У Висновках, які подаються за результатами дослідження після кожного розділу і наприкінці роботи, сформульовано основні теоретичні положення дисертаційної роботи. Здійснене дослідження дало змогу дійти таких висновків. 1. Проведення реформи 1861 р. одночасно зі скасуванням кріпосного права мала наслідком ліквідацію старої системи управління сільським населенням, що базувалася на адміністративно-судових повноваженнях поміщика, скасованих у ході реформи 1861 р. За таких умов, надзвичайно актуальним стало питання створення ефективного управлінського апарату на селі, а також забезпечення та підтримання правопорядку серед сільських мешканців. Відсутність у царського уряду необхідних матеріальних та людських ресурсів робили неможливим організацію розгалуженої адміністративно-управлінської, поліційної та судової системи, яка б складалася виключно з державних чиновників і обслуговувала потреби сільського населення. Вихід з цієї складної ситуації тогочасні реформатори вбачали у створенні на селі спеціальних органів самоврядування, що формувалися б і утримувалися самими селянами і заповнили б той вакуум влади, який утвориться на селі внаслідок ліквідації інституту кріпацтва. При цьому, враховувалася наявність на селі традиційних управлінських структур (сходи, сільські суди) на базі яких і повинні були постати нові органи селянського самоврядування. 2. Система селянського самоврядування, що була створена в ході селянської реформи 1861 р., складалася з двох рівнів: сільського та волосного. На рівні сільської громади розпорядчим органом ставав сільський сход, виконавчим – сільське правління, здійснення правоохоронних функцій покладалося на сільську поліцію, яка складалася з соцьких і десяцьких. На рівні волості система управління сільським населенням базувалася на двох головних елементах – волосному сході (розпорядчий орган) та волосному правлінні (виконавчий орган). Окремим елементом в системі селянського самоврядування виступав волосний суд. На органи селянського самоврядування було покладено завдання вирішення найважливіших питань життя сільських мешканців господарського, фінансового і сімейного характеру, а також забезпечення підтримки правопорядку на селі. У своїй діяльності органи селянського громадського управління керувалися як чинною законодавчою базою, так і діючими у тій місцевості нормами звичаєвого права. Саме останні, у багатьох випадках, могли мати вирішальне значення при визначенні складу та повноважень органів селянського самоврядування, а також при винесенні рішень волосними суддями. 3. Аналіз офіційної нормативно-правової бази діяльності органів селянського самоврядування дозволяє зробити висновок, що вона містила ряд суттєвих прогалин і не в повній мірі відповідала потребам сільського населення. По-перше, на розпорядчі та виконавчі органи селянського самоврядування покладалися функції зі сфери державного управління, які були явно несумісні і не відповідали принципам самоврядування. По-друге, чинне законодавство надавало надзвичайно широкі повноваження у сфері контролю за діяльністю органів селянського самоврядування центральним та місцевим органам влади. Натомість, гарантій захисту від прийнятих ними свавільних, неправомірних рішень практично не передбачалося. 4. Незважаючи на доволі широкий перелік повноважень, практичну діяльність органів селянського самоврядування у сфері реалізації покладених на них функцій не можна визнати задовільною. Не було приділено належної уваги завданням, що стояли перед органами селянського самоврядування у справі покращення матеріальних та духовних умов життя українського селянства. Протягом другої половини ХІХ – початку ХХ ст. зберігається високий показник корумпованості та зловживань серед посадових осіб сільської адміністрації. Основними чинниками, що обумовили подібний розвиток ситуації слід визнати: відсутність відповідного рівня освіти, низька правова та політична культура українського селянства, що часто призводила до пасивного ставлення відносно наданих їм прав та неналежного виконання своїх посадових обов’язків; відсутність належних фінансових та матеріальних ресурсів, потрібних для реалізації наданих селянському самоврядуванню прав (насамперед у культурно-освітній та медичній сфері) та забезпечення потреб його апарату; втручання в роботу сільських та волосних установ представників органів влади. 5. Значний вплив на характер та результати роботи органів селянського самоврядування справила державна політика в цій галузі, яка з самого початку була спрямована на взяття новоутворених самоврядних інституцій селянства під жорсткий контроль та опіку. В ході реформи була створена розгалужена система державних установ, що здійснювали контроль за складом та діяльністю органів селянського самоврядування. Для належного виконання поставлених перед ними завдань царським урядом були розроблені та закріплені відповідні юридичні механізми впливу. Насамперед, йдеться про право державних чиновників втручатися у процедуру виборів посадових осіб селянського самоврядування, скасовувати прийняті рішення та звільняти членів сільських та волосних правлінь, накладати на них різноманітні види стягнень: догану, штраф, арешт тощо. Звісно, що подібні дії представників місцевої адміністрації не сприяли формуванню в селянському середовищі відповідної довіри до запроваджених царською владою самоврядних інститутуцій, що ще більше ускладнювало їх роботу. | 