1. У дисертації вперше проведений мистецтвознавчий аналіз одного із самих унікальних пам’ятників Лівану – Міста Сонця (Геліополіса) у Баальбеку як артефакту. Аналіз проводився у декілька етапів і базувався на низці аспектів. Ці аспекти припускають виявлення основних складових, що формують художній образ міста: образотворчого й декоративного мистецтва й архітектури. Крім того, вивчення культурної історії Лівану дозволило виявити й інші аспекти культурного феномена художнього образу Геліополіса. Аналіз проводився на трьох рівнях взаємодії: мистецтв, стилів і культур. 2. Проаналізовано принципи гармонійного синтезу скульптури й декоративного мистецтва в художньому просторі міста, композиційних прийомів і особливостей сприйняття в різних його масштабах. Розглянуто різні типи цих масштабів, фактур, а також роль світла й кольору як найважливіших факторів у сприйнятті пластики скульптури. Проаналізовано зв’язок матеріалів фактур і форм всіх складових художнього феномена образу міста. Досліджено композиційну роль монумента в просторі міста. Виявлено рівні синтезу трьох елементів пластичних мистецтв: монумент, декоративне мистецтво й скульптура в архітектурі. 3. Проаналізовано художні особливості скульптури Баальбеку. При цьому відзначається, що для культури Древнього Рима характерні два найважливіших моменти: по-перше, найширше розповсюдження по всіх регіонах римського впливу, у результаті чого до кращих досягнень класичного мистецтва виявилися залученими народи й племена, що заселяли грандіозну по розмірах територію. Найважливіший момент – об’єднання елементів римської культури з місцевими, головним чином східними культурними традиціями, чим формується власна культура, що зливає ці елементи в новій якості. Всі скульптури Баальбеку, що дійшли до нас, були або об’єктами поклоніння – статуями божества, або ставилися в храми як магічні представники правителя або іншої знатної особи, яка молиться в храмі. Прийоми, які спочатку використовували художники, з одного боку, були винятково римськими. У круглій скульптурі це переважно портрети – статуї та погруддя богів – Венери, Юпітера й Аполлона, які призначалися для огляду з однієї або із трьох сторін, або розташовувалися в нішах, а також портрети римських імператорів. З іншого боку, як об’єкти поклоніння використовувалися скульптури, яким був властивий місцевий, як правило, хетський колорит. Хетську скульптуру відрізняє особлива масштабність, ваговитість, монументальність, відсутність дрібних деталей і подробиць. Зображення людей, виконані в умовній манері, з напруженими, схожими на маски обличчями, досить сильно впливають на глядача: здається, начебто якась сила схована у важкій, непроникній масі каменю. Часто в них порушені пропорції (нижня частина тіла занадто мала, руки – короткі, тулуби тварин витягнуті, або, навпаки вкорочені). Статуї богів надзвичайно своєрідні. Статичні, приосадкуваті, вони мають непропорційно великі голови у високих головних уборах і справляють величне й навіть страхітливе враження. Характерна риса цієї культової скульптури – умовність зображення. Фігуру покриває туніка, що доходить до ступні і повністю приховує тіло. Голова покритий волоссям, що спадає з обох боків незворушного обличчя. Пластика умовна та декоративна. 4. Проаналізовано художні особливості пластики просторової системи Баальбеку. Головним в ансамблі був Великий храм Юпітера. Його особливістю є єдність різних частин ансамблю, що підкреслювалася тим самим декоративним прийомом – членуванням двома ярусами ніш і едикул, заповнених скульптурою, майже всіх внутрішніх поверхонь: стін пропілеїв, стін численних екседр, що виходили в портики дворів, і стін храму. Ордер трактований по-римскі, хоча й з надмірно високими колонами. Він сполучався з напівфігурами биків і левів у рельєфному декорі антаблементу, що належить скоріше до східних традицій. Тут видно органічне злиття мистецтв, пластичних мов і стилів. Другий храм – храм Вакха, повторював ті ж композиційні й декоративні мотиви, що й храм Юпітера, але в меншому масштабі. Багатим оздобленням відрізнявся інтер’єр храму. Фриз, поміщений на події адитона й змальовуючий сцени діонісійского культу, як би підводив до статуї Вакха, що стояла в ніші в глибині адитона. Статуя, як і власне весь храм не збереглася. Але очевидно, вона була трактована в римських традиціях. В обробці храму були широко використані прийоми декоративної пластики – зображення рослин, тварин, божеств, а так само фігурок людей, що веселяться. Риси синтезу тут також очевидні. Храм, присвячений Венері, являв собою круглу споруду, спочатку перекриту кам’яним куполом і прикрашену в тім же стилі, що й акрополь. Тут відчувається деяке досить стриманий рух форм: пишна й вишукана по формах і пропорціям ордерна декорація будівель здобуває складність і ярусність, колони групуються, фронтони розриваються, над висунутими колонами висуваються розкріповки карнизів. Форми круглого храму скульптурні. Він організує навколо себе простір тим же способом, що й кругла скульптура: центрує його, привертаючи до себе погляди, створює кругову напрямну огляду, підштовхуючи до обходу, під час якого людина порівнює себе з колонами, сприймаючи й приймаючи олюднений масштаб архітектури. У результаті споруда начебто стає динамічною скульптурою й здобувається ефект оживаючої скульптури. В образі храмів Баальбеку також важливим моментом є об’єднання елементів римської культури з місцевими, головним чином східними культурними традиціями. В храмах Баальбеку принцип чергування храмових дворів, оточених колонадами, так само як і техніка тесаного каменю, походить зі східного, а також єгипетського зодчества; багатство архітектурного й скульптурного декору, візерункова орнаментика, багатоплановість композиційної побудови, вільне пластичне ліплення фігур, що природно розташовуються в навколишньому просторі або тонко пов’язаних із площиною стіни, складність і просторовість пейзажних фонів, багатство й вишуканість їхніх сполучень, також можна віднести до східних традицій. Все це створює неповторний ансамбль, основними рисами якого є їхня мальовнича скульптурність, що проявляється у вигадливій, майже барочній неспокійній грі чергування ввігнутих і опуклих поверхонь, ліній, які вигинаються або ламаються, численність прикрас нерідко вигадливих, фантастичних форм, неспокійній пластиці стін, пишних декоративних ефектів, підкресленою розкішшю обробки. Пластика храмів сама по собі фактично постає яскравим надбанням скульптури. Пластичне багатство самої архітектури храмів, викликане не функціональними й конструктивними вимогами, а художньою необхідністю, дійсно перетворює їх у скульптурний утвір. 5. Основні результати дослідження дозволили виявити головні риси художнього образу Баальбеку. Це три рівні синтезу: синтез мистецтв; синтез стилів, у яких і виявився вплив цих культур, нарешті – синтез культур – місцевої хетської й фінікійської, єгипетської, грецької, римської, ранньохристиянської. При збереженні осьової спрямованості й урівноваженості цілого досягається вільне й гармонічне сполучення різних по розмірах і формі просторів, що переходять один в інший, або які видно крізь колонади та прорізи в стінах. Східний динамічний, синтезуючий початок, що проникнув і в композицію складних по наповненності й складу приміщень інтер’єрів римського стилю, поширився також і на скульптурні й архітектурно-пластичні форми. Легкі, графічні, близькі до східного візерунки й невеликі сюжетні картини, що розташовувалися на тлі великих вільних просторів а також «стиль фантастичної архітектури» (складні, ілюзорно-просторові архітектурні композиції), теж близькі до сходу. Багатоплановість композиційної побудови, вільне пластичне ліплення фігур, що природно розташовуються в навколишньому просторі або тонко пов’язаних із площиною стіни складність і просторовість архітектурних і пейзажних фонів, багатство й вишуканість сполучень говорить про схід. За кожним персонажем скульптури стоїть система абстрактних понять – добро й зло, життя й смерть і т.д. Все це створюється не тільки синтезом мистецтв – скульптурним і архітектурно-пластичних, але й синтезом культур – принцип чергування храмових дворів, оточених колонадами, так само як і техніка тесаного каменю, сходить до єгипетського зодчества. Багатство скульптурного й архітектурного декору, прагнення до пихатості й вишуканості, що заглушало переказ класичної епохи, візерункова орнаментика близькі традиціям архітектури Сходу, що сяяла барвистою декорацією з кахельних плит і позолоттю деталей, багато прикрашена скульптурою, прославляла міць і велич імперії. Ці традиції помітні в мотивах орнаменту й, особливо, у реалістичному трактуванні тварин і рослин. Приклад – храм Вакха, що ріднить його із традиціями римського веризма. І це теж є синтезом стилів і культур. 6. Проведено аналіз феномена художнього образу міста, що формується на основі органічного синтезу знакових образів скульптури й архітектури. Виявлено яскраву характеристику архітектурної основи образу храмового комплексу Баальбек – зображальність. Ця характеристика відбиває невід’ємну властивість архітектурної форми – бути своєрідною скульптурою, багато деталей якої «зображують» тектонічні процеси усередині форми. Крім того, багато архітектурних деталей за рахунок елементів зображальності асоціативно також зв’язуються в сприйнятті зі скульптурою. Потрібно відзначити надзвичайну насиченість «поля» архітектури образотворчими мотивами – від рослинних елементів до зображення людей і тварин. Таким чином, зображальність є найважливішим чинником художньої мови комплексу Баальбек. Це тим більше справедливо через активне насичення цього середовища власне скульптурою, що грає найважливішу змістовну символічну роль у формуванні художнього образу унікального «Міста Сонця». Композиційні особливості художнього простору середовища: метричні й ритмічні ряди, динаміка виразної аритмії, чергування масштабів, пластики деталей, що створює динамічну гру світла – все це створює емоційну підоснову сприйняття морфології середовища, який завершується потужним впливом змістовного потенціалу, що полягає в пластику скульптури. Саме вона – скульптура – є семантичним ядром структури феномена художнього образу міста. Однозначний зміст алегоричних статуй підтримується складним впливом асоціативних змістів, укладених у мові художнього ансамблю міста. Ці складові в органічній єдності формують основу культурологічного явища образу міста. |
