Теоретичний аналіз та отримані результати експериментальної роботи дозволили сформулювати такі висновки: 1. Комплексний аналіз проблеми соціального становлення студентської молоді у позааудиторний час дав можливість визначити соціалізацію студента як процес і як результат педагогічно організованого становлення особистості студента вищого навчального закладу, який виступає суб’єктом цього процесу. Здійснення соціальної самоідентифікації студента, формування соціального досвіду, включення до соціально детермінованих шляхів вирішення завдань особистісної і професійної життєдіяльності утворюють внутрішні та зовнішні умови для самореалізації, самовдосконалення, що веде до соціальної активності. 2. Соціальне становлення - це складний, багатофакторний процес, обумовлений впливом як об’єктивних, так і суб’єктивних причин. Студентський період є важливою стадією соціалізації і має певні особливості, зокрема: а) відбувається активне включення у нове середовище; б) посилюється роль студента як суб’єкта соціалізації, самостійність у виборі цінностей, ідеалів, середовища для спілкування, видів діяльності, що посилює необхід-ність рівноправної, демократичної партнерської взаємодії; в) удосконалюються механізми саморегуляції, самокорекції; г) домінуючим фактором впливу стає нове соціальне середовище (академічна група, групи за інтересами). Передумовами успішного соціального становлення студентської молоді є: соціальний досвід, потреби, установки особистості, наявність адекватного соціального середовища, організація соціально-виховного процесу. 3. У ході дослідження нами була розроблена модель соціалізуючого процесу, визначені й експериментально перевірені соціально-педагогічні умови, шляхи і засоби, які впливають на рівень соціального становлення студента. Умови полягають у взаємозв’язку соціального мікросередовища і «Я-особистості, необхідності концепції соціального виховання студентів, врахуванні особливостей академічної групи як соціального середовища. Шляхами є оволодіння педагогами природою, структурою і механізмами особистісного розвитку студентства, оволодіння процедурою і технологією соціального виховання студентів, розвиваючи в них соціально значущі потреби і цінності. Засоби включають спеціальний тренінг та методичні семінари-практикуми для кураторів, різні форми взаємодії кураторів з батьками. 4. Проведена дослідно-експериментальна робота дозволила: виявити загальні і специфічні тенденції соціалізації студентів у сучасних умовах розвитку вищої школи у позааудиторний час та обгрунтувати об’єктивну необхідність оновлення змісту і технологій соціалізуючого процесу у зв’язку з новими завданнями розвитку спеціаліста. У ході експерименту розроблено і теоретично обгрунтовано 3 критерії: особистісний, змістовий, операційний, що характеризують якісний прояв результатів соціалізуючого процесу, виявлено рівні соціального становлення студентів. 5. Виведений на основі трьох зрізів діагностичний коефіцієнт показав, що кількісне вираження позитивної динаміки в експериментальній групі перевищує відповідні зміни в контрольній групі в чотири рази: Е: 0,23 > К: 0,06. Зростання показників рівнів за усіма трьома критеріями соціального становлення особистості в обох групах (Е і К) свідчить про позитивний вплив і ефективність соціалізуючого процесу в університеті. Особливо це помітно за трьома показниками операційного критерію в експериментальній групі. Отже, дослідження підтвердили припущення про те, що розроблена програма соціального виховання студентів є об’єктивно доцільною й ефективною. У ході дослідження виявлено низку наукових проблем, які потребують подальшого вирішення: особливості індивідуалізації процесу виховання студентів в умовах вищої школи; особливості управління соціально-виховним процесом вищого навчального закладу; оновлення технологій роботи педагогів-кураторів зі студентами академічної групи у закладах вищої освіти. |
