У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення проблеми східних впливів у орнаментальному оформленні українських ікон кінця XVI – XVII ст. Розгляд історичних аспектів проникнення елементів культури Сходу в Європу виявив характерні передумови східних впливів у європейській орнаментиці: це різнопланові контакти з країнами Сходу (торгівельні, дипломатичні, військові, культурні) і розповсюдження моди на предмети розкоші східного виробництва. Передумовами східних впливів на українську художню культуру кінця XVI – XVII ст. є раніші за часом впливи Сходу в мистецтві Київської Русі, близькість до ісламських територій у XVI – XVII ст., військові конфлікти з турками і татарами, численні торгівельні і дипломатичні контакти між Україною і країнами мусульманського Сходу, економічний розвиток західноукраїнських земель, зокрема, Львова, торгівельна і реміснича діяльність вірмен, вплив ідеології сарматизму, мода на предмети розкоші східного виробництва. Популярність східних виробів і зростаючий попит на предмети розкоші східного походження впродовж XVII ст. викликали численні наслідування в українському художньому ремеслі. Характеристика орнаменту в мистецтві країн мусульманського Сходу дозволила визначити ті орнаментальні схеми та мотиви, які внаслідок східних впливів поширилися в орнаменті європейських країн, України зокрема. Проведене дослідження комплексу орнаментів тла українських ікон кінця XVI – XVIІ ст. у контексті впливів європейських, східних і місцевих історично-культурних традицій дозволило охарактеризувати орнаментальне оформлення українських ікон означеного періоду як синтез орнаментальних елементів (схем і мотивів) східного походження та стилістики західноєвропейського мистецтва (впливів ренесансу, маньєризму, бароко) на основі української орнаментальної традиції, що формувала ґрунт для сприймання чужоземних впливів. На підставі аналізу пам'яток українського іконопису кінця XVI – XVII ст. визначено два основні типи орнаментації тла: з довільним розташуванням декоративних мотивів на площині та на основі сітчастих схем. Виявлено два різновиди таких орнаментальних схем: схема чіткого поділу площини тла на геометричні елементи (загострені овали), всередині яких розташовані рослинні мотиви; схема на основі рослинної ромбовидної сітки – найбільш розповсюджена в оздобленні іконного тла. Стилістична еволюція орнаментального оформлення українських ікон кінця XVI – ХVIІ ст. зумовила зміни в загальному вирішенні орнаментальних схем, виборі орнаментальних мотивів, їх трактуванні, художніх особливостях орнаментів ікон упродовж означеного періоду. Орнаментика ікон відобразила впливи стилістики ренесансу, маньєризму, бароко і демонструє тенденцію до ускладнення композицій та окремих мотивів упродовж досліджуваного періоду. При розгляді і дослідженні пам'яток українського ікономалярства кінця XVI – XVII ст. виявлено значну кількість спільних характеристик, подібностей між орнаментальними візерунками ікон (тло, рамки, зображені тканини й одяг) та орнаментальним декором пам'яток мистецтва мусульманського Сходу. Це спільні естетичні вподобання до заповнення площини складним і насиченим візерунком, спільні орнаментальні схеми та репертуар орнаментальних мотивів, однаковий в рослинній орнаментиці країн ісламу і в оздобленні ікон: гвоздика, тюльпан, квітка і плід граната, лотос, троянда, крин, серцеподібний мотив із пальметою всередині, листкові мотиви. Проведений порівняльний аналіз дав можливість виявити синхронні аналогії та раніші за часом першовзори схем і мотивів іконної орнаментики у мистецтві країн мусульманського Сходу. В орнаментиці ікон східними за походженням є схеми на основі рослинної ромбовидної сітки та сітки з геометричних фігур (загострених овалів) з рослинними мотивами всередині (банд-е румі), мотиви тюльпана, гвоздики, лотоса, квітки і плода граната (останній отримав надзвичайно багате художнє опрацювання та велику кількість варіантів зображення). Для більшості мотивів, котрі використовуються в декорі українських ікон, знаходимо відповідники в орнаментиці країн ісламу, проте не всі ці мотиви інспіровані мистецтвом саме мусульманського Сходу XVI – XVIІ ст. (Туреччини та Ірану). Частина таких декоративних форм потрапила в українську орнаментику ще в часи Київської Русі і за походженням належить давньосхідному, сасанідському чи середньоазійському мистецтву (серцеподібний мотив із пальметкою, крин-трилисник). В основі формування орнаментальних візерунків на іконах лежить національна традиція, до якої долучалися різні мистецькі впливи – як східні, так і західні. Саме дією національної традиції зумовлений вибір орнаментів, котрі використовувалися в оздобленні ікон. Привнесені у результаті східних чи західних впливів візерунки не переймалися механічно, в усій сукупності типів і видів орнаменту певного стилю чи регіону. Національна культура не поглинала чужоземні впливи, а фільтрувала явище, обираючи лише близьке їй за суттю. З орнаментальних елементів східного походження отримали поширення рослинні схеми і мотиви. Гереги і епіграфічні орнаменти, надзвичайно популярні у мистецтві мусульманського Сходу, в декорі українських ікон не використовувалися. Рослинна орнаментика характерна для народного мистецтва, і тому елементи рослинного орнаменту східного походження сприймалися легко, а геометричні побудови підвищеної складності й епіграфічні орнаменти не були використані. Орнаментальні схеми і мотиви, суголосні з декором творів мистецтва мусульманського Сходу, з'являються в оздобленні українських ікон наприкінці XVI та на початку XVIІ ст. паралельно із загальною зміною характеру іконних орнаментів. На підставі проведеного дослідження українських ікон кінця XVI – XVII ст. встановлено, що орнаменти на основі рослинної ромбовидної сітки чи сітки „банд-е румі” з характерним підбором мотивів (тюльпаноподібні, лотоса, граната, троянди, гвоздики тощо) абсолютно домінують у візерунках тла ікон XVIІ ст.; у першій половині XVIІІ ст. продовжують використовуватися, проте поступаються місцем орнаментам, складеним під впливом західноєвропейської мистецької стилістики, з мотивами, вільно розташованими на площині, або неорнаментованому тлу і краєвидам. Східні впливи простежуються в орнаментах українських ікон від кінця XVI ст. одночасно з появою рослинних орнаментів на основі сітчастих схем. Фактор східного впливу є характерним для орнаментики ікон у різних регіонах України впродовж XVII ст. Із розповсюдженням барокових орнаментів у кінці XVII ст. східний вплив дещо послаблюється. В декорі українських ікон відобразилися мистецькі впливи мусульманського Сходу; у синтезі із місцевими традиціями та західноєвропейськими впливами витворився своєрідний комплекс орнаментів у творах українського сакрального малярства кінця XVI – XVIІ ст. |
