У дисертаційному дослідженні наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення проблеми функціональності сновидінь у поетиці романтизму, що виводить на встановлення естетико-філософської концепції сновидіння як вияву несвідомого, яка склалася в романтичному мистецтві. У результаті проведеного дослідження встановлено, що активне використання сновидінь у поетиці романтизму зумовлене світоглядними парадигмами романтичної культури. Аналітичне зіставлення сновидінь, що їх створили письменники-романтики різних національних літератур, як взаємопов’язаних і взаємодоповнювальних у просторі міжлітературного процесу, дало змогу виокремити і дослідити значну кількість функцій і значень сновидіння, виявити закономірності та своєрідність кожного автора в підході до використання ониричного матеріалу. Несвідома сфера людської особистості прямо співвідноситься з ониричним світом, відіграючи важливу роль у романтичній поетиці: завдяки введенню несвідомого значно розширюється внутрішньо-психологічний хронотоп, активізуються ланки зовнішнього авантюрного хронотопу, пов’язані з уведенням елементів ірраціонального, містичного, таємного. Теоретичне осмислення проблеми несвідомого, що базувалося передусім на досвіді психології та філософії, довело необхідність розмежування термінів «підсвідоме» і «несвідоме» та засвідчило виразні акценти на останньому з них у мистецтві романтизму, а в підсумку було з’ясовано специфіку романтичного хронотопу. Поруч із теоретичним вивченням проблеми несвідомого, розкрито особливості виявів несвідомого (сновидіння, творчий процес і праця уяви, сприйняття і творення музики, душевна хвороба) на художньому матеріалі роману Е.Т.А.Гофмана «Життєва філософія кота Мура» та фрагментарно у романі «Еліксири диявола». Виокремлено і проаналізовано способи художнього опрацювання сновидінь як елемента структури твору. Випадки використання сновидінь згруповано в такі типи: 1) змалювання власне сновидіння (зображення-показ сновидіння, оповідь/розповідь про сновидіння); 2) зображення перехідного стану сон/ява; 3) застосування поетики сну у змалюванні яви. Зафіксовано, що в літературі романтизму наявні майже всі з можливих способів викладу сновидіння, а також проглядаються паростки застосування поетики сну у змалюванні явного, що стане згодом набутком літератури ХХ ст. Твори Е.Т.А.Гофмана, на прикладах яких проаналізовано особливості викладу сновидінь в епічних жанрах літератури, демонструють антиміметичність і дидактичну спрямованість сновидінь, «голосні» позиції авторів в ониричних текстах. Відзначено, що в епоху романтизму вже зроблено спроби пошуку форм викладу сновидіння, які дають змогу відтворити невимушеність плину сновидних подій, як у справжніх снах, безпосередньо зазирнути в рух свідомості особистості, уникнувши авторитаризму оповідача. Виявлено, що експерименти зі сновидінням у формальній царині відчутні не лише в епіці, а й в інших родах літератури. Дослідження поетики конкретних літературних снів у контексті ониричної поетики і поетики романтизму взагалі, хід якого виробився на основі схем для теоретичного вивчення проблеми художнього часо-простору і для практичного застосування в літературознавстві, аналіз ролі кожного окремого сновидіння в композиційній системі, у стильовій манері автора та у світлі його філософсько-естетичних поглядів дали підстави для систематизації функцій сновидінь щодо сюжетного, авторського, соціально-історичного хронотопів в окремі блоки. Здійснене дослідження довело важливість реалізації сновидіння на всіх ланках часо-просторової організації на прикладах обраного художнього матеріалу. Через вивчення реалізації ониричних картин у сюжетному хронотопі, ґрунтом для якого стало сновидіння Гайнріха фон Офтердінґена з однойменного роману Новаліса, виявлено поліфункціональність сновидіння на ідейно-композиційному рівні з урахуванням взаємодії з усією структурою твору. Інтерпретація сновидінь в проекції на авторський хронотоп, здійснена на прикладі творів А.Міцкевича, посприяла з’ясуванню релігійно-етичних засад письменника, розкриттю драми його внутрішнього життя та основ художнього мислення. Функції сновидінь, найбільш своєрідні в соціально-історичному хронотопі, узагальнено на матеріалі поеми Г.Гайне «Німеччина. Зимова казка» та поеми Т.Шевченка «Сон» («У всякого своя доля»), порівняльне зіставлення яких виявило багато спільного. Доведено, що специфіка функціональності сновидінь у цих творах зумовлена поєднанням художніх засобів і романтизму, і реалізму. У Додатках виявлено і проаналізовано різноманітні поетичні інтерпретації нічної тематики на художньому матеріалі німецької, англійської, чеської, польської літератур, що, як доведено, безпосередньо кореспондуються з інтересами романтиків до сновидіння. Функціональність сновидінь у поетиці романтизму, як і в поетиці інших літературних напрямів, – невичерпна тема для досліджень. Виявлення символічної специфіки ониричних картин у літературі, з’ясування складної взаємодії спадковості та оновлення традицій у застосуванні сновидінь у поступі літературних напрямів та у міжлітературному процесі, вивчення сновидінь із позицій структуральної наратології – усе це ще потребує значної уваги літературознавства. Окрім того, запропонована в дисертації методологія, що базується на фундаменті схем для теоретичного вивчення проблеми художнього часо-простору та для практичного застосування під час аналізу творів, може знадобитись під час розгляду інших художніх явищ. |
