспорт і зв’язок, охорона здоров’я та торгівля, відображають зменшення використання робочої сили, інші характеризуються збільшенням використання робочої сили, що може свідчити як про відродження національного виробництва, так і про низький технологічний рівень його розвитку. 3. Основою формування уявлень про вплив соціально-економічної інфраструктури на економічне зростання є передавальний механізм, який діє в двох напрямках і є замкнутим: фінансування соціально-економічної інфраструктури забезпечує економічне зростання, останнє викликає зростання інвестиційних видатків на її розвиток. Фінансування інфраструктури здійснюється з двох джерел: державні витрати, які в загальній тенденції можуть бути охарактеризовані як переважно неефективні в накопиченні інфраструктурного потенціалу, та приватні інвестиції. Соціально-економічна інфраструктура впливає на економічне зростання через зниження трансакційних витрат. Механізм її впливу реалізується через три канали: розширення ринків збуту, прискорення обігу капіталу, покращення якості вхідних ресурсів. Відповідно, всі канали можуть взаємодіяти між собою. 4. На основі моделювання впливу соціально-економічної інфраструктури на економічне зростання як фактору виробництва в трансформаційних економіках через використання модифікованої функції Кобба-Дугласа виявлено, що соціально-економічна інфраструктура спричиняє значний вплив на валовий внутрішній продукт на одну особу. Міра цього впливу коливається з 1,5 до 1,8% приросту ВВП на кожен процент приросту інфраструктурного потенціалу. Розрахований інтегральний показник соціально-економічної інфраструктури через використання методу головних компонент дозволяє оцінити розмір накопиченого інфраструктурного потенціалу в країні, а також уникнути однобічного розгляду впливу соціально-економічної інфраструктури через показник розвитку окремої її галузі при розробці математичних моделей. Серед розрахованих показників стану елементів соціально-економічної інфраструктури (освіта, охорона здоров’я, житлово-комунальне господарство, транспорт і телекомунікації) найбільше пов’язані з економічним зростанням охорона здоров’я, телекомунікації та житлово-комунальне господарство. 5. На реформування соціально-економічної інфраструктури значним чином впливає глобалізація, яка завдяки вільному руху капіталів спричиняє розширення участі приватного сектору у фінансуванні діяльності підприємств інфраструктури. Недоліки реформ полягають у неврахуванні таких факторів, як: недостатність інформаційно-інституційного забезпечення, при реалізації проекту; недооцінка чинників, що впливають на прибутковість проектів; недосконалість інструментів запровадження конкуренції; наявність політичного втручання. В результаті аналізу досвіду реформування соціально-економічної інфраструктури визначено сучасні пріоритети державного регулювання її розвитку, що полягають в співпраці державного і приватного сектору, бюджетній децентралізації, розширенні конкуренції, збільшенні обсягів фінансування освіти та охорони здоров’я, перетворенні регулюючих інститутів. 6. Принципи бюджетно-фінансової політики, яка має сприяти впровадженню пріоритетних напрямів регулювання, передбачають наукову обґрунтованість фінансування, оптимальність, ефективність, єдність і взаємозв’язок всіх заходів бюджетно-фінансової політики, оптимальність сполучення ринкових і неринкових фінансових інструментів. 7. Співвідношення економічної ефективності та соціальної справедливості, що має забезпечуватися політикою регулювання соціально-економічної інфраструктури в Україні та інших трансформаційних економіках на даному етапі розвитку, змінюється на користь поширення ринкових механізмів господарювання, що загалом сприяють підвищенню економічної ефективності господарського комплексу. Передбачається, що посилення ринкових механізмів регулювання економіки вимагає розширення участі приватного сектору в управлінні та фінансуванні інфраструктури за рахунок забезпечення відповідних умов державою. 8. Інтенсифікація дії передавального механізму впливу фінансування соціально-економічної інфраструктури на економічне зростання може бути досягнута за рахунок використання комплексу інструментів та важелів економічної політики, що реалізуються через фінансовий та організаційно-інституційний механізми: створення регулюючого інституту, який реалізує окремі напрями інвестиційної політики в галузях соціально-економічної інфраструктури, державного і приватних фондів медичного страхування, державні гарантії, пільгові кредити та спільне фінансування з приватними агентами, запровадження системи угод між продавцями послуг соціально-економічної інфраструктури та покупцями. |