У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та дано нове вирішення наукової задачі щодо об'єктивної необхідності та змісту соціалізації економіки, її функцій, принципів та основних напрямів прояву, зокрема, посилення соціалізації дозволяє сформулювати такі висновки теоретичного та науково-практичного спрямування: 1. Дослідження показало, що наприкінці ХХ століття об’єктивно створюються передумови для соціальної орієнтації економіки, підпорядкування економічної політики завданням розвитку людини. Як наслідок — відповідно до нової домінанти соціально-економічних відносин відбувається соціалізація економічного організму, зростає його соціальна спрямованість, стає тіснішим взаємозв’язок соціальних завдань з матеріальними параметрами економічної системи. В такій якості "економічне" переростає рамки суто економічного змісту, що свідчить про його взаємозв’язок з іншими процесами та явищами суспільного життя і вираз економічними формами не лише виробничих відносин, але й інших сторін системи суспільних відносин, соціально-економічна орієнтація виявляється в багатьох суттєвих аспектах, але насамперед у напрямі задоволення всієї сукупності потреб, що зумовлює формування всебічно розвиненої особистості. 2. Виявлено основні орієнтири соціалізації економіки та соціальної спрямованості економічних форм, їх потенції як засобу мобілізації та всебічного використання людського фактора виробництва, розвитку соціальної сфери. При цьому зроблено висновок, що зміст такої спрямованості складається головним чином з соціалізації та гуманізації суспільних відносин через цільову орієнтацію економічних важелів на різнобічний розвиток особистості та піднесення добробуту населення, поєднання інтересів виробників і споживачів. 3. Розглянуто зміст соціально-ринкової економіки, яка передбачає розширення конкурентних засад з одночасним створенням особливої соціальної інфраструктури, що пом’якшує нестачі ринку і капіталу, а також формуванням розгалуженої інституціональної структури суб’єктів соціальної політики. Надана додаткова аргументація трьох типів соціальної орієнтації економіки: “охлократичний”, “демократичний” і “олігархічний”, які визначаються не наявністю або відсутністю соціальних орієнтацій, а їх якісною спрямованістю на певні елементи соціальної структури, усвідомленням того, зміцненню яких страт, верств і груп населення сприяє економіка країни. 4. Визначено та досліджено сутність і функції соціалізації економіки. Соціалізація економіки, в широкому розумінні, трактується як орієнтація, спрямованість економічного розвитку на забезпечення потреб людини. Основними функціями соціалізації економіки виступають наступні: сприяння гармонії в системі економічних інтересів; забезпечення вирішення найголовнішої мети економічної системи – зростання добробуту суспільства; створення фундаменту та забезпечення реальних можливостей для реалізації людиною своїх здібностей; вплив на трансформацію "економічної людини" та формування "соціальної людини"; формування соціальної основи для зростання ефективності виробництва та ефективності праці; забезпечення соціального партнерства; формування соціального мислення; пом’якшення та усування суперечностей між різними класами, групами, стратами суспільства. 5. Теоретико-практичний аналіз основних проявів соціалізації у країнах світу на сучасному етапі дає підстави сформулювати основні принципи соціалізації: послідовність та стабільність здійснення; об’єктивна обумовленість та адекватне суб'єктивне забезпечення; соціоекономічна двоєдиність, тобто забезпечення єдності та взаємоузгодженості соціальної та економічної спрямованості; принцип гуманізму; соціальна справедливість; соціальна конкуренція. 6. Розглянуто економічний механізм соціалізації економіки, який являє собою сукупність економічних і організаційних форм, методів та заходів, які використовуються державою на макро- і мікрорівнях для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людей. Цей механізм реалізується передусім через проведення державою соціальної політики, податкової, бюджетної, а також політики регулювання доходів, політики зайнятості. 7. Досліджено зміст, місце та роль соціальної сфери у процесі економічного відтворення, в результаті чого отримано висновок, що можливості поступального розвитку економіки прямо пов’язані з якісним розвитком творчих здібностей людини, якістю робочої сили, що визначається насамперед рівнем її освіти, професійної підготовки, охорони здоров’я, культурного обслуговування, що забезпечується соціальною сферою, тобто всім тим, що формує людський капітал. Доведено, що наявна соціальна структура української нації характеризується відсутністю великих і впливових соціальних груп з чіткими і позитивними ринковими орієнтаціями, перш за все середнього класу, який у сучасних розвинутих країнах виступає однією з найхарактерніших ознак рівня соціалізації економіки, цивілізованості економічних відносин, які складаються у суспільстві, свідчить про можливість та ступінь реалізації принципу соціальної справедливості та потенційні можливості подальшого розвитку. Саме у середньому класі, на нашу думку, зосереджується найцінніший трудовий та інтелектуальний капітал суспільства, який концентрує його знання, уміння, кваліфікацію, культуру, а також енергію, волю, творчість, працьовитість. 8. Відстоюється точка зору, що у перехідний період розвитку суспільства потреба в соціальних гарантіях зростає, а соціальна функція держави є не навантаженням на неї, а її органічною складовою, одним з найважливіших внутрішніх ресурсів і стимуляторів економічного розвитку. Без реалізації цієї функції вже в середньостроковому періоді економіка втрачає здатність не тільки до підвищення своєї ефективності, але й до простого відтворювання. 9. Визначено принципи побудови єдиної та цілісної соціальної стратегії, важливим орієнтиром якої, за нашим переконанням, є стимулювання мотивації економічної активності людини, створення умов для виявлення її ініціатив, здібностей, можливостей забезпечувати своєю працею гідний рівень життя. Виходячи з цього, проведено чітке поетапне розмежування завдань та уточнення пріоритетів соціальної політики з метою ранжування засобів соціального захисту населення, виділення довгострокових, середньострокових та екстрених заходів з урахуванням обмеження фінансових ресурсів та трансформації функцій держави на сучасному етапі. 10. Досліджено систему соціального захисту населення на страховій основі, яка забезпечує індивідуалізацію внесків застрахованих осіб, встановлює залежність розміру допомоги від сплати страхових внесків, страхового стажу, сприяє легалізації трудових доходів громадян. Окремо розглянуто важливість запровадження в Україні системи страхової медицини, яка повинна охоплювати фінансування наукових досліджень, підготовку кадрів, витрати на розвиток матеріально-технічної бази лікувально-профілактичних установ та комплексне медичне обслуговування громадян. Обгрунтовано питання щодо посилення соціальної спрямованості перехідної економіки України, яка пов’зана також з реформуванням системи пенсійного забезпечення громадян. Введення недержавного пенсійного забезпечення і нагромаджувальних персоніфікованих рахунків дозволяє забезпечити диференціацію пенсійних виплат залежно від стажу роботи, величини заробітків спеціаліста, що в свою чергу стає ефективним інструментом управління пропозицією праці в країні. |