Анотація до роботи:

Гомон А. М. “Сміховий світ” прози Леоніда Андрєєва. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.02 – російська література. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2004.

У роботі вперше здійснено системний аналіз прози Андрєєва під сміховим кутом зору. Визначена провідна роль сміхового начала як інтегральної складової сміхового світу письменника. Досліджено специфіку “світогляду сміху” митця, а також його сміхову модель світу і людини.

Показано, що сміховий світ прози Андрєєва – це складна філософсько-естетична, синтетична система співвідносних серйозно-сміхових ідейно-художніх шарів, мотивів, інтертекстуальних перегуків, способів і форм зображення й осмислення дійсності. Сміхові інтенції Андрєєва поступово еволюціонували: від гротесково-іронічного забарвлення в ранній творчості, через серйозно-сміхову трансформацію карнавалізованої меніппеї до “чорного гумору” в зрілій та пізній. Обґрунтовано висновок, згідно з яким прозову творчість Андрєєва слід розглядати як перехідне явище, але не від реалізму до модернізму, а від модернізму до постмодернізму “першої хвилі” XX століття.

У висновках узагальнюються результати дослідження, основні з яких є такими:

підтверджена й суттєво скоригована існуюча в даний час точка зору на сміхове начало у творчості Андрєєва як вагомого константного елемента, що є визначальним для специфічної поетики прози письменника;

сміхове начало у прозі Андрєєва – це не сатира вольтерівського типу (“картання суспільних вад”), а трагічно-іронічне осмисленням вічних онтологічних і екзистенційних проблем буття;

сміхове начало в прозі Андрєєва реалізується в парадигмі трагічного і є однією із визначальних засад його художнього світу. Такий постійний синтез трагічного і комічного зумовлений як особливостями світобачення і світорозуміння письменника, так і загальними тенденціями розвитку мистецтва ХХ ст.;

схарактеризовані трагічна і сміхова точки зору Андрєєва (у їхньому взаємозв’язку і взаємозалежності) на “прокляті питання” і проблеми свого часу, доводять, що сміховий ракурс зображення дійсності (іронічність, пародійність тощо) притаманний переважній більшості його прозових творів;

здійснені аналіз та інтерпретація творів Андрєєва різних жанрів і різних періодів творчості дозволяють зробити висновок про те, що сміховий світ прози письменника являє собою буттєву модель, інтегральну систему, яка синтезує співвідносні між собою серйозно-сміхові ідейно-художні шари, інтертекстуальні перегуки, способи і форми зображення та осмислення дійсності;

у ході дослідження було виявлено характерні ознаки (особливо в зрілій і пізній прозі Андрєєва) модерністичної і постмодерної художньої системи та відповідної поетики, що відіграє ключову роль у формуванні сміхового світу митця;

у зрілій і пізній прозі Андрєєва, на відміну від попередніх типів сміху, декларується зневіра людини Новітнього часу у сенс, зміст і мету свого життя. Трагічне усвідомлення байдужості й ворожості реальної дійсності людині, яка відчужується від неї, призводить до духовних потрясінь, внаслідок чого, андрєєвська модель жорстокого, абсурдного, глумливо-демонічного світу знаходить своє втілення й обґрунтування в сміхових постмодерністських інтенціях.

Усе це дає можливість заперечити домінуючу концепцію, згідно з якою синтетична художня система Андрєєва посідає чільне місце між реалізмом і модернізмом (В. Келдиш). Насправді, прозову творчість Леоніда Андрєєва слід розглядати багато в чому як явище перехідне від модернізму до постмодернізму “першої хвилі” XX століття, що дозволяє включити її в новий контекст – як російської та західноєвропейської сміхової культури, так і світової літератури минулого століття.

Публікації автора:

1. Гомон А. М. Смех “язвительного Леонида” (поэтика фельетонов Л. Андреева) // Вісн. Харк. ун-ту. – 2000. – № 473: Філологія. – С. 302 – 307.

2. Гомон А. М. Ирония Л. Андреева в свете концепции комического А. А. Потебни (проза 1898-1902) // Вісн. Харк. ун-ту. – 2000. – № 491: Філологія. – C. 536 – 539.

3. Гомон А. М. Сказочный дискурс иронической “демонологии” Л. Н. Андреева // Вісн. Харк. ун-ту. – 2001. – № 520: Філологія. – Вип. 33. – С. 378 – 383.

4. Гомон А. М. “Risus caedens” в творчестве Л. Андреева (проза 1899 – 1905) // Вісн. Харк. ун-ту. – 2002. – № 538: Філологія. – Вип. 34. – С.411 – 416.

5. Гомон А. М. Сатирические тенденции в творчестве Л. Н. Андреева // Комическое в мировом литературном процессе XX века (Художественная практика и проблемы научного осмысления): Тезисы докладов и сообщений межгосударственной научной конференции. – Харьков, 1992. – С. 116 – 117.