1. Соціальне самопочуття – це загальна, генералізована оцінно-емоційна реакція людини на всю сукупність соціальних умов її існування. Формування соціального самопочуття починається з найпростішого результату оцінного відображення – емоцій-переживань. Більш тривалі і стійкі емоції формують настрої, почуття. Більш стійкі настрої і почуття визначають психічні стани. І як інтегральний стан, зрештою, постає соціальне самопочуття. Пройшовши всі етапи, воно здобуває статус генералізованого оцінно-емоційного та когнітивного інтегрального стану, який, у свою чергу, впливає на всі сторони особистості, на всі психічні процеси і стани. Відмінність соціального самопочуття від психічного стану або від настрою полягає в тому, що воно не може формуватися без оцінки перспектив розвитку. Соціальне самопочуття динамічне, але порівняно із психічним станом воно є більш стійким. 2. Соціальне самопочуття як складний конструкт має три рівні: пізнавальний, емоційно-оцінний і фоново-несвідомий. На пізнавальному рівні відбувається усвідомлення того, що реально відбувається в суспільстві. Емоційний рівень містить певні типові переживання, пов’язані з усвідомленням індивідом просторово-часових рамок групи, що служать точками відліку його власної просторово-часової орієнтації. На фоновому рівні відбувається формування латентних диспозицій, що закладаються в первинних мікрогрупах і створюють відповідну налаштованість на сприйняття, осмислення і переживання суспільства і політичної системи через установки, стереотипи, неусвідомлені комплекси тощо. 3. Більша частина фонових впливів на соціальне самопочуття особи здійснюється через політику та окремі політичні інституції. Політика як глобальна форма організації соціальних процесів визначає ієрархію соціально-екологічних ніш, впливаючи в такий спосіб на різні вияви соціального самопочуття окремих осіб. Саме через політику суспільство може усвідомлюватися, переживатися і відтворюватися в поведінці індивіда як “символічно своє” або ж як “символічно чуже”. 4. Взаємозв’язок соціального самопочуття і політичної поведінки не є безпосереднім, а опосередковується політичною культурою та цінностями. Політична культура – це той фільтр, що забезпечує вибір різних форм політичної поведінки. Цінності політичної культури детермінують переживання одних і тих же ситуацій як задовільних або незадовільних. Політична культура й цінності стають опосередковувальною ланкою між соціальним самопочуттям і політичною поведінкою особи, оскільки саме завдяки їм людина здійснює вибір тієї чи іншої форми політичної поведінки як більш чи менш прийнятної або ж неприйнятної. 5. Типотвірним критерієм у розробленій типології політичної поведінки став критерій комплексності, що охоплює рівень складності поведінкових актів, їх спрямованість (активність-реактивність, нейтральність-позитивність/негативність) щодо політичної системи, а також зв’язок з різними інституційними утвореннями або ж приватною сферою життєдіяльності індивіда. У наведеній типології форми політичної поведінки розташовано в континуумі від найбільш простої нейтральної реактивної (політичної реакції) до найбільш складної активної негативної (цілеспрямованої політичної агресії). Запропонована типологія виокремлює такі форми політичної поведінки: реакція (відповідь на зовнішній вплив; джерелом активності в цьому випадку слугують інші люди, інститути); періодична участь, пов’язана з делегуванням повноважень у виборах, політичних кампаніях; задіяність у політичних організаціях, рухах, партіях; політична пасивність; політичне відчуження; політична негація (бойкот); стихійна політична агресія; цілеспрямована політична агресія. 6. Особи з низьким рівнем соціального самопочуття схильні більшою мірою до пасивно-негативних форм політичної поведінки – політичного бойкоту (негації) та відчуження при більш низьких супутніх показниках негативно-деструктивної щодо політичної системи форми поведінки (стихійної та цілеспрямованої агресії), що пояснюється домінуванням відповідних настроїв – розпачу, меланхолії, депресії, які стримують будь-яку політичну активність, у т. ч. негативну. Виявлено позитивну залежність між низьким рівнем соціального самопочуття і підданською політичною культурою. Для осіб з низьким соціальним самопочуттям характерні цінності роду та соціальні цінності при послабленні цінностей самозбереження, цінностей пізнання та владно-політичних цінностей. При послабленні цінностей самозбереження виникає емоційний дискомфорт і знижуються показники адаптивності. Особи із середнім рівнем соціального самопочуття схильні до реактивної політичної поведінки та періодичної політичної участі. При покращенні соціального самопочуття зростає адаптивність, емоційний комфорт, самоприйняття, домінування, а також цінності свободи, гідності й честі. Особи з високими показниками соціального самопочуття схильні до активних форм політичної поведінки при одночасному прийнятті установок патріархальної або активістської політичних культур. Звертає на себе увагу та обставина, що ціннісна регуляція політичної поведінки у таких осіб пов’язується з пізнавальними цінностями, цінностями самозбереження та владно-політичними цінностями. Стратегії їхньої поведінки стають разом з тим більш високо адаптивними та варіативними. 7. Слід розрізняти технології впливу на соціальне самопочуття та політичну поведінку як у синхронному, так і в діахронному вимірах. У синхронному вимірі це стає можливим завдяки визначенню міри впливу кожного компонента на загальне тло соціального самопочуття, виокремленню найбільш значущих компонентів, впливаючи на які можна змінити саме соціальне самопочуття. Задоволення потреб індивіда –шлях до підвищення рівня соціального самопочуття. Діахронний підхід полягає в тому, що, змінивши складові соціального самопочуття, можна змінити і саме соціальне самопочуття, а через нього – і політичну поведінку індивіда. Впливаючи на емоції, настрої, почуття, психічні стани людини, ми впливаємо в такий спосіб на її соціальне самопочуття. Діахронний підхід допускає зміну соціального самопочуття і політичної поведінки за рахунок т. зв. технологічно привнесеної компоненти соціального самопочуття, яка може спричиняти тимчасову або сталу трансформацію політичної поведінки. Політична пропаганда, реклама та паблік рілейшнз розглядаються як моделі технологій опосередкованого впливу на соціальне самопочуття та політичну поведінку індивіда. |