Формування ефективного механізму функціонування сімейних аграрних господарств у трансформаційний період дало змогу сформулювати низку висновків концептуально-теоретичного та науково-практичного характеру, що відображає розв’язання основних завдань роботи відповідно до мети дисертації. 1. Під сімейним аграрним господарством доцільно розуміти сільськогосподарську виробничу одиницю зі статусом юридичної особи чи без такого статусу, що складається з двох або кількох осіб, пов’язаних родинними стосунками, котрі спільно використовують власні або орендовані землі сільськогосподарського призначення й інше виробниче майно для виробництва сільськогосподарської товарної продукції, а також здійснення пов’язаних з нею інших видів діяльності, не заборонених законодавством України. Визначальні ознаки цих господарств такі: приватна сімейна власність, натуральний і товарний характер виробництва, поєднання управлінського та виробничого процесів, безпосередній контроль власника господарства, тісний взаємозв’язок діяльності з ведення домогосподарства і підприємництва, натурально-грошовий характер доходів. 2. Основною метою функціонування сімейних аграрних господарств є задоволення постійно зростаючих матеріальних і духовних потреб сім’ї внаслідок збільшення доходів через споживання та реалізацію виготовленої сільськогосподарської продукції. Ці господарства виконують такі основні функції: виробничу; посередницько-маркетингову; споживчу; інвестиційно-заощаджувальну; відтворення робочої сили; виховну. 3. Сукупність сучасних сімейних аграрних господарств України пропонуємо поділяти залежно від кількості, якості та ступеня використання основних виробничих ресурсів на особисті підсобні, особисті селянські, розширені селянські та фермерські господарства. При цьому „розширене селянське господарство”, як форма сімейних господарств аграрного типу функціонує в сучасному сільському господарстві України без належного законодавчого закріплення та державного сприяння. 4. Комплексний аналіз розвитку і діяльності сімейних аграрних господарств в умовах перехідного періоду та становлення ринкових відносин виявив певні труднощі та негативні тенденції в їх ресурсному забезпеченні. Передовсім, це стосується основного виробничого ресурсу сільського господарства – землі. У вітчизняній економіці має місце нераціональне використання земельних ресурсів, а відтак – їх деградація, виснаження та втрата родючості. Головними ознаками трудових ресурсів сімейних аграрних господарств є: самозайнятість у власних господарствах, де переважає важка слабомеханізована ненормована праця; зменшення чисельності осіб працездатного віку; незадовільний стан відтворення трудового потенціалу; низький рівень освіти і професійної кваліфікації зайнятих у них осіб. Матеріально-технічна і фінансова база сімейних аграрних господарств є слабкою і її характеризує низький рівень забезпеченості надійними машинами й устаткуванням, елітним високоврожайним насінням і племінним молодняком худоби, кормами та добривами, а також дорогі кредитні ресурси. Зміцнення ресурсного потенціалу сімейних аграрних господарств має стати стрижневим напрямом підвищення ефективності їх діяльності. Для цього необхідно: впроваджувати новітні наукові розробки з охорони і збереження ґрунтів, виробництва багатофункціональних машин і устаткування, селекції, кормовиробництва, ветеринарної медицини; розробляти і втілювати в життя державні програми, скеровані на підвищення механізації праці у селянських господарствах через випуск надійної вітчизняної малогабаритної техніки, повернення та закріплення молоді на селі; підвищувати рівень освіти й професійної підготовки селян. Кардинальне поліпшення ресурсної бази сімейних аграрних господарств вбачаємо у введенні землі в цивілізований ринковий обіг. Це дасть змогу залучити значні інвестиційні кошти у сферу сільськогосподарського виробництва та поліпшити матеріальне становище селян (зокрема пенсійного віку). 5. На формування та розвиток сімейних аграрних господарств в Україні вплинули головно два чинники: інституційні зміни та трансформаційний спад. Вони обумовили виникнення та поширення в сучасній аграрній економіці особистих селянських господарств. Їх існування та функціонування, а також вагома частка у виробництві валової сільськогосподарської продукції зумовлені невисоким рівнем життя, низькою платоспроможністю населення, труднощами розвитку і становлення аграрних підприємств, високим рівнем безробіття серед сільського населення й іншими чинниками. Ця форма сімейних аграрних господарств не є перспективною, бо собівартість виробленої в них продукції надто висока. Зі становленням реального підприємницького сектора аграрної сфери, який зможе забезпечити потреби суспільства в дешевій та якісній продукції сільського господарства, ці господарства стануть неконкурентоспроможними. На думку дисертанта, фермерство є найефективнішою формою господарювання, з огляду на наявний ресурсний потенціал, більші розміри господарства, значні земельні наділи, вищий рівень механізації праці. Фермерські господарства мають кращі можливості для дотримання вимог технології виробництва, застосування інновацій, мають налагоджені зв’язки з банками, страховими компаніями, іншими суб’єктами господарювання, краще організоване інформаційне забезпечення, вищий рівень кваліфікації й освіти працівників. 6. Головними напрямами подальшого розвитку сімейних аграрних господарств, на думку дисертанта, повинні стати: законодавче закріплення всіх форм сімейних аграрних господарств; залучення зайнятих у цих господарствах до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування; розвиток виробництва за принципом зональності; розширення інтеграційних і кооперативних зв’язків сімейних аграрних господарств з іншими господарськими формами; розвиток та удосконалення маркетингово-збутової мережі; підвищення ефективності державної підтримки цих господарств через надання матеріально-фінансової допомоги; розширення діяльності в напрямі сільського туризму. Доцільно поступово перетворювати напівнатуральні селянські господарства на малі ферми, які задовольнятимуть ринкові потреби в екологічно чистій продукції. 7. Кооперація сімейних аграрних господарств дасть змогу підвищити їх ефективність і продуктивність. Основними напрямами кооперування сімейних господарств аграрного типу можуть стати: надання сусідської взаємодопомоги на основі ринкового механізму; організація виробничих кооперативів горизонтального типу; створення обслуговуючих кооперативів вертикального типу. Активно сприятимуть розвиткові кооперативів в Україні вдосконалення їх законодавчо-нормативної бази, надання державної фінансової підтримки впродовж усього періоду становлення кооперативів, забезпечення їх матеріально-технічними засобами на умовах лізингу. 8. Аграрні сімейні господарства виконують важливі соціальні функції, бо розв’язують комплекс соціальних проблем: гальмують відплив людей з села та перехід працівників з аграрної сфери в інші галузі економіки; забезпечують роботою працівників, вивільнених із громадських сільськогосподарських підприємств; становлять джерело доходів більшої частини сільського населення; зменшують соціальну напруженість на селі. Активна державна допомога сімейним аграрним господарствам дасть змогу сформувати реальний підприємницький сектор у сільському господарстві та поліпшити соціальну сферу села. З цією метою потрібно: розробити і втілювати державні програми, скеровані на розвиток соціальної сфери села та підтримання необхідних стандартів життя і навколишнього середовища; розвивати у сільській місцевості несільськогосподарські види діяльності й сферу послуг; сприяти формуванню інфраструктури підтримки малого підприємництва, організації безробітними селянами власної справи; цілеспрямоване підвищення кваліфікації та фаховості працівників, зокрема власників сімейних аграрних господарств; сприяти розвиткові соціальної інфраструктури села. | 