1. Сільське господарство загалом і суб’єкти господарювання в ньому, які формують організаційну структуру галузі, функціонують у певному соціальному середовищі. Соціальне середовище функціонування суб’єктів господарювання у сільському господарстві – це сукупність зовнішніх чинників і умов, пов’язаних із формуванням, відтворенням та використанням трудового потенціалу галузі, які в кінцевому результаті впливають на результати діяльності господарюючих суб’єктів. Його утворюють: населення (жителі поселень, в яких здійснюють свою діяльність господарюючі суб’єкти), сільська поселенська мережа, соціальна інфраструктура села. В умовах кризи в усіх складових соціального середовища функціонування суб’єктів господарювання у сільському господарстві розвиваються негативні тенденції: посилюється депопуляція сільського населення, продовжується занепад соціальної інфраструктури і обезлюднення сіл. 2. Форми організації сільськогосподарського виробництва і їх соціальне середовище розвиваються у взаємозв’язку. Організаційна структура сільського господарства України, яка формується у процесі новітніх ринкових трансформацій, має більше можливостей для ефективного використання людського, поселенського, інфраструктурного потенціалу села, однак повніше використання цих можливостей потребує, з одного боку, подолання негативних тенденцій у соціальному середовищі сільського господарства, а з іншого – посилення соціальної спрямованості розвитку галузі. 3. Суб’єкти господарювання у сільському господарстві взаємодіють зі своїм соціальним середовищем через задоволення потреб та реалізацію інтересів селян. Поряд з цим нерідко на різних етапах розвитку галузі господарюючі суб’єкти неповною мірою враховували чи ігнорували ці інтереси. В період новітніх аграрних трансформацій невирішеними залишаються проблеми формування ефективного власника, подолання реального відчуження селянина-працівника від власності на землю та матеріальні засоби виробництва, реалізації в сучасних умовах феномену фермерства, у якому органічно поєднуються власник, суб’єкт господарювання і працівник. Повніша реалізація інтересів селян сільськогосподарськими підприємствами різних організаційно-правових форм сприятиме поліпшенню соціального середовища їх функціонування. 4. Соціальна діяльність сільськогосподарських підприємств, створених після реструктуризації колективних сільськогосподарських підприємств, пов’язана з виконанням наступних соціальних функцій: працевлаштування громадян, наслідком якого є отримання ними винагороди за працю та соціальних гарантій; надання виробничих і побутових послуг працівникам підприємства; повна або часткова компенсація соціально-культурних послуг, які надаються іншими організаціями, а також поліпшення умов життя працівників шляхом безпосереднього надання їм різноманітних благ; повне чи часткове забезпечення функціонування та участь у розвитку матеріальної бази об’єктів соціальної інфраструктури. Значні розбіжності між суб’єктами господарювання у сільському господарстві щодо виконання ними зазначених соціальних функцій не спостерігаються: все залежить від фінансового стану та ставлення адміністрації підприємства до соціальної діяльності. Поряд із цим, у сільськогосподарських виробничих кооперативах спостерігається повніше, ніж в інших видах підприємств, задоволення потреби селян у працевлаштуванні. 5. При становленні нової організаційної структури сільського господарства лише частково використано потенціал існуючої сільської поселенської мережі. Навіть при створенні на базі реформованого сільськогосподарського підприємства декількох нових вони часто розташовувалися у тому ж селі, де раніше була центральна садиба господарства, оскільки там були в наявності кращі трудоресурсні, організаційні та інфраструктурні умови розвитку виробництва. При цьому лише деякі господарства, зокрема фермерські, почали освоювати виробничий і соціальний потенціал середніх і малих сільських поселень. 6. Подальший розвиток організаційної структури сільського господарства повинен враховувати і використовувати наявність у сільській поселенській мережі вагомої частки малих сіл. Чисельність цієї групи поселень зростає і, оскільки потенціал малих сіл не використовується, частина їх повністю втрачає населення і знімається з реєстрації. Це спричиняє обезлюднення, деградацію територій. Прогнозні оцінки згортання сільської поселенської мережі свідчать, що у 2001-2010 рр. вона може втратити до 800 сіл, що негативно позначиться на розвитку сільського господарства. 7. У процесі аграрних трансформацій багато функцій щодо формування сприятливого соціального середовища функціонування суб’єктів господарювання у сільському господарстві перейшли до органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, але вони не в змозі забезпечувати їх належне виконання через брак фінансових і організаційних можливостей. При формуванні організаційно-економічних механізмів державного регулювання подальшого розвитку сільських територій необхідно передбачити засоби заохочення суб’єктів господарювання до поліпшення умов життя жителів сіл, у яких вони здійснюють свою господарську діяльність. 8. Результати анкетного опитування керівників сільськогосподарських підприємств двох районів Кіровоградської області щодо участі в утриманні та розвитку соціальної інфраструктури свідчать про те, що деякі об’єкти соціальної інфраструктури залишаються у їх власності, посильна допомога надається закладам, які перебувають у комунальній власності, водночас брати участь у розвитку матеріальної бази інфраструктури вони погоджуються за умови отримання певних пільг чи зустрічних заходів владних структур. Ця позиція суб’єктів господарювання повинна бути використана у механізмах державного регулювання розвитку села. |